5.2. Основні види оптової торгівлі

Поняття оптової торгівлі та її суті впродовж тривалого періоду були предметом уваги і дискусії в радянській економічній літературі. Концепція оптової торгівлі інтерпретувалася неоднозначно, а часто і протилежно.

Так, у період військового комунізму (1918-1929 рр.) заперечувалося товарне виробництво, а, отже – товарний обіг. Це заперечення пояснювалося уявленням про те, що при соціалізмі все суспільство буде однією фабрикою з рівністю праці та оплати. Підприємства одержували необхідні їм матеріальні ресурси від вищих господарських органів і зі їхніми вказівками здавали свою продукцію.

З переходом від громадянської війни до господарського будівництва виявилася марність спроб детальної регламентації державою економічного життя країни і помилкове заперечення товарно-грошових відносин. У обстановці, що змінилася, була вироблена нова економічна політика (НЕП), стрижнем якої була визнана торгівля, а її основним принципом – регулююча роль держави. Суть цієї ролі полягала в тому, що держава повинна була обмежувати свободу торгівлі в певних рамках, не допускаючи підриву існуючої політичної системи.

У період НЕПу була обмежена сфера дії централізованого розподілу матеріальних ресурсів. Діяльність госпрозрахункових підприємств ґрунтувалася на праві вільного виходу на ринок і вибору продавців і покупців. На оптову торгівлю були переведені всі дрібні та середні підприємства, а також частина великих підприємств.

Утворилися специфічні для ринкових відносин організації – товарні біржі, синдикати, конвенції, торгові палати, промислові ярмарки. Серед них особливу роль в організації оптової торгівлі відіграли товарні біржі та синдикати. Через товарні біржі держава регулювала ринок. Основні їх функції полягали у вивченні ринкової кон’юнктури, співвідношенні між попитом, пропозицією і ринковими цінами. Синдикати, що створювалися як добровільні об’єднання, займалися заготовками сировини і матеріалів як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, реалізовували готову продукцію, визначали її асортимент, розподіляли замовлення на виробництво продукції між членами синдикату, вивчали ринкову кон’юнктуру, встановлювали ціни на заготовлювані матеріальні ресурси і реалізовану продукцію. Синдикати виступали в ролі оптових «купців», організуючи горизонтальні господарські зв’язки.

З переходом до індустріалізації країни стала затверджуватися і розповсюджуватися державна адміністративна система управління народним господарством з централізованим директивним плануванням і жорсткою підлеглістю господарських ланок по вертикалі. У сфері обміну для цієї системи були характерні централізація розподілу матеріальних ресурсів і прикріплення споживачів до постачальників, що одержало назву матеріально-технічне постачання. Слабкі зачатки товарного господарства були витиснені, а товарні біржі, синдикати та інші торгово-посередницькі організації до 1930 р. повністю ліквідовані.

Система матеріально-технічного постачання, що затвердилася, характеризувалася такими основними рисами:

1) попереднім визначенням органами державного планування обсягу продукції, який мав постачатися кожному споживачу, шляхом централізованого виділення фондів і послідовним доведенням їх по вертикалі вниз.

2) регламентацією державними органами господарських зв’язків (на основі прикріплення споживачів до постачальників);

3) формальним характером договірних відносин між безпосередніми контрагентами господарських зв’язків щодо постачання продукції;

4) реалізацією продукції за цінами, що встановлюються органами державного ціноутворення;

5) обмеженістю вибору форм матеріально-технічного забезпечення.

Територіальні органи матеріально-технічного забезпечення, будучи посередниками товарного обігу, розподіляли частину продукції виробничо-технічного призначення і прикріплювали споживачів до постачальників. При виконанні цих функцій вони прагнули, з одного боку, одержати від вищих органів у своє розпорядження більше матеріальних ресурсів, а з іншого – обмежити виділення їх споживачам. Вони не вивчали кон’юнктуру ринку, попит споживачів на матеріально-технічні ресурси, динаміку ринкових цін. Товарно-грошові відносини при цьому носили формальний характер, відображаючи реальні економічні відносини учасників обміну та їх інтереси.

