Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Фінансове право

необхідно встановити спеціальні критерії, за якими можливе віднесення країни до переліку таких, що мають офшорний статус, а саме: − нульовий рівень оподаткування або рівень нижче більше чим на 5% від рівня оподаткування в Україні; − обмежений доступ до податкової інформації; − наявність особливих режимів або пільг для нерезидентів. Також для цілей оподаткування, нерезиденти, що зареєстровані на території низькоподаткових юрисдикцій, які при цьому офшорними юрисдикціями не вважаються згідно класифікації ОЕСР (республіка Кіпр, Швейцарія, Австрія, Нідерланди) вважатимуться такими, що мають оншорний статус.

Окрім введення збору за операції з нерезидентами, що мають офшорний та оншорний статус, вважаємо за необхідне розширити перелік видатків, що не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку підприємств. Тобто, до складу видатків не включатимуться повному обсязі видатки, пов‘язані із придбанням у нерезидента що має офшорний статус наступних послуг: консультаційних, інженерних, юридичних (у тому числі адвокатських), бухгалтерських, агентських, брокерських, комісійних, довірчих, аудиторських, актуарних послуг, послуг з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп‘ютерних систем. Також необхідно ввести 50 відсоткове обмеження щодо віднесення до складу витрат сум коштів, сплачених на користь нерезидентів, що мають офшорний статус за договорами про постачання товарів, робіт та послуг (на сьогоднішній день діє 85 відсоткове обмеження). Крім того, необхідно впроваджувати правила щодо контрольованих іноземних компаній (controlled foreign corporation), у поєднанні з автоматичним обміном податковою інформацією.

За порушення даних нормативних приписів на суб‘єктів господарювання будуть накаладатися штрафні санкції, забезпечуватиметься невідворотність покарання в разі виявлення фактів приховування прибутків платниками податків, посилення відповідальності посадових осіб контролюючих органів за корупційні діяння.

Таким чином, розглянувши основні особливості фінансово-правового регулювання в цій сфері, можна стверджувати, що українське законодавство потребує відповідного удосконалення. У зв‘язку із поширенням офшорного бізнесу, а також негативним його впливом на економічний стан країни, що проявляється через мінімізацію податкових зобов‘язань платників податків, а також значним витоком капіталу з України, Податковий кодекс України, має регулювати питання оподаткування таких процесів. На нашу думку, запропоновані нормативно-правові зміни фінансового законодавства збалансують державні фінанси, забезпечать поступовий розвиток малого та середнього бізнесу, а також закладуть основи для швидкого економічного зростання нашої держави.

Анастасія Літвінцева

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 2 року навчання

Правова природа юридичної відповідальності

Питання правової природи юридичної відповідальності на сьогодні залишається актуальним як для теорії права, так і для галузевих наук. Теорія права, в межах якої розроблюється відповідне поняття, по відношенню до галузевих наук виконує

280

Фінансвое право

методологічну функцію, узагальнюючи та скеровуючи досягнення всіх елементів, що утворюють систему права. Так, перші розробки положень відповідальності були здійснені представниками галузевих наук — насамперед, кримінального, цивільного, адміністративного права. Саме на основі їх досягнень (щодо поняття, ознак, функцій відповідальності) стало можливим формулювання поняття юридичної відповідальності з урахуванням виявлених закономірностей [Алексеев С. С. Общая теория права: в 2-х т, Т. І. - М.: ―Юридическая литература‖, 1981. – 360 с].

Аналіз та дослідження юридичної відповідальності можна здійснювати використовуючи два підходи. Прихильники позитивного (перспективного, добровільного, активного) підходу до розуміння юридичної відповідальностіконцепції (З. А. Астеміров, Д. А. Ліпінський, М. І. Матузов, П. Е. Недбайло, М. С. Строгович, В. А. Тархов та ін.) наголошують на необхідності дослідження відповідальності у праві як соціально-політичної категорії, яка полягає в усвідомленні та сприйнятті особою соціальної необхідності ініціативного виконання боргу, всієї суми обов'язків, що лежать на особі, - політичних, моральних, правових і ін. Вона виникає тоді, коли особа приступає до виконання своїх обов'язків [Недбайло П. Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. – 1971. — №3. – С. 44-53.].

