Соціально-кри­тичний напрямок у філософії XX столітті: філософія «неомарксизму»

Під неомарксизмом розуміють сукупність марксистськи орієнтованих філософських течій, критично налаштованих як до капіталізму, так і до реального соціалізму і його офіційної ідеології, яка характеризується неомарксистами як догматичний марксизм. Але, відкидаючи ортодоксальний марксизм, представники цього напрямку використовують тією чи іншою мірою марксистські пояснювальні моделі, ідеї, а саме: критика буржуазних відносин; важливість подолання відчуження і самовідчуження людини; роль практики як способу існування світу для людини; діалектичні принципи. Усі ці ідеї концентруються навколо розробленої Марксом концепції радикального гуманізму.

Основні представники неомарксизму: Д’єрдь Лукач, Антоніо Грамші, Вільгельм Райх, Ернст Блох, а також особливо мислителі так званої Франкфуртської школи (іноді термін “неомарксизм” вживається саме для позначення основних принципів дослідження представників цієї школи) – Макс Хоркхаймер, Теодор Адорно, Юрген Хабермас, Герберт Маркузе, Еріх Фромм. Зупинимося детальніше на поглядах Г.Маркузе і Е.Фромма.

Герберт Маркузе (1898-1979) в своїх основних роботах «Ерос і цивілізація», «Есе про звільнення»,«Одномірна людина», «Контрреволюція і повстання мас» розробляє концепцію «одномірної людини» і «сексуальної революції». Він вважав, що криза капіталістичного суспільства викликана не економіко-технологічними, а культурно-антропологічними причинами. У XX ст. стали домінувати репресивні, авторитарні тенденції, які укорінені у певному способі переживання світу. Змінити відносини можна, лише змінивши це бачення світу. Справжня революція, за Маркузе, повинна не стільки змінювати політичні і економічні відносини панування, а радикально змінити свідомість. Необхідна «тотальна революція» - повний перегляд відношення людини до світу і самої себе. Репресивний тип культури пов’язаний, перш за все, з репресією людської чуттєвості, із соціальною практикою придушення властивих людині потягів. Важливе завдання революції полягає в подоланні “одномірної людини”. В однойменній роботі Маркузе зазначає, що «одномірна людина» являє собою особливий тип особистості – конформіста, який втратив соціально-критичне відношення до дійсності, втягнутий у споживацьку гонку через нав’язані йому «хибні» потреби. Революційна ініціатива в сучасному світі, вважає Маркузе, переходить від робітничого класу, інтегрованого в капіталістичну систему, до неінтегрованих маргінальних шарів суспільства, до “аутсайдерів“ – люмпенів, переслідуваних національних меншин, безробітних тощо, а також до радикальних шарів студентства і гуманітарної інтелігенції. У світовому масштабі носіями революційної ініціативи мають виступити знедолені маси «бідних» країн, що протистоять «багатим».

Еріх Фромм (1900-1980), досліджуючи відчуження людини в буржуазному суспільстві, у своїх роботах: “Шлях з хворого суспільства”, "Втеча від свободи", "Людина для самої себе", “Мати чи бути?” – запропонував ідею «гуманістичного психоаналізу». Задачі «гуманістичного психоаналізу» полягають в тому, щоб допомогти людині усвідомити недійсність свого існування в суспільстві тотального відчуження, знайти справжнє "Я" замість «мнимого Я», відродити життєстверджуючий світогляд, відновити гармонію між особистістю і суспільством.

Фромм підкреслює, що для кожного історичного періоду був характерний прогресивний розвиток індивідуальності по мірі того, як люди боролись за досягнення більшої особистої свободи в розвитку всіх своїх потенційних можливостей. Але значна ступінь автономії і свободи вибору були досягнуті ціною втрати почуття безпеки і зростаючим почуттям особистої невпевненості та малозначущості. Небачена свобода від соціальних обмежень потребує компенсації у вигляді почуття безпеки і належності до соціуму. Як же люди долають цей конфлікт? Один з шляхів до цього полягає у відмові від свободи і подавленні своєї індивідуальності. Фромм виділяє три стратегії “втечі від свободи”:

– авторитаризм, що проявляється як в мазохістських, так і в садистських тенденціях;

– деструктивність, коли людина прагне подолати відчуття неповноцінності шляхом знищення, або підкорення інших;

– конформізм – шлях абсолютного підкорення соціальним нормам, коли індивід перестає бути самим собою і перетворюється на такого, яким його хочуть бачити оточуючі. Фромм вважав, що подібна втрата індивідуальності є характерною для більшості сучасних людей.