Увага до оптової торгівлі посилюється з 1965 р., що пов’язано з початком проведення економічної реформи в народному господарстві. У цей період стала зазнавати критики система розподілу, що фондується, й обміну засобів виробництва без урахування їх товарної природи. Було поставлене завдання до поступового переходу від централізованого фондування до планового розподілу матеріально-технічних ресурсів шляхом оптової торгівлі. Особливості останньої полягали в тому, що вона здійснювалася тільки територіальними постачальницько-збутовими базами, складами, магазинами, а продукція реалізовувалася споживачам як вільно, так і за лімітами, що виділялися.

Найбільш типовим визначенням оптової торгівлі того часу було таке: «Оптова торгівля продукцією виробничо-технічного призначення є формою планового розподілу матеріальних ресурсів, заснованою на державному плані розвитку народного господарства. Оптова торгівля організовується Держпостачем СРСР і має на меті безперебійне і ритмічне постачання споживачів продукцією в необхідних кількостях, асортименті та в терміни, що забезпечують виконання планових завдань».

Проте спроби перейти до оптової торгівлі, заснованої на плановому розподілі товарів центральними і територіальними органами, не дали реального результату. Центральні органи управління за наказом зобов’язували оптові підприємства розширювати оптову торгівлю, а останні намагалися підтвердити фактичне її зростання. В результаті справжня оптова торгівля, коли партнери – учасники операції – самі вибирають і знаходять один одного, визначають усі умови операції і не залежать від думки керівників, так і не була організована. Плановий розподіл товарів і оптова торгівля ними виявилися несумісними.

Новий етап розвитку й якісних перетворень в оптовій торгівлі пов'язаний з 1993 роком, коли був скасований централізований розподіл продукції, і почався процес становлення нових організаційних форм та інститутів оптової торгівлі. Найбільш помітними представниками «ринкової» оптової торгівлі знову стали товарні біржі.

Оптова торгівля охоплює всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва, так і предметами споживання.

Оптова торгівля включає будь-яку діяльність з продажу товарів і послуг тим, хто набуває їх з метою перепродажу або професійного використання.

Необхідність оптової торгівлі обумовлена:

1. суспільним розподілом праці;

2. наявністю товарно-грошових відносин;

3. вузькою спеціалізацією промислових підприємств;

4. потребою в регіональному збалансуванні попиту і пропозиції;

5. швидкою реалізацією виготовленого товару для відновлення процесу розширеного виробництва і доведення його до кінцевого споживача.

Наявність опту обумовлена і низкою причин фінансового характеру. Дрібному виробнику з обмеженими фінансовими ресурсами не під силу створити й утримувати організацію прямого маркетингу. Крім того, навіть маючи в своєму розпорядженні достатній капітал, виробник швидше передбачає направляти кошти на розвиток виробництва, а не на організацію оптової торгівлі.

Як правило, при оптовій торгівлі товар купується великими партіями. Закупівлю оптом здійснюють посередницькі організації з метою подальшого перепродажу низовим оптовим організаціям, підприємствам роздрібної торгівлі. В більшості випадків оптова торгівля не пов’язана з реалізацією продукції конкретним кінцевим споживачам, тобто вона дозволяє виробникам за допомогою посередників збувати товари з мінімальними безпосередніми контактами із споживачами.

На товарному ринку оптова торгівля є активною частиною сфери обігу. Вона є важливим важелем маневрування матеріальними ресурсами, сприяє скороченню зайвих запасів продукції на всіх рівнях і усуненню дефіциту товарів, бере участь у формуванні регіональних і галузевих товарних ринків. Через оптову торгівлю посилюється дія споживача на виробника, з’являються реальні можливості добитися відповідності між попитом і пропозицією, забезпечити кожному споживачу змогу купувати продукцію в межах своїх фінансових можливостей і відповідно до потреб.

Розвиток оптової торгівлі визначається такими тенденціями в економіці:

1) зростанням масового виробництва на великих підприємствах, віддалених від основних користувачів готовою продукцією;

2) збільшенням обсягів виробництва продукції про запас, а не для виконання вже укладених конкретних договорів;

3) збільшенням числа рівнів проміжних виробників і користувачів;

4) необхідністю пристосовувати товари до потреб проміжних і кінцевих користувачів.

На сьогодні в Україні (за даними Держкомстату) налічується близько 30 тис. посередницьких організацій із загальною кількістю працівників більше 600 тис. осіб.