Не є усталеним і розуміння юридичної відповідальності у так званому ретроспективному аспекті. Аналіз відповідної літератури дозволяє виділити такі найбільш поширені погляди: є мірою (заходом, засобом, видом, формою) державного примусу; санкцією або її реалізацією у випадку вчинення правопорушення; покаранням; здатністю суб'єкта, що визнається державою, віддавати звіт за своє протиправне діяння; осудом, негативною оцінкою поведінки правопорушника; особливим правовим станом; правовідносинами, що виникають на підставі правопорушення; виконанням обов'язку за допомогою державного примусу; обов'язком особи порушника зазнати негативних наслідків свого порушення.

Зазначені підходи акцентують увагу на певній істотній ознаці відповідальності, тим самим сприяючи виявленню поняття та взаємозв'язку юридичної відповідальності з такими категоріями, як ―державний примус‖, ―санкція‖, ―покарання‖, ―осуд‖, ―правовідносини‖, ―обов'язок‖. Також слід звернути увагу на розміщення акцентів у наведених підходах. Враховуючи те, що відповідальність є системою двосторонніх зв'язків уповноваженої і зобов‘язаної сторони, вважаємо, що є підстави говорити про тяжіння одних наведених вище підходів до виділення особистісного, а іншої - державновладного аспекту юридичної відповідальності. Так, І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин відмічали можливість розгляду юридичної відповідальності з точки зору особи, яка несе відповідальність та органів, які її застосовують [Самощенко И. С., Фарукшин М. Х. – М.: Юридическая литература, 1971. – 240 с.].

На наш погляд, саме першому напрямку слід надати перевагу. Саме через правовий статус особи повинна розкриватися концепція юридичної відповідальності, як явище суб‘єктивного права. Зазначений підхід втілюється найточніше у розгляді юридичної відповідальності через категорію обов'язку.

Слід відмітити, що обов'язок завжди передбачає наявність двох сторін і є лише одним з елементів правовідносин між цими сторонами. Втім, обов'язок зазнати заходів відповідальності є основним обов'язком порушника, що лежить на ньому як на стороні відносин, на яку покладається юридична відповідальність, чим обумовлюється формулювання поняття відповідальності через таку категорію. Закріплення інших прав і обов'язків обумовлюється саме виникненням суб'єктивного обов'язку порушника у

281

Фінансове право

зв'язку із його протиправною поведінкою. Так, прихильник такого підходу - С.С. Алексєєв, погоджуючись з тим, що відповідальність реалізується у межах охоронного правовідношення, в той же час вважає, що найбільш специфічною і вирішальною рисою правової відповідальності є обов'язок порушника зазнати заходів державно-примусового впливу, тобто обов'язок відповідати за делікт [Алексеев С. С. Общая теория права: в 2-х т, Т. І. – М. : ―Юридическая литература‖, 1981. – 360 с.].

Обов'язок, що виникає в межах юридичної відповідальності характеризується такими ознаками: 1) володіє додатковим негативним характером по відношенню до обов'язків, якими був наділений правопорушник до вчинення протиправних дій; 2) такий обов'язок закріплюється у санкції правової норми і входить до змісту правоохоронних відносин, на відміну від обов'язків, що існували до порушення, які визначаються диспозицією і є елементом регулятивних відносин; 3) по відношенню до обов'язку, що існував до правопорушення він виконує роль ―гаранта‖; 4) виникає з моменту вчинення правопорушення [Осокіна Ю. С. Відповідальність соціального суб'єкта: філософський аналіз : автореф. дис. ... канд. філософ. наук: 09.00.03 / Ю. С. Осокіна ; Мін -во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2007. — 17 с.].

Опустивши термінологічні розбіжності зазначених вище визначень науковців, вдалим способом окреслення сутності юридичної відповідальності є виділення її суттєвих ознак. До таких ознак слід віднести наступні: має державно-примусовий характер за змістом і формою; передбачає покладення певних негативних наслідків на порушника у вигляді певних обмежень особистого чи майнового характеру; вчинене правопорушення є фактичною підставою відповідальності; державний та громадський осуд поведінки правопорушника.