На противагу цим трьом механізмам втечі від свободи є також досвід позитивної свободи. Її досягнення здійснюється через спонтанну активність в житті – в любові і праці.

Згідно Фромму, в природі людини закладені унікальні екзистенціальні потреби, що можна представити Таблицею 13.

Таблиця 13.

Потреба	Зміст потреби	НАслідки
		Задоволення потреби	Не задоволення потреби
У встановленні зв’язків з іншими	Щоб подолати відчуття ізоляції людям необхідно про когось піклуватись, нести за когось відповідаль-ність	Ідеальним шляхом задоволення цієї потреби є продуктивна любов, що допомагає людям працювати разом, зберігаючи при цьому свою індивідуальність	Якщо ця потреба не задовольняється, то людина набуває нарцисичного характеру, відстоюючи тільки свої егоїстичні інтереси, не довіряючи іншим
В подоланні	Усі люди потребують подолання своєї пасивної тваринної природи, щоб стати активними творцями свого життя	Це досягається шляхом творчості – в сфері мистецтва, в створенні матеріальних цінностей, або вихованні дітей	Якщо ця потреба не знаходить свого задоволення, то результатом є деструктивна поведінка
Потреба у вкоріне-ності	Це потреба в стабільності, захищеності.	Формується відчуття стабільності, безпеки, відчуття цілісності і свободи	Відчуття нестабільності та незахищеності.
Потреба в іден-тичності	Це потреба у збереженні своєї несхожості, індивідуально-сті	Формується образ “Я”. Індивід з чітким і ясним усвідомленням своєї індивідуальності сприймає себе як господар своєї долі.	Копіювання чиєїсь поведінки приводить до конформізму.
Потреба в системі світоглядних поглядів	Необхідність пояснити складність світу	Дає можливість цілеспрямовано діяти і адекватно сприймати дійсність	Люди без світоглядної орієнтації нездатні цілеспрямовано діяти, знаходяться в тупику.

Розглядаючи ці потреби в економіко-політичному контексті, Фромм стверджує, що вираження і задоволення цих потреб залежить від типу соціальних умов. В залежності від характеру суспільних стосунків формується структура особистості, яку Фромм називає основними “орієнтаціями характеру”, які, як і у Фрейда, вважаються стабільними в часі.

Фромм виділив п’ять типів соціального характеру. З них чотири – непродуктивних і один продуктивний (здоровий). Непродуктивні типи:

– рецептивний тип вважає, що джерело усього хорошого в житті знаходиться у зовнішньому світі і єдиний спосіб отримати бажане - це шлях одержання його як дарунку ззовні. Представники цього типу залежні та пасивні, нездатні щось робити без зовнішньої допомоги. Їх основне завдання в житті – скоріше бути любимим, ніж любити самому. Рецептивних індивідів можна характеризувати як довірливих, пасивних і сентиментальних;

– експлуататорський тип, як і рецептивний, не здатний до творчості, і тому прагне отримати усе, що йому треба, із зовнішнього світу – силоміць чи обманом. Негативні риси цього типу – агресивність, самонадіяність, егоцентризм. До позитивних рис відносяться почуття власної гідності, імпульсивність і впевненість у собі;

– накопичувальний тип характеризується недовірою до всього, що може бути отримане ззовні і тяжіє до нагромадження і збереження накопиченого, до скнарості, орієнтується на минуле. Негативні риси цього типу – підозрілість і впертість; позитивні – стриманість і завбачливість;

– ринковий тип – за Фроммом, є продуктом сучасного капіталістичного суспільства. Для людей цього типу характерне ставлення до усього як до товару, цінність якого визначається міновою вартістю. Відносини з іншими людьми носять поверховий характер. Їх основне гасло: “Я такий, яким ви хочете мене бачити”. Негативними рисами виступають нерозбірливість у засобах, безцільність, опортуністичність, безтактність. Позитивними – відкритість, щедрість, допитливість.

– продуктивний тип – здоровий тип – характеризується активною взаємодією зі світом на основі сили розуму, творчості, щирої любові. Його основні риси: самостійність, незалежність, чесність, спокій, любов, творчість. Здатність до любові – справжня цінність людини. Повага до життя, почуття ідентичності, потреби в єднанні зі світом стають переважаючими, тим самим сприяючи переходу від егоїзму до альтруїзму, від модусу володіння до модусу буття. Сила продуктивної любові дає можливість людям цього типу палко любити усе живе на Землі, тобто їх характеризує біофілія, яку Фромм визначав за допомогою таких якостей як турбота, відповідальність, повага. Це кінцева мета в розвитку людини.