Питома вага реалізації товарів за посередництвом організацій оптової торгівлі в загальному обсязі продукції, яка відвантажується виробниками, становить близько 25%.

За оцінкою економістів, оптова торгівля в Україні, поза всяким сумнівом, за масштабами руху потоків товарів і послуг та їх обсягами займає перше місце. Вона опосередкує обмін у величезних розмірах – не менше 85 млрд. грн. у міжгалузевому обороті і близько 3,6 млрд. грн. в обороті товарів кінцевого споживання. Проте, порівняно з розвиненими країнами, Україна значно відстає за рівнем забезпеченості оптовими підприємствами. (табл. 5.1.).

Таблиця 5.1.

Забезпеченість підприємствами оптової торгівлі України

і деяких розвинених країн

Показники	Україна	США	Франція	Німеччина	Велико- британія	Італія	Нідерланди	Бельгія
На 1 тис. кв.м	3,5	36	145	213	164	300	533	655
На 10 тис. осіб	0,4	15,7	15,1	13,0	7,1	16,0	15,8	20,4

Порівняно з розвиненими країнами в Україні показник забезпеченості складською мережею нижчий у 15-20 разів. Особливо погано забезпечена складською мережею оптова торгівля – на її частку припадає лише 14,2% усієї кількості загальнотоварних складів і 21% загальної складської площі. Складські площі використовуються за своїм призначенням на 40-60%, а решта частини здається в оренду, використовується на умовах кооперації або подається комерційним структурам.

Функціонування оптового каналу обумовлене низкою причин, а саме:

1) економічною вигодою, яку отримують промислові підприємства від використання самостійних оптовиків, оскільки останні забезпечують їм найбільш низькі витрати обігу. Адже не завжди наявність прямих зв’язків між виробниками і споживачами означає зниження витрат;

2) наявністю дрібних і середніх підприємств, розширенням асортименту товарів;

3) поглибленням процесу розподілу праці у сфері матеріального виробництва;

4) необхідністю розширення підприємствами-виробниками ринків збуту своєї продукції і повнішого охоплення невеликих і середніх споживачів;

5) можливостями оптових посередників краще здійснювати маркетинг споживчої продукції, оцінювати ринкову кон’юнктуру, аналізувати інформацію про місцеві ринки, надавати постачальникам інформацію про попит на їх продукцію;

6) економічною доцільністю, швидкістю та зручністю доведення товарної маси до споживача;

7) більшою можливістю оптовиків мобілізувати всі свої ресурси, зосередити всі свої сили на виконанні одного конкретного завдання.

У своїй роботі підприємства оптової торгівлі повинні дотримуватись таких основних правил:

1) всебічне знання ринкового простору, в межах якого здійснюється розподіл товарів;

2) дотримання ефективного балансу витрат щодо закупівлі продукції та її зберігання при раціональному використанні трудових ресурсів і складських площ;

3) здійснення всіх операцій щодо закупівлі, зберігання та продажу товарів на основі їх прибутковості;

4) створення сприятливої і міцної репутації в районі обслуговування.

На макрорівні оптова торгівля виконує такі функції:

1) інтегруючу – яка полягає в забезпеченні взаємозв’язку між партнерами з постачання продукції і знаходженням каналів збуту;

2) оцінну – яка полягає у визначенні рівня суспільно необхідних витрат праці через ціноутворення;

3) організуючу і регулюючу – суть якої полягає в забезпеченні раціональної побудови і гармонійного функціонування економічних систем.

Функції оптової торгівлі відносно постачальників товарів полягають у такому:

1) концентрація комерційної діяльності;

2) підтримка процесу переходу прав власності на товар;

3) мінімізація комерційного ризику, пов’язаного з розкраданням, пошкодженням, псуванням і старінням товарів;

4) інвестиційне забезпечення процесу руху товару;

5) маркетингове обслуговування.

Відносно до споживачів функції оптової торгівлі зводяться до такого:

1) оцінка потреб і споживчого попиту;

2) закупівля продукції і формування товарного асортименту для задоволення потреб і запитів споживачів;

3) накопичення і зберігання товарних запасів;

4) оперативна доставка товарів клієнтам;

5) надання фінансової допомоги клієнтам (кредитування);

6) інформаційне і консалтингове обслуговування клієнтів.