Таким чином, рoблячи виcнoвки з уcьoгo вищe виклaдeнoгo, нeoбхiднo зaзнaчити що, юридичну відповідальність з точки зору суб‘єктивного права можна визначити як нормативно визначений обов'язок суб‘єкта права зазнати негативних наслідків вчиненого правопорушення, закріплених санкцією правової норми у вигляді позбавлень належних особі прав чи іншого зовнішнього виразу осуду такої поведінки. На нашу думку, саме такий підхід відображає сутність і значення юридичної відповідальності. Такий підхід дозволяє відповісти на питання щодо змісту обов'язку особи порушника, моменту виникнення відповідальності, сторін правовідношення, в межах якого реалізується такий обов'язок.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Гетманцев Д.О.

Роман Макарчук

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 1 року навчання

До питання про визначення суб’єктного складу правопорушення при порушенні правил вивезення пального з території акцизного складу

Податковою реформою 2015 року Податковий кодекс України (далі – ПК України) було доповнено положеннями щодо функціонування акцизних складів та відповідальності за порушення відповідних норм. Реформою 2016 року дані правила

282

Фінансвое право

були дещо скориговані в ключі уніфікації термінів при запровадженні системи електронного адміністрування реалізації пального.

Водночас, у Податковий кодекс України було введено і новий склад правопорушення (стаття 1281 ПК України). Ця норма передбачає, що вивезення пального з території акцизного складу або транспортування такої продукції без відмітки представника контролюючого органу на товарно-транспортній накладній про погодження відпуску тягнуть за собою накладання штрафу – 200 відсотків вартості вивезеної або транспортованої продукції, але не менше 15000 гривень. Водночас діюча норма податкового законодавства, обрана нами для дослідження, містить ряд прогалин, що унеможливлюють її застосування на практиці, що обумовлює актуальність обраної теми.

Аналізуючи вищевикладену норму, ми можемо побачити, що законодавець припустився при її побудові значних помилок законодавчої техніки. Не зважаючи на пункт 2.3 Правил оформлення проектів законів, підготовлених підготовлено Головним юридичним управлінням Апарату Верховної Ради України щодо чіткості та однозначності мови викладення нормативного матеріалу, законодавець не дає чіткої вказівки щодо того, хто повинен вважатись суб‘єктом правопорушення за статтею 1281 ПК України [Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки (Методичні рекомендації) / Загальн. ред. та упоряд. Крижанівський В.П. – Режим доступу: static.rada.gov.ua/site/bills/info/zak_rules.pdf]. Вжита в досліджуваній статті конструкція дозволяє лише зробити ряд припущень відносно того, хто ж повинен визнаватись таким суб‘єктом.

В теорії права суб‘єктом правопорушення визначають це деліктоспроможну особа, яка скоїла правопорушення. Нею може бути:

•індивідуальний суб'єкт – фізична особа, що є осудною та досягла певного віку. Осудність фізичної особи характеризується тим, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними;

•колективний суб'єкт правопорушення, ним може бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії кожного з яких пов'язані з колективним

винесенням рішень [Теорія держави і права: академічний курс: підручник / ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с].

Деякі висновки щодо суб‘єктного складу правопорушення, що закріплюється статтею 1281 ПК України, можна зробити, виходячи зі способів його вчинення. При окресленні способу вчинення досліджуваного правопорушення законодавець оперує двома термінами: вивезення та транспортування. Разом з тим, потрібно відмітити, що ПК України не містить визначення понять «вивезення» та «транспортування», проте дає можливість відповідно до пункту 5.3 статті 5 використати терміни «…у значенні, встановленому іншими законами». Незважаючи на те, що поняття «транспортування» та «вивезення» широко використовуються в законах України, жоден з них не надає його визначення для цілей правовідносин, які виникають у зв'язку із вивезенням і транспортуванням пального. Тлумачення ж, до якого ми можемо прийти на основі аналізу інших норм законодавства, є занадто широким.

На наш погляд, під вивезенням товарів з території акцизного складу слід розуміти сукупність дій, пов‘язаних із їх переміщенням за територію акцизного складу у будьякий спосіб у відповідному напрямку, зазначеному в товарно-транспортній накладній. Під транспортуванням, в свою чергу, потрібно розуміти переміщення товарів, що здійснюється між пунктами, які не відносяться до акцизних складів, а також пов‘язані з ним операції, включаючи завантаження (вивантаження), перезавантаження і відпочинок

283

Фінансове право

в місцях зупинки, до моменту вивантаження товарів. Тобто поняттям транспортування можуть охоплюватись випадки перевезення пального між пунктами, які не відносяться до акцизних складів, тоді як вивезення означає переміщення пального виключно з території акцизного складу.

