3.3. Прагматичний аналіз

Прагматика вивчає людські виміри комунікації, пов'язаність їх з мовними структурами. Зміна фокусу одразу відбилася на поглядах на об'єкт. Наприклад, було встановлено, що висловлювання, якими ми користуємося, насправді є висловлюваннями двох різних типів: констативами і перформативами. Констативи - це наше звичайне уявлення про висловлювання, ми констатуємо те, що бачимо у дійсності, наприклад: "Підійшов дванадцятий тролейбус". Перформативи, навпаки, самі формують дійсність, наприклад: "Ти міг би позичити мені гроші", "Я прошу вас стати моєю дружиною", "Кроком руш!". Усе це приклади, за якими потім починає формуватися дійсність. Ще однією відмінністю стало те, що їх не можна оцінювати, як ми звикли робити це у випадку констативів, за шкалою "правда/ брехня". Якщо у висловлюванні про тролейбус нам зрозуміло, чи це правда, чи ні, то про висловлювання "Я обіцяю принести зошит

С.46

завтра" можемо сказати цього напевне, принаймні сьогодні. І остання суттєва відмінність - оскільки констатив перебуває, так би мовити, осторонь дійсності, ми спокійно можемо його умовно викреслити, і в дійсності від цього нічого не зміниться. Але цього не можна зробити у випадку перформатива, реально він є часткою дійсності. Цей прагматичний розподіл на перформативи/ констативи ми можемо використати при дослідженні реклами, яка зацікавлена саме в передачі перформативного повідомлення, яке б спонукало людину до купівлі того чи того товару.

Прагматика ще займається виробленням тих чи інших комунікативних стратегій, пошуком аксіоматики нашого спілкування.

Класичні праці у царині прагматики були зроблені Дж.Остіном, Дж.Сьорлем та П.Грайсом. На сьогодні це чи не найперспективніша ділянка у дослідницьких галузях, пов'язаних з мовознавством, бо вона намагається розв'язувати питання, тісно сполучені з аналізом

реального, а не уявного спілкування.

3.4. Структурний аналіз

Хоча світ уже давно перейшов до постструктуралізму, методи, що були вироблені саме структуралізмом, продовжують використовуватися, особливо при аналізі конкретного матеріалу. Структуралізм був і філософською течією, під дахом якої йшли роботи у багатьох ділянках гуманітарного знання. Але зараз нас буде цікавити лише один такий ланцюжок, який навіть має вихід і в дослідження історії. Це формальний аналіз літературних текстів. Він почався ще з дореволюційних праць О.М.Веселовського, продовжився в Товаристві з вивчення поетичної мови (В.Б.Шкловський, Л.П.Якубінський та інші) і в результаті оформився У праці Володимира Проппа "Морфологія казки". Цікаво, що ця не дуже велика за обсягом праця 1928 р. вже у наш час була перекладена

С.47

багатьма мовами, бо вона заклала новий інструментарій. А використати його завжди знайдеться кому.

В.Я.Пропп, намагаючись утворити щось на зразок абетки головних блоків, з яких складаються казки, встановив такі правила:

1. Постійними, сталими елементами казки є функції дійових осіб.

2. Чарівна казка має обмежену кількість таких функцій.

3. Послідовність функцій завжди та ж сама.

Загалом В.Я.Пропп визначив 31 функцію. Можна навести такі приклади: відлучка (батьки, чоловік можуть відлучитися на роботу, в ліс, на війну...), заборона (до героя звертаються з забороною, до речі, біблійна заборона з яблуком з цього ж списку), порушення заборони, випитування (антагоніст випитує, де мудрість, де смерть захована), отримання (як правило, цю інформацію отримують). Ми бачимо, що імена героїв, їхні типи не такі важливі, як функції, що їх вони виконують. В.Я.Пропп зумів віднести ці риси до несуттєвих, зробивши наголос лише на функціях.

Цей тип аналізу отримав досить суттєвий розвиток. Ми можемо навести, як приклад, імена К.Леві-Строса і К.Бремона. К.Леві-Строс навіть опублікував окрему статтю, де виступив проти занадто заформалізованого результату аналізів В.Я.Проппа. К.Бремон радше продовжує В.Я.Проппа, намагаючись об'єднати функції в послідовності.

Досить перспективним є намагання деяких дослідників вийти за допомогою подібної моделі на аналіз історичних подій, реальних політичних змін, які відбуваються в світі. Адже функції В.Я.Проппа - це своєрідна логіка дії, й тому як інструментарій вона може бути використана для подібних цілей.

Отже, формальний аналіз як такий (вже після В.Я.Проппа) збагатився змістовними характеристиками (у працях К.Леві-Строса), перейшов на ієрархічно вищий рівень послідовності функцій (праці

C.48

К.Бремона) та вийшов на можливості аналізу реальних історичних подій (праці Х.Р.Олкера та інших).