Приватні фірми поділяються на:

• одноосібні фірми, де власником є одна людина;

• товариства на паях, де поєднується капітал кількох осіб;

• акціонерні товариства, де пай кожного акціонера підтверджується цінним папером - акцією.

Особливою організаційно-правовою формою є кооперативи.

Класифікація підприємств за ступенем концентрації виробництва

залежить від кількості зайнятих працівників.

В цілому можна визначити, що виробництво виступає як процес використання робочої сили, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей для виготовлення продукції.

Виробництво – це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів для виготовлення матеріальних благ.

Рис. 6.1. Фактори виробництва

Однак всі фактори, які використаються в виробництві матеріальних благ кількісно обмежені. Тому, при цих умовах головною проблемою підприємства є для виробництва матеріальних благ ефективне використання обмеженнях ресурсів.

Рис.6.2. Схема виробничої системи

Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку. У процесі своєї діяльності фірма повинна виконати декілька задач і у цьому плані зробити свій вибір:

• Що виробляти?

• Як виробляти?

• Для кого виробляти?

Теорія фірми передбачає ряд припущень:

• раціональність поведінки, метою якою є максимізація прибутку;

• акцент на систему цін як ключовий механізм передачі інформації для прийняття рішень;

• акцент на формальні моделі економічної поведінки в основному на основі графічного аналізу і на умовах рівноваги.

2. Фактор часу і періоди функціонування підприємства

Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни. Тут спостерігається зовсім нееластична крива пропозиції. Крива пропозиції займає в цьому випадку вертикальне положення, всі фактори виробництва постійні.

При короткостроковому періоді підприємство з незмінними виробничими потужностями має достатньо часу, щоб використати їх більш чи менш інтенсивно. Підприємство має можливість пристосуватись до попиту за рахунок більшої завантаженості обладнання, інтенсифікації праці і продажу існуючих запасів. Крива пропозиції при цьому відхиляється від суворо вертикального положення в напрямку, визначеному законом пропозиції. Еластичність пропозиції стає позитивною (більшою від нуля). Це буде означати більш високу еластичність пропозиції.

В умовах довготривалого періоду підприємствам достатньо часу, щоб відреагувати на ринкову ситуацію. У цьому випадку ми маємо криву більш еластичної пропозиції.

Виробники можуть перебудувати виробництво за рахунок заміни старого обладнання новим, більш продуктивним, розширити виробничі потужності. У випадку підвищення цін на продукцію відбувається входження нових фірм до галузі, яка виробляє цей товар.

3. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Процес виробництва – це процес перетворення ресурсів у товари. Технологічна залежність між структурою витрат ресурсів (факторів виробництва – працею (L), матеріалом (М), капіталом (К) і максимально можливим випуском продукції (Q) визначається за допомогою виробничої функції: Q = f (L, K, M).

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску може бути отриманий при кожній даній комбінації використаних факторів виробництва.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

• для збільшення обсягів випуску продукції існує межа, яка може забезпечитися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов. Не можна безкінечно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи число робітників, бо для них не вистачить обладнання, так само не можна безкінечно збільшувати кількість матеріалу та обладнання, бо для їх використання не залишиться робітників.

• існує певна взаємна компліментарність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Чинники виробництва так взаємопов’язані між собою, що без скорочення обсягу виробництва можлива певна взаємозамінність одних чинників іншими.

Саме функція виробництва визначає технологічну взаємодію між витратами виробництва та обсягом продукції, яку можна одержати з їх допомогою. Такий технологічний зв’язок існує для певного рівня розвитку техніки.

Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довгостроковому періоді, ніж в короткостроковому.

Фірма орієнтується на вибір такого обсягу виробництва, який дозволяє її максимізувати економічний прибуток.

Максимізація прибутку досягається шляхом вибору такого обсягу виробництва, який максимізує різницю між сукупними доходами та сукупними витратами.

Щоб з’ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на його результати потрібно розглянути ряд показників.

Сукупний продукт (ТР) – це кількість економічного блага, виробленого з використанням деякої кількості змінних факторів.

Середній продукт (АР) – це відношення сукупного продукту (ТР) змінного фактора до кількості цього фактора (L), яка використовується у виробництві.

_(6.1)

де АР – середній продукт;

ТР – сукупний продукт;

L – змінний фактор (праця).

Граничний продукт (МР) – це приріст сукупного продукту, який одержаний за рахунок зміни кількості факторів на одиницю.

_(6.2)

де МР – граничний продукт;

ТР – сукупний продукт

L – змінний фактор (праця).

Таблиця 6.1.

Сукупний, середній, граничний прибуток

Праця годин	Продукт
	сукупний	середній	граничний
10	35	3,5	3,5
20	90	4,5	5,5
30	180	6,0	9,0
40	272	6,8	9,2
50	355	7,1	8,3
60	420	7,0	6,5
70	455	6,5	3,5
80	480	6,0	2,5
90	495	5,5	1,5
100	480	4,8	-1,5

Графічно криві середнього та граничного продуктів мають вигляд:

Рис. 6.3. Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт (АР) буде збільшуватися до тих пір, поки граничний продукт (МР) буде більший нього.

Свого максимального значення середній продукт змінного фактора досягає в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів (АР=МР)

По даним таблиці і графіку ми бачимо, що ця точка лежить в інтервалі затрат праці: від 50 до 60 одиниць.

До основних показників, які визначають мікроекономічні параметри підприємства належать витрати виробництва, виручка, прибуток. Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витративключають лише фактичні витрати у грошовому виразі, тобто вони складаються з явних витрат.

Економічні витрати– це витрати, які пов’язані з невикористанням власного ресурсу, тобто це недоотриманий дохід від більш ліпшого можливого використання власного капіталу.

Значна роль у виробничому процесі надається для розрахунку економічної діяльності підприємства таким показникам як:

Сукупні витрати (ТС)– це загальні витрати, які пов’язані з виробництвом матеріальних благ.

Середні витрати (АТС = ТС/Q)– це обсяг сукупних витрат, які припадають на одиницю виробленої продукції.

Граничні витрати (МС = Δ TC/ Δ Q) – це приріст загальних витрат, які викликані для виробництва додаткової одиниці продукції.

Валова виручка (TR = P x Q)– це грошові надходження від реалізації товарів і послуг.

Середня виручка (AR = TR/Q)– це загальна виручка із розрахунку на одиницю продукції.

Гранична виручка ( MR = Δ TR/ Δ Q) – це приріст сукупної виручки при виробництві додаткової одиниці продукції.