Як наслідок, суб‘єктом правопорушення повинен вважатись суб‘єкт, який здійснює транспортування або вивезення пального з території акцизного складу без відповідних відміток представника контролюючого органу. Проте навіть таке трактування не дозволяє уникнути занадто широкого підходу до визначення суб‘єктного складу правопорушення, адже не вказує на конкретну особу. Так, неможливо визначити, хто повинен відповідати за скоєння правопорушення за статтею 1281 ПК України у разі, якщо платник податків здійснює вивезення пального з території акцизного складу з використанням залученої логістичної компанії: фізична особа – водій, логістична компанія або сам платник податку.

Висновок. Недосконалість побудови норми статті 1281 ПК України в ключі чіткого визначення складу правопорушення, на наш погляд, прямо вказує на її невідповідність ознакам «закону» у розумінні Європейського суду з прав людини (справа «Щокін проти України»), а тому не може бути в існуючому вигляді застосована до врегулювання правовідносин. Це підтверджується і національною судовою практикою, яка за останні півтора року не поповнилась жодною справою з даного питання.

Існуюча проблема може бути вирішена у разі вчинення декількох кроків:

•визначення на рівні закону понять «вивезення» та «транспортування» пального для цілей застосування досліджуваної норми;

•конкретизації суб‘єктного складу правопорушення шляхом прямого перелічення суб‘єктів правопорушення у тексті норми;

•окреслення характеру відповідальності, що застосовується, з метою визначення місця даної норми в системі законодавства.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Гетманцев Д.О.

Євген Маринчак

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 2 року навчання

Особливості податкової правосуб'єктності фізичних осіб при оподаткуванні доходів від здійснення операцій з майном

Конструкція податкового зобов'язання податку на доходи фізичних осіб має наступний вигляд: з появою об'єкта оподаткування виникає податковий обов'язок, наслідком якого формується податкове зобов'язання виходячи з бази податку. Така конструкція податкового зобов'язання обумовлена особливістю податкової правосуб'єктності. За наслідком реалізації, зокрема, цивільної правосуб'єктності особа набуває майно, майнові права або інші матеріальні блага, які потенційно є об'єктом оподаткування, наявність якого породжує податковий обов'язок. Головним елементом податкової правосуб'єктності є податковий обов'язок, який власне й зумовлює виникнення податкової правосуб'єктності, яка в свою чергу породжує правовий статус платника податку. Однак, вищенаведена конструкція податкового зобов'язання не завжди застосовується в податковому законодавстві, наслідком чого податкова правосуб'єктність

284

Фінансвое право

також має особливості. Яскравим прикладом є оподаткування податком на доходи фізичних осіб операцій з продажу об'єктів рухомого та нерухомого майна.

Згідно з пп. 163.1.2 п. 163.1 , пп. 163.2.2 п. 163.2 ст. 163 Податкового кодексу України (надалі — ПКУ) об'єктом оподаткування резидента та нерезидента податком на доходи фізичних осіб, зокрема є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Пунктом 164.1 ст. 164 ПКУ визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, крім іншого, частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей

172-173 цього Кодексу (пп. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Відповідно до положень п. 172.2 ст. 172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості (житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарськопобутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі), підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків (для резидентів) та 18 відсотків (для нерезидентів) бази оподаткування. Дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу (п. 172.3 ст. 172 ПКУ). Аналогічні положення містяться в п. 173.2 ст. 173 ПКУ щодо доходу, отриманого платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів рухомого майна. Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку) (абз. 3 п. 173.1 ст. 173 ПКУ). З вищенаведених законодавчих норм вбачається звичайна конструкція податкового зобов'язання, тобто продавець отримує дохід від продажу майна, який є об'єктом оподаткування та з якого обчислюється 5 (18) відсотків податкової бази, а вже за наслідком появи об'єкту оподаткування виникає податкове зобов'язання у відповідному розмірі. Також на звичайну конструкцію прямо вказує майбутній час, що вживається в п. 172.2 ст. 172 та п. 173.2 ст. 173 ПКУ — «дохід, отриманий платником податку від продажу».