Орієнтація на споживача, а не на постачальника-виробника, як це було раніше, є відмінною рисою нового підходу до оптового розподілу. Переорієнтація оптової торгівлі у функціональному цільовому відношенні не тільки створює умови для поглиблення реформ у торгівлі, але і забезпечує стратегічну стабільність споживчого ринку в цілому.

Серед головних функцій, виконання яких бере на себе торгівля, такі ( рис. 1.):

ОПТОВА ТОРГІВЛЯ

Дає змогу виробникам збувати свої товари з мінімумом контактів зі споживачем

Розширює можливості підготовленого торговельного персоналу

Здійснює маркетингову і технічну підтримку для виробника або постачальника та роздрібного чи комерційного споживача

Набирає асортимент для своїх клієнтів, позбавляючи їх тим самим зайвих клопотів

Закуповує товар великими партіями, забезпечуючи клієнтам економію коштів

Забезпечує матеріальну базу для зберігання і поставок товарів

Надає фінансову допомогу як виробникам, так і роздрібним чи комерційним споживачам

Веде кредитну і бухгалтерську звітність

Розв’язує проблеми щодо повернення товарів і здійснює знижки на дефектну продукцію

Бере на себе ризик, відповідаючи за розкрадання, ушкодження та застарілість запасів

Надає консультативні послуги з питань управління, допомагає роздрібним торговцям удосконалювати їхню діяльність

Рис. 5. 1. Функції оптової торгівлі

1) надає постачальникам і клієнтам інформацію про ситуації на ринку, в конкурентному середовищі , сповіщає про нові товари і динаміку цін; 2) дає можливість виробникам збувати товари з мінімумом контактів із споживачем; 3) підготовлений торговельний персонал допомагає виробникові залучати багатьох роздрібних торговців при порівняно невеликих витратах; 4) здійснює маркетингову і технічну підтримку виробника або постачальника, роздрібного чи комерційного споживача; 5) забезпечує клієнтам економію засобів, закуповуючи товар великими партіями, ділячи їх у подальшому на дрібніші; 6) набирає необхідний товарний асортимент, позбавляючи тим самим клієнта зайвих клопотів; 7) забезпечує матеріальну базу для зберігання товарів, чим знижує витрати і постачальників і замовників; 8) оперативніше доставляє товари, оскільки перебуває ближче до клієнтів, ніж фірми-виробники; 9) надає фінансову допомогу як виробникам, заздалегідь надсилаючи замовлення і вчасно оплачені рахунки, так і роздрібним або комерційним споживачам, надаючи їм кредит; 10) розв’язує проблеми повернення товарів і робить знижки на недоброякісну продукцію; 11) отримуючи право власності на товар, а відтак, несучи витрати у зв’язку з розкраданням, пошкодженнями, псуванням, старінням товарів, оптовик бере на себе ризик; 12) допомагає роздрібним торговцям в удосконаленні організації та управління їхньої діяльності, навчає торговельний персонал, бере участь у розробленні схеми магазину, обладнанні експозицій, налагоджує систему бухгалтерського обліку, управлінні запасами; 13) надає інші послуги з питань управління, консультує.

Оптова торгівля в системі маркетингу, крім традиційних, виконує ряд специфічних функцій:

• забезпечує реалізацію маркетингової стратегії та підтримку виробника або постачальника, роздрібного чи кінцевого споживача;

• дозволяє виробникам збувати свої товари на місцях з мінімумом контактів зі споживачами;

• формує торговельний асортимент відповідно до вимог споживачів;

• закуповує товари у великій кількості, дозволяючи поставляти їх великими партіями та знижуючи витрати обігу;

• забезпечує підготовку торговельного персоналу;

• забезпечує матеріальну базу для зберігання та поставки;

• надає фінансову допомогу як виробникам (оплачуючи товари при їх поставці, а не при продажу), так і роздрібним та кінцевий споживачам (через торговельний кредит);

• вирішує проблеми повернення товарів та встановлює знижки на продукцію, що має певні дефекти;

• бере на себе ризик, відповідаючи за розкрадання, ушкодження та старіння запасів.

Підвищення ефективності оптової торгівлі супроводжується підвищенням продуктивності, збільшенням кількості послуг, що надаються і зниженням їх вартості за рахунок упровадження автоматизації.