- •117. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення.
- •116.Визначення конкурентоспроможності національної економіки: основні підходи та методики.
- •114. Основні теорії міжнародної конкурентоспроможності країни.
- •113. Внутрішньо та зовнішньо орієнтовані стратегії розвитку держави: основні складові їх формування, недоліки та переваги.
- •112. Стратегія розвитку національної економіки в умовах глобалізації: концептуальні засади та основні напрямки.
- •111. Міжнародні економічні та фінансові організації: необхідність і переваги співробітництва України з ними.
- •110. Основні показники активності країни у міжнародних економічних відносинах.
- •109. Основні механізми зовнішньоекономічних зв’язків країни.
- •107. Економічний збиток від впливу на природні комплекси господарської діяльності.
- •108. Республіканський позабюджетний фонд охорони довкілля.
- •105. Система платного природокористування.
- •104. Основні функції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
- •103. Системи органів державного управління в галузі довкілля та їх функції.
- •102. Основні складові стратегія сталого розвитку.
- •101. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища.
- •100. Техногенний і сталий типи економічного розвитку.
- •99. Основні цілі стратегії сталого розвитку.
- •98. Концепція взаємодії економіки та екології.
- •97. Кошторисно-бюджетне фінансування галузей соціальної сфери.
- •96. Основні джерела фінансування соціальної сфери.
- •95. Механізми перерозподілу доходів, що застосовуються в Україні.
- •94. Вартісна величина прожиткового мінімуму.
- •93. Програми перерозподілу доходів та їх вплив на індекс Джині та на криву Лоренцо.
- •92. Бідність – причини появи та прогресування.
- •90. Основні види та джерела доходів населення.
- •89. Основні функції суспільного добробуту.
- •88. Теорія соціального вибору.
- •86. Способи вимірювання корисності (ординалізм і кардиналізм).
- •85. Економічний добробут за а.Пігу.
- •84. Благо як економічна категорія.
- •83. Структура Державної програми економічного і соціального розвитку України.
- •82. Принципи та система державного програмування економічного і соціального розвитку України.
- •81. Балансовий та нормативний методи планово-економічних розрахунків.
- •80. Етапи програмно-цільового планування.
- •79. Сутність державного програмно-цільового планування, класифікація державних цільових програм.
- •78. Види державних програм економічного і соціального розвитку.
- •77. Сутність та етапи побудови стратегії соціально-економічної політики держави.
- •76. Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України.
- •75. Класифікація методів прогнозування.
- •74. Класифікація соціально-економічних прогнозів.
- •73. Принципи соціально-економічного прогнозування.
- •72. Сутність і функції соціально-економічного прогнозування.
- •71. Економічні методи державного регулювання економіки.
- •70. Правові та адміністративні методи державного регулювання економіки.
- •69. Контрольна функція державного управління.
- •68. Державне регулювання як головна функція державного управління.
- •67. Функція планування.
- •65. Загальні і специфічні функції державного управління.
- •64. Цілі державного управління та їх види.
- •63. Система органів державної влади та їх повноваження.
- •62. Державне управління та виконавча влада.
- •61. Американський та європейський підходи до державного управління.
- •60. Об’єкти і суб’єкти державного управління.
- •59. Основні засади теорії державного управління.
- •58. Форми і методи державної підтримки підприємництва.
- •57. Взаємовідносини бізнесу і держави як суперечлива система співробітництва і антагонізму.
- •56. Фінансування діяльності бюджетних установ.
- •54. Податково-бюджетний механізм перерозподілу ресурсів і доходів.
- •53. Власність в системі розподілу перерозподілу ресурсів і доходів.
- •52. Ринковий та державний механізми перерозподілу ресурсів і доходів.
- •51. Сутність понять: «економічна політика держави», «державне управління економікою», «державне регулювання економіки».
- •50. Економічні функції держави.
- •49. Необхідність, принципи та ефективність роботи недержавних пенсійних фондів.
- •48. Необхідність, принципи та ефективність роботи страхових компаній.
- •47. Сутність та відмінності функціонування кредитних спілок та кредитних товариств.
- •46. Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ.
- •45. Роль і місце парабанківської системи у кредитній системі країни.
- •44. Види комерційних банків які функціонують в Україні та їх характеристика.
- •43. Інструменти регулювання центральним банком діяльності комерційних банків.
- •42. Основні риси та відмінності між однорівневою та дворівневою банківскими системами.
- •41. Розвиток державного соціального страхування.
- •40. Система державних цільових фондів: склад, джерела та призначення.
- •39. Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні.
- •38. Податкова система України: основні елементи та їх характеристика.
- •37. Місцеві бюджети: особливості формування в Україні.
- •36. Державний бюджет України: структура доходів та видатків.