Однак, звичайну конструкцію нівелює п. 172.4 ст. 172 та п. 173.4 ст. 173 ПКУ, згідно з якими під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів рухомого та/або нерухомого майна нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності, зокрема, документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору. Фактично ще до укладення договору купівлі-продажу та відповідно до отримання продавцем доходу, ПКУ зобов'язує останнього сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб. Тобто, ще до появи об'єкта оподаткування, податкового обов'яку та відповідно до появи правового статусу платника податку на доходи фізичних осіб у особи виникає зобов'язання щодо сплати податку, виконавши яке з'явиться можливість отримати об'єкт оподаткування та набути правовий статус.

На практиці такий правочин укладається у відповідності з пп. 1.11 п. 1 глави 2 розділу ІІ та пп. 6.3 п. 6 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від

285

Фінансове право

22.02.2012 № 296/5 (надалі — Порядок), а саме під час проведення операцій з продажу фізичними особами об'єктів нерухомості та рухомого майна (легкові автомобілі, мотоцикли, мопеди) нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності, зокрема, документа про сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб. Тобто, сторони договору укладають письмовий договір на відповідному нотаріальному бланку, підписують його, покупець передає продавцю грошові кошти, — з'являється об'єкт оподаткування, з якого вираховується податкова база, виникає обов'язок, який породжує податкову правосуб'єктність і правовий статус платника податків та виникає податкове зобов'язання, яке продавець повинен виконати для посвідчення нотаріусом цього договору та вчинення дій з державної реєстрації правочину. Вартим уваги є те, що податкове зобов'язання виникає не до моменту укладення договору і не після укладення договору (договір вважається укладеним за наслідком державної реєстрації), а під час укладання договору, про що прямо вказано в Порядку — «під час проведення операцій з продажу фізичними особами».

Підсумовуючи вищенаведене, можна дійти до висновку, що конструкція податкового зобов'язання податку на доходи фізичних осіб має виключні випадки, які також впливають на податкову правосуб'єктність фізичних осіб, таким чином, що лише реалізувавши податкову дієздатність, одна фізична особа отримає можливість набути об'єкт оподаткування, інша — рухоме або нерухоме майно.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Пришва Н.Ю.

Руслан Мельниченко

Київський національний торговельно-економічний університет, факультет міжнародної економіки та права аспірант 1 року навчання

Впровадження податкового контролю трансфертного ціноутворення в Україні

Актуальність окресленої теми обумовлюється глобалізацією світової економіки, завдяки якій з‘явилися та успішно розвиваються транснаціональні компанії (далі – ТНК). За рахунок встановлення внутрішньогрупових (трансфертних) цін ТНК мають можливість отримати додатковий прибуток за рахунок переведення податкової бази на афілійовану особу, яка перебуває у країні з більш сприятливим податковим навантаженням. Іншими словами, ТНК за допомогою трансфертних цін мають можливість ухилятися від оподаткування.

Структура податкових систем більшості країн світу значною мірою базується на оподаткуванні фінансового результату компаній. Розмір прибутку впливає на розмір податкової бази з податку на прибуток корпорацій, податку на додану вартість, податку на приріст капіталу. Своєю чергою, прибуток формується виходячи з розміру отриманих доходів компанії та обсяг у здійснених витрат. При цьому ціни, за якими укладаються правочини, є ключовим фактором, що впливає на розмір доходів і витрат. Тому ціноутворення дає широкі можливості для розподілу прибутку між залежними організаціями, і, зрозуміло, такий розподіл здійснюється в порядку, найбільш вигідному в цілому для холдингу. Для подібної системи встановлення цін у міжнародній практиці застосовується термін «трансфертне ціноутворення». Маніпулювання цінами у внутрішньохолдингових операціях призводить не лише до перерозподілу прибутку між залежними компаніями, але й до переміщення податкових баз між країнами

286

Фінансвое право

[Карнаух Т. М. Трансфертне ціноутворення: сутність та перспективи запровадження в Україні / Т. М. Карнаух // Наукові записки. Юридичні науки. – Том 168. – С. 120–123].

