11. Сутність, види регіональної структури економіки та її показники.

У сучасну епоху НТР світовий ринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі га споживанні матеріальних та духовних благ. Нерівномірність економічного розвитку країн світу пов’язана з розбіжностями природно-ресурсного потенціалу, забезпеченістю сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівнем науково-технічного розвитку, ємністю внутрішнього ринку, залежністю від зовнішнього ринку. Конкурентна боротьба на світовому ринку, характер торговельної експансії, концентрація виробництва, накопичення і перелив капіталу ведуть до постійних змін в економічному потенціалі країн та регіонів, що відбивається на розвитку регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світової війни світовим торговельним лідером товарів та капіталів виступали США, то на сучасному етапі розвитку виділяються три центри світової торгівлі: США, Західна Європа, Японія, які концентрують 80% загального її обсягу (відповідно 13%, 46% та 8% світового товарообігу). У 70-80-ті роки за обсягами розвитку експорту та нагромадження капіталу на душу населення виділились нафтодобуваючі країни Близького Сходу - ОПЕК. Так, в Саудівській Аравії ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення становить 24 тис. дол., вона випередила за цим показником Японію (22 тис. дол.) та США (20 тис. дол.) Регіон виділяється як експортер капіталу. Значне місце у світовій торгівлі в 80-90-ті роки посідають нові індустріальні країни (Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі) в Латинській Америці, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань у Південно-Східній Азії.

9. Показники відтворювальної структури економіки та вплив змін у відтворювальних пропорціях на економічне зростання.

У процесі відтворення сукупного суспільного продукту відбувається відшкодування всіх затрат і, водночас, формуються три фонди: відшкодування (кошти, що направляються на заміщення спожитих засобів виробництва), споживання (предмети особистого споживання), нагромадження (засоби, що направляються на розширення виробництва).

Співвідношення між цими фондами в загальному вигляді відбиває структуру суспільного продукту в матеріальному виробництві. Необхідність такого його розчленування стає очевидною, якщо розглядати виробництво не як одиничний, відокремлений акт, а як безперервно відновлюваний процес, тобто як відтворення.

Фонди споживання і нагромадження, на відміну від проміжного споживання, представляють собою готову продукцію (предмети особистого споживання і засоби праці). За своїм змістом — це додана в усіх галузях вартість, тобто створений валовий внутрішній продукт.

Відтворювальна структура валового продукту товарів і послуг переконливо відображає ефективність господарської діяльності. Як. відомо, логічною метою будь-якого матеріального виробництва є створення предметів споживання. Тому в певному розумінні можна сказати, що засоби виробництва — це затрати, а предмети особистого народного споживання — отриманий результат. Це так звана фондоємна форма відтворення. Народне господарство України майже на 2/3 фактично працює на відтворення затрат. Подібна ситуація, якщо вона утримується тривалий час, неминуче заводить економіку в глухий кут, бо врешті-решт національне господарство стикається із суцільним товарно-сировинним дефіцитом.

Звідси випливає, що найважливішим напрямом переорієнтації економіки України є пріоритетний розвиток виробництва предметів споживання.