3. Методологія мікроекономічного аналізу

Досягнення цілей мікроекономіки пов'язане з використанням певних методів пізнання економічного життя суспільства.

Відносно конкретних наук методологія — це наука про прийоми, способи цих наук, загальні наукові основи цих прийомів і способів.

В мікроекономічному аналізі під методом розуміється спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх становленні і розвитку, який опирається на загальнонаукові, економіко-логічні і формально-логічні закони, методи, принципи.

Отже, сукупність спеціальних прийомів становить методику мікроекономічного аналізу. Залежно від способу пізнання економічних систем, вони поділяються на: загальнонаукові, економіко-логічні та економіко-математичні.

Загальнонаукові методи:

• методи теорії пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція);

• евристичні методи (метод «мозкового штурму», анкетування, морфологічний, асоціацій та аналогій).

Економіко-логічні методи:

• методи детермінованого факторного аналізу (елімінування, логарифмічний, інтегральний);

• методи загального аналізу (порівняння і групування, середніх величин та індексів, балансового зв'язку, графічні).

Економіко-математичні методи:

• економічної кібернетики, дослідження операцій, економетричні, математичного програмування, кореляційно-регресійного зв'язку).

4. Мета, завдання і зміст дисципліни

Мета дисципліниполягає в засвоєнні знань основ мікроекономіки, що сприяє більш ефективному веденню господарства у ринкових умовах та допомоги до прийняття обґрунтованих рішень.

Мікроекономіка – це складова частина економічної теорії, яка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими економічними одиницями, які прагнуть досягти мети шляхом вибору обмежених ресурсів і наявності альтернативних можливостей.

Блочно-змістова схема дисципліни

Рис. 1.3. Основні ринкові форми

Контрольні запитання:

1. Поясніть чому мікроекономіка є складовою частиною економічної теорії?

2. Що вивчає мікроекономіка?

3. Обмеженість ресурсів, що це визначає?

4. Дайте характеристику мікроекономічних моделей.

5. Назвіть та дайте пояснення методів мікроекономічного аналізу.

6. Поясніть особливості раціональної поведінки суб’єктів ринкових відносин.

Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінки споживача

1. Потреби, блага, корисність.

2. Закон спадної граничної корисності блага.

3. Рівновага споживача.

1. Потреби, блага, корисність

Економічні потреби – це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.

Особисті економічні потреби

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ (ДУХОВНІ)

СОЦІАЛЬНІ

ФІЗІОЛОГІЧНІ

Продуктихарчування

Одержання освіти

Охорона здоров’я

Одяг, взуття

Підвищення кваліфікації

Житлово-побутові умови

Житло

Культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення

Умови праці, транспорт, зв’язок тощо

Товари господарсько-побутового призначення

Рис. 2.1. Класифікація особистих економічних потреб

Особисті економічні потреби людина може задовольняти сама без об’єднання зусиль з іншими особами. Колективні потреби вимагають об’єднання колективних зусиль для виконання спільних задач.

Благо- це все те, що становить визначений позитивний зміст, предмет, явище, продукт праці, який задовольняє визначену людську потребу і відповідає інтересам, цілям людей.

Особливе місце серед благ, необхідних людині, займають послуги, роль яких зростає.

Найбільш розповсюдженим є поділ благ на матеріальні та нематеріальні.

Треба показати, що матеріальні блага включають як природні дари, так і результати виробництва.

Нематеріальні блага– це блага, які впливають на розвиток здібностей людини, вони утворюються в невиробничій сфері: мистецтво, освіта тощо.

Дві підгрупи нематеріальних благ:

Внутрішні – блага, дані людині природою, які вона розвиває в собі з власної волі (здібності до науки, малювання, співу тощо);

Зовнішні– це те, що дає зовнішній світ для задоволення потреб людини (репутація, ділові зв’язки, протекція).

Крім зазначених груп благ визначаються також блага теперішні та майбутні, прямі та непрямі, довготермінові та короткотермінові.

Особливе значення має поділ благ на економічні та неекономічні.

До економічних благ належать ті, які є об’єктом, а не результатом економічної діяльності, тобто ті, які можна одержувати в кількості обмежень, порівняних із задоволенням потреб.

До неекономічних належать дарові блага, надані без прикладання зусиль людини.

В економічної теорії виділяються два основних підходи до визначення корисності:

- поведінка споживача визначається за допомогою кардиналістської теорії корисності, тобто ця теорія допускає кількісне її вимірювання;

- ординалістська теорія передбачає, що блага для споживача можуть бути виміряні тільки порядково.

В кардиналістській теорії корисності:

• за початковий пункт економічного аналізу приймається потреби людини та закони їх насичення;

• вартість або цінність будь – якого блага визначається ступенем важливості тої потреби, яка задовольняється у суб’єктивної оцінки споживача;

• суб’єктивна оцінка будь-якого блага залежить від двох факторів: від ступені рідкості блага та від ступеню насиченості потреби у ньому.

Потреби варто пов’язати з законом спадної граничної корисності, розглядаючи при цьому, що собою являє корисність товару та гранична корисність.

Корисність – це здатність товару задовольняти потреби споживача.

Сукупна корисність (ТU)– це загальна корисність, що отримується у результаті споживання товарів або користування послугами.

Гранична корисність (MU) – це приріст до сукупної корисності за умов споживання додаткової одиниці товару.

MU= ∆TU/∆Q (2.1)

де, ТU – сукупна корисність;

Q – кількість товару

Будь-який вибір передбачає існування певних можливостей, або альтернатив, одній з яких надається перевага в даній ситуації. Від яких конкретних факторів залежить такий вибір, як оцінюються різні альтернативи вибору, на основі яких аргументів приймаються рішення про вибір – все це залежить від специфічних умов поставленої проблеми.

Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються і рівнем корисності якого досягає споживач:

U =f (Q_x, Q_y...Q_n) (2.2)

де, U – корисність;

Q_x – кількість товару Х;

Q_y – кількість товару У

2. Закон спадної граничної корисності блага

За певний проміжок часу, протягом якого смак споживача не змінюється, гранична корисність кожної наступної одиниці продукції буде спадати, тому що потреба в цьому конкретному продукті буде поступово задовольнятися.

Гранична корисність блага спадає, тобто корисність кожної наступної одиниці блага, яку одержує споживач в даний момент, менше корисності попередньої одиниці.

У цьому полягає перший закон Госсена.

Це падіння граничної корисності по мірі придбання споживачем додаткових одиниць певного продукту відоме під назвою закону спадної граничної корисності.

Бажання збільшити кількість споживних благ до рівня повного насичення потреби веде до зменшення корисності певної наступної одиниці блага. При досягненні максимуму сукупної корисності гранична корисність дорівнює нулю.

Рис. 2.2. Сукупна корисність

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товарів, які споживаються.

Рис.2.3. Гранична корисність

Це свідчить про те, що зменшується додаткова, або гранична корисність.

При цьому якщо сукупна корисність досягає свого максимуму, гранична корисність дорівнює нулю.

TU = max

MU=0

Це означає, що потреба у даному продукті повністю задоволена. Таким чином, спад корисності пояснюється із зниженням інтенсивності потреби у міру її задоволення і відображається на графіку у від’ємному нахилі кривої граничної корисності і в поступовому зменшенні кута нахилу кривої сукупної корисності.

У цьому полягає закон спадної граничної корисності.

Кожний споживач прагне забезпечити собі максимальний рівень корисності.