У зв‘язку із зазначеним ще у 1960 роках провідні держави світу та міжнародні організації почали розробляти норми, які б дали змогу контролювати недобросовісні дії ТНК, які своїм результатом мають штучне заниження прибутку і зменшення бази оподаткування. Першим документом, що регламентував трансфертне ціноутворення на міжнародному рівні, стала Модельна конвенція Організації з Економічного Співробітництва та Розвитку (далі – ОЕСР) про податок на доходи і капітал 1963 року. Першою країною, яка прийняла спеціальне законодавство, були США (середина 1960-х років). Цей приклад наслідували й інші країни, компанії яких особливо активно діяли на ринках країн, що розвиваються, – спочатку Великобританія і Франція, а потім Канада, Японія, Австралія, Нідерланди.

Починаючи з 1976 р. питання трансфертного законодавства було врегульовано на міжнародному рівні. Зокрема, основними міжнародними документами виступають Декларація країн-учасниць ОЕСР про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 р.

Спеціальним документом, який визначив основні засади правового регулювання трансфертних цін у контексті міжнародного оподаткування стали керівні роз‘яснення ОЕСР 1979 р. – Звіт ОЕСР «Трансфертне ціноутворення та багатонаціональні підприємства». 25 червня 1995 р. було прийнято Керівництво про трансфертне ціноутворення для багатонаціональних підприємств та податкових адміністрацій. Це основний рекомендаційно-методичний документ у галузі податкового регулювання трансфертного ціноутворення, положення якого тією чи іншою мірою враховуються в законодавстві і правозастосовній діяльності різних країн світу, включаючи ті, які не є учасниками ОЕСР.

В 2013 році Україна взяла курс на імплементацію міжнародних стандартів податкового контролю трансфертного ціноутворення. Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 04.07.2013 №408-УІІ було запроваджено систему податкового контролю трансфертного ціноутворення. Варто відзначити, що після прийняття даного Закону Верховною Радою України постійно вносились зміни та доповнення щодо трансфертного ціноутворення.

Характеризуючи прийняту концепцію зазначимо, що в основі трансфертного ціноутворення український законодавець закріпив славнозвісний принцип «витягнутої руки». Сутність зазначеного принципа полягає в тому, що у разі, якщо співпрацюють два незалежних одне від одного підприємства, то умови їхніх комерційних і фінансових взаємовідносин є максимально наближеними до ринкових. Водночас якщо взаємодія відбувається між афілійованими підприємствами, зовнішні ринкові показники можуть і не впливати безпосередньо на їхні торговельні та фінансові взаємовідносини. Це відбувається тому, що афілійовані підприємства працюють «пліч-о-пліч», тоді як незалежні підприємства – на відстані «простягнутої руки».

Офіційне визначення принципу «витягнутої руки» міститься у п. 1 ст. 9 Типової податкової конвенції ОЕСР, яка є основою для укладання двосторонніх податкових угод між державами – членами ОЕСР: «Якщо між двома афілійованими підприємствами в їхніх комерційних або фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які б мали місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який прибуток, який за відсутності таких умов міг би бути нарахований одному з

287

Фінансове право

них, але через наявність цих умов не був йому нарахований, може бути включений до прибутку цього підприємства і відповідно оподаткований».

Таким чином, податковий контроль трансфертного ціноутворення в Україні являє собою систему заходів з визначення справедливої ринкової ціни на певний товар чи послугу в господарських операціях, які здійснюються між афілійованими підприємствами ТНК або з суб'єктами-нерезидентами, прибуток яких підлягає оподаткуванню за нижчими, ніж в Україні, ставками (більш ніж на 5 %), з метою оподаткування таких операцій ПДВ та податком на прибуток.

Науковий керівник – к.ю.н., проф. Крегул Ю.І.

Людмила Можаева

Гомельский государственный университет имени Ф.Скорины, юридический факультет старший преподаватель

Наталья Радькова

Гомельский государственный университет имени Ф.Скорины, юридический факультет студентка 4 курса

Актуальные вопросы в сфере игорного бизнеса в Республике Беларусь и Украине

Деятельность в сфере азартных игр приносит значительные доходы не только организаторам игр, но и государству посредством уплаты соответствующего налога. Игорный бизнес в Республике Беларусь стал интенсивно развиваться в течение последних пяти лет. Этому способствуют в том числе и ограничения игорного бизнеса в соседних государствах. Так, в Украине действует полный запрет на азартные игры, а Российская Федерация пошла по пути создания игорных зон. На 1 декабря 2015 года в Республике Беларусь функционировало 26 казино, 210 залов игровых автоматов и 251 букмекерская контора.

