127.Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права. Сутність цього способу захисту полягає в такому:

1) якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено в газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права;

2) якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено в газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущено у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, — вилучити наклад газети, книги тощо з метою його знищення.

Істотна відмінність цього спеціального способу захисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосування є поширення навіть правдивої інформації, але за умови, що вона порушує особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя, чи право на таємницю про стан свого здоров'я (дифамація).

128.Поняття й ознаки речового права.Речові права в системі цивільних прав.

Речовим правом визнається право особи на річ, за яким забезпечується

задоволення її інтересів шляхом безпосереднього впливу на річ без

сприяння інших осіб.

Ознаки речових прав :

1) абсолютний характер речових прав

-одна із сторін у речовому право відношенні чітко невизначена,

зобов‘язаними щодо суб’єкта речового права є кожен учасник цивільних

відносин;

-здійснення речового права забезпечується пасивною поведінкою

зобов’язаних осбі, які повинні утриматися від вчинення певних дій;

2) об’єктами цих прав є лише речі (об’єкти матеріального світу)

3) наявність такої властивості як право слідування

(з переходом одного речового права на річ не припиняються інші речові

права на неї, іншими словами право слідує за річчю – чт. 659 обоязок

продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар; ст. 769

права третіх осіб на річ, передану у найм; ст. 770 правонаступництво у

разі зміни власника речі, переданої у найм;

4) вимоги, що випливають з речових прав, підлягають переважному

задоволенню

(ст. 112 задоволення вимог кредиторів);

5) захист речових прав здійснюється за допомогою особливих

речово-правових спосбів захисту (віндикація, усунення перешкод у

користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.).

Види речових прав :

-речове право на своє майно (право власності);

-речові права на чуже майно:

1) право володіння;

2) право користування (сервітуту);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських

потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

5) законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно

(право застави).

129.Поняття та зміст права власності.

У системі речового права право власності є одним із основних інститутів. Під поняттям права власності у загальному трактуванні слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Окрім ЦК України додаткове регулювання відносин власності здійснюється Законом України "Про власність".

Зміст права власності становлять належні власникові повноваження з володіння, користування та розпорядження:

• повноваження з володіння — це юридично закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю (майном);

• повноваження з користування — це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання;

• повноваження з розпорядження — це юридично забезпечена можливість визначити долю речі (майна) шляхом учинення юридичних актів щодо речі. Розпорядження переважно здійснюється шляхом передачі, відчуження чи відмови від речі (майна).

Усі зазначені повноваження в своїй сукупності становлять "тріаду" повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.

Однак, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності має свої межі. Власник може володіти, користуватись та розпоряджатись річчю (майном) на власний розсуд, окрім випадків, що прямо передбачено законом. Наприклад, власник повинен здійснювати належне йому право власності законно, додержуючись моральних засад суспільства, не заподіюючи шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршуючи екологічну ситуацію та природні якості землі тощо.

Слід також зазначити, що окрім повноважень на власника покладено й цілу низку обов'язків, тобто ми можемо говорити, що власність зобов'язує. Один із перших обов'язків полягає в тому, що на власника лягає тягар з утримання речі. Другим аспектом цього питання є те, що ризик випадкового пошкодження (псування) речі також покладено на власника.

На сьогодні в Україні існують такі форми власності: приватна, державна та комунальна. Цей поділ проведено залежно від суб'єктів, які здійснюють повноваження власника. За приватної форми власності власником майна є фізична або юридична особа; за державної — держава Україна; за комунальної — територіальні громади. Однак такий поділ права власності на форми вже не має такого істотного значення, як це було за радянських часів, де домінувала державна власність. На сьогодні ж в Україні проголошено принцип юридичної рівності усіх форм власності, і тому цей поділ практично втрачає свій сенс.

Окрім форм права власності виокремлюють і види права власності, зокрема: а) право особистої та спільної власності; б) право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном тощо.

Важливу роль у праві власності відіграє момент виникнення та припинення права власності.

Виникнення права власності можливе за наявності певного юридичного факту (підстави виникнення). Розрізняють первісні та похідні способи виникнення права власності.