- •35. Бюджетна система України як центральна ланка системи державних фінансів.
- •34. Призначення, роль та структура державних фінансів.
- •33. Взаємозв’язок економічної системи та інституційного середовища.
- •32. Інституційні аспекти ринкового господарства.
- •31. Специфіка визначення контракту в новій інституціональній економічній теорії.
- •30. Вплив розподілу трансакційних витрат між учасниками обміну на загальну величину цих витрат.
- •29. Особливості трансакції угоди порівняно з трансакцією управління.
- •28. Різниця між трансакцією та обміном товарами (послугами).
- •27. Сутність права власності.
- •26. Правила та права: сутність та порівняльний аналіз.
- •25. Порівняльний аналіз основних положень «старого» та «нового» інституціоналізму.
- •24. Сутність та функції інститутів.
- •21. Концепція ендогенного впливу нтп на економічний розвиток. Модель п.Ромера.
- •19. Основні положення моделей економічного розвитку країн, що розвиваються.
- •11. Сутність, види регіональної структури економіки та її показники.
- •9. Показники відтворювальної структури економіки та вплив змін у відтворювальних пропорціях на економічне зростання.
- •8. Організаційна структура економіки та її основні пропорції: секторна структура, структура бізнесу, структура організаційно-правових форм господарювання.
- •7. Соціальна структура економіки.
- •5. Основні складові та характеристика науково-технічного потенціалу України.
- •4. Виробничий потенціал України та його характеристика.
- •3. Економічна оцінка природно–ресурсного потенціалу.
- •2. Структура природно–ресурсного потенціалу України та характеристика окремих його складових.
99. Основні цілі стратегії сталого розвитку.
Екологічна політика, програми і стратегічні плани дій — усе це атрибутика системного екологічного управління і, зокрема, результати стратегічного екологічного планування як однієї з головних функцій системного екологічного управління. В Україні національну екологічну політику визначено в «Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР. Основні розділи цього документа такі: пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу в галузевому представленні; заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів; етапи реалізації основних напрямів державної екологічної політики; механізм реалізації основних напрямів державної екологічної політики України (організаційний, правовий, економічний, регіональний); екологічна експертиза; міжнародне співробітництво тощо.
Для досягнення цілей у плані рекомендувалось: розпочати оцінювання (експертизу) впливу проектної діяльності на довкілля на якомога ранішій стадії планування проекту; уникати діяльності, пов'язаної з надмірною експлуатацією природних ресурсів та порушенням екологічної рівноваги; здійснити необхідні науково-дослідні роботи та виконати розробки щодо стандартизації в галузі екології; впроваджувати, де можливо, принцип «забруднювач платить»; запобігати на урядовому рівні діяльності, яка має шкідливий транскордонний екологічний вплив; враховувати екологічні інтереси країн, що розвиваються, беручи до уваги, зокрема, екологічні чинники в міжнародній торгівлі та міжнародному співробітництві; вживати заходів щодо роз'яснення екологічної політики, залучати до такої діяльності відповідні міжнародні організації і сприяти їм у такій діяльності; широко залучати громадськість до діяльності, спрямованої на охорону й збереження довкілля, переважно через екологічне виховання, освіту і пропаганду; правильно розподілити владні повноваження (місцеві, регіональні, федеральні, національні та на міжнародному рівні) і відповідальність у боротьбі з окремими категоріями забруднень з урахуванням особливостей територій, які треба захищати; гармонізувати в межах ЄС національні екологічні стратегії, програми, концепції, плани дій тощо; при цьому слід орієнтуватися на спільні довгострокові цілі, ніяким чином не обмежуючи суверенні права та інтереси окремих націй і не зашкоджуючи інтересам Спільного ринку.
На основі наведених цілей і рекомендацій було розроблено концептуальні підвалини для практичної діяльності протягом подальших 20-ти років. Розпочався і широкомасштабний процес створення екологічних громадських і неурядових організацій, міністерств екології.
Почали впроваджуватися і застосовуватися переважно регулювальні інструменти екологічної політики, за допомогою яких забезпечувались три основні напрями діяльності: створення наукового обґрунтування екологічних програм і заходів шляхом накопичення, аналізу й систематизації даних спостережень за екологічним станом довкілля; шляхом наукового дослідження впливу діяльності на стан довкілля; шляхом розробки методів економічної оцінки вартості природних ресурсів та економічних збитків унаслідок їх пошкодження і втрат; формулювання політики та стратегій у комплексі з розробкою конкретних заходів; зокрема, розробка й впровадження екологічних стандартів і практичне застосування принципу «забруднювач платить» через штрафи за забруднення довкілля; формування та здійснення екологічної політики на державному рівні і становлення відповідних державних інституцій.