В Республике Беларусь деятельность в сфере игорного бизнеса подлежит лицензированию. В настоящее время лицензирование осуществляется Министерством по налогам и сборам Республики Беларусь. Ранее лицензирование производилось Министерством по спорту и туризму Республики Беларусь.

Налогообложение игорного бизнеса в Республике Беларусь регулируется главой 37 Налогового кодекса Республики Беларусь. Плательщиками налога на игорный бизнес признаются организации. Объектами налогообложения налогом на игорный бизнес признаются: игровые столы, игровые автоматы, кассы тотализаторов, кассы букмекерских контор, положительная разница между суммой принятых ставок в азартных играх и суммой выплаченных выигрышей (возвращенных несыгравших ставок). При этом, положительная разница как объект налогообложения была введена в

2014 году. Отметим, что фактическое поступление налога на игорный бизнес за период с 1 января по 1 декабря 2015 года составило 387,8 млрд. бел. руб., в том числе по положительной разнице между суммой принятых ставок в азартных играх и суммой выплаченных выигрышей (возвращенных несыгравших ставок) – 61,1 млрд бел. руб. Удельный вес дохода от налога на игорный бизнес в доходах бюджета Республики Беларусь за 2015 год составил 0,2 %.

288

Фінансвое право

Что касается игорного бизнеса в Украине, то в свое время Закон от 15 мая 2009 года №1334-VI «О запрещении игорного бизнеса в Украине» ввел ограничения относительно осуществления игорного бизнеса, исходя из конституционных принципов приоритета прав и свобод человека и гражданина, защиты нравственности и здоровья населения, запрещения использования собственности в ущерб человеку и обществу. Закон вступил в силу со дня опубликования и действует до принятия специального законодательства, предусматривающего право осуществления игорного бизнеса в специально созданных игорных зонах.

На сегодняшний день вопрос легализации игорного бизнеса в Украине активно обсуждается. 11 декабря 2015 года на официальном сайте Верховной Рады Украины был опубликован законопроект «О детенизации рынка азартных игр и обеспечении доходами бюджета с целью выполнения социальных обязательств». Законопроектом, в частности, вводится исключительный перечень видов деятельности в сфере азартных игр, разрешенных в Украине, вводится система лицензирования деятельности в сфере азартных игр с дифференцированным размером платы за лицензии в зависимости от вида деятельности, расположения игорного заведения. Принципиально важным является то, что Украина идет в направлении дифференциации размера платы не только от вида деятельности, но и расположения игорного заведения, в отличие от налогового законодательства в сфере азартных игр в Республике Беларусь.

Согласно вышеназванному проекту закона на территории Украины разрешается организовывать и проводить исключительно такие виды деятельности в сфере организации и проведения азартных игр, как организация и проведение букмекерской деятельности, организация и проведение азартных игр казино, выпуск и проведение лотерей.

Отметим, что в Республике Беларусь лотерея не относится к азартным играм, а организаторы лотерей уплачивают налог на доходы от осуществления лотерейной деятельности, а не налог на игорный бизнес.

Новшеством согласно вышеназванному законопроекту является создание Национальной службы в сфере азартных игр, которая является центральным органом исполнительной власти, реализующим государственную политику в сфере организации и проведения азартных игр. Схожие функции в Республике Беларусь осуществляет Министерство по налогам и сборам Республики Беларусь.

Реализацию функций государственного контроля за деятельностью в сфере организации и проведения азартных игр, в том числе за оборотом денежных средств, будет выполнять электронная система государственного мониторинга. Данная система по функциям и механизму действия схожа со Специальной компьютерной кассовой системой в Республике Беларусь, которая была создана в 2013 году.

Взаконопроекте не предусматривается налогообложение деятельности в сфере азартных игр, как таковое. Речь идет лишь о лицензии, плату за которую вносят организаторы азартных игр.

ВУкраине для казино предусмотрено создание специальных игорных зон, которыми являются:

1) территория зданий, в которых расположены отели категории "четыре звезды" или "пять звезд", с номерным фондом не менее 100 (ста) номеров;

2) место ожидания пассажирами в контролируемой зоне зданий международных аэропортов.

289