Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Трудове право та право соціального забезпечення

винагороди адвокату за надання правової допомоги є гонорар, а не заробітна плата, як це є в трудових відносинах.

Все це підтверджує те, що надання адвокатом правової допомоги в рамках трудових відносин виходить за межі професійної діяльності адвоката, що передбачається законом, а тому адвокат, що працює за трудовим договором на підприємстві, у відносинах з роботодавцем, нічим не відрізняється від юрисконсульта, який обіймає аналогічну посаду, що є наслідком втрати статусу адвоката при вступі в такі відносини. Варто також зауважити, що відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, адвокат повинен діяти на підставі договору або ордеру, а представник на підставі довіреності. Зважаючи на перебування з роботодавцем у трудових відносинах, адвокат представляє інтереси роботодавця на підставі довіреності, а значить і вступає в процес як «звичайний юрист», представник. Адвокат вступає в судовий процес як адвокатом лише в тих випадках, коли надає послуги клієнту за індивідуальним договором або ордером. А тому адвокат, який працює за трудовим наймом і не надає адвокатських послуг, не повинен зловживати професійними та процесуальними правами адвоката.

Науковий керівник – к.ю.н.,асист. Сахарук І.С.

Анна Внукова

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Форми благодійності в Україні

В сучасних умовах економічної та соціальної нестабільності України благодійність є важливим допоміжним механізмом, який частково виправляє недоліки соціальної політики держави. У зв'язку з цим питання визначення основних форм здійснення благодійності є важливим для вдосконалення правового регулювання даного правового інституту.

Питання форм благодійності досліджували такі вчені: Я. Буздуган, А. Бусела, С. Долгий, О. Донік, Л. Дума, О. Ковтун, Т. Курінна, О. Марченко О. Семашко, Р. Сербин, О. Тищенко, Г. Хілецький, В. Чепурнов, В. Ярема та інші. Однак, в межах даних наукових робіт не визначається поняття «форми благодійності», не визначається вичерпний їх перелік, не відбувається розмежування з іншими правовими явищами. В окремих працях до форм благодійності віднесено правові конструкції, які регулюються міжнародним публічним правом або ґрунтуються на вже не чинному законодавстві, а тому не можуть застосовуватись в повній мірі на сучасному етапі. Саме тому вважаємо на доцільне детально дослідити дане питання.

Немає законодавчо визначеної категорії «форми благодійності», не запропоновано воно також і в наукових працях. Ми встановили, що форми благодійності - це законодавчо передбачені способи здійснення благодійництва та/або благодійної діяльності як добровільної, безкорисливої та усвідомленої діяльності фізичних або юридичних осіб приватного права, що виражається через особисту та/або майнову допомогу, ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності та здійснюється для досягнення суспільно-значимих цілей».

Чинне на даний момент законодавство не дає прямої відповіді щодо переліку форм благодійності, чітко не розмежовує їх із сферами та видами благодійності. Лише у п. 6 ч.

170

Трудове право та право соціального забезпечення

1 ст. 1 та у ст. 10 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» згадується одна з форм – меценатство, однак воно формою прямо не називається. Доктринальні позиції щодо цього питання також різняться: О. Ковтун вказує, що специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство. О. Тищенко пише, що специфічними формами благодійності в Україні, як засвідчує практика, є меценатство, спонсорство та волонтерська діяльність. В. Чепурнов, В. Ярема формами вважають меценатство, спонсорство та гуманітарну допомогу. О. Марченко включає до форм благодійності волонтерство, меценатство, гуманітарну допомогу, донорство та миротворчу благодійну практику. Я. Буздуган, відносить меценатство, спонсорство, гуманітарну допомогу, миротворчу благодійну практику, місіонерство та діяльність лікарняних кас. С. Долгий визначає меценатство, гуманітарну допомогу та спонсорство, при цьому вказує, що спонсорство не доречно вважати благодійністю. Визначено, що головною підставою для вирішення питання, чи є певні правовідносинами благодійністю стали ознаки благодійності, визначальними з яких стали: добровільність, безкорисливість, вихід за межі сімейних, дружніх, сусідських відносин, здійснення через суб'єктів приватного права.

В процесі дослідження ми визначили, що меценатство – це форма благодійності, що здійснюється добровільно, безкорисливо та усвідомлено фізичними або юридичними особами приватного права, що виражається через особисту та/або майнову допомогу, ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності та здійснюється у сферах освіти, культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, науки та наукових досліджень. Одночасно з цим, ми прийшли до висновку, спонсорство не може бути формою благодійності, адже основна ознака благодійності – безкорисливість та безоплатність, а його правове регулювання здійснюється на основі Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 р.

Аналіз принципів волонтерської діяльності дає можливість відносити волонтерство до правовідносин, які складаються у процесі здійснення благодійності, визначаючи його як форму благодійності, що здійснюється добровільно, безкорисливо та усвідомлено фізичними особами, що виражається через особисте надання робіт та послуг та ґрунтується на принципах законності, гуманності, гласності, рівності та здійснюється для досягнення суспільно-значимих цілей.

Правовий інститут гуманітарної допомоги є суміжним, стаючи предметом одночасно кількох галузь права: міжнародного публічного, міжнародного гуманітарного, адміністративного, фінансового та права соціального забезпечення. Але у частині здійснення гуманітарної допомоги та її переадресування юридичними особами приватного права вона в повній мірі визнається формою благодійності, головною перевагою якої є особливий режим оподаткування.

«Миротворча благодійна практика», як її визначає Я. Буздуган та підтримує О. Марченко, не є формою благодійності, так само, як і поняття «міжнародна операція з підтримання миру і безпеки», «превентивна дипломатія» та «миротворчість», адже вони є категоріями міжнародного публічного права, характеризуються відмінними від благодійності ознаками та здійснюються на основі інших принципів. Місіонерство та діяльність лікарняних кас також не можна вважати формами благодійності, адже вони мають на меті досягнення інших цілей, здійснюються іншими способами, однак ці види діяльності громадських організацій можуть поєднуватися з благодійністю.

Донорство є формою благодійності, що здійснюється безоплатно, добровільно, безкорисливо та усвідомлено фізичними особами, що виражається через особисте

171

Трудове право та право соціального забезпечення

давання крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях або через пересадку власного анатомічного матеріалу реципієнту, ґрунтується на принципах законності, гуманності, гласності, рівності, виходить за межі сімейних, дружніх, сусідських відносин та здійснюється для досягнення суспільнозначимих цілей.

Отже, ми вважаємо, що формами благодійності в Україні є: класична благодійність, меценатство, волонтерство, гуманітарна допомога та донорство.

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Тищенко О.В.

Валерій Гавриленко

юрист, випускник юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Правовий статус громадян похилого віку в сучасних умовах

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що Україна, проголосивши себе демократичною, правовою державою, тим самим визнала найвищою цінністю – людину, її права і свободи, а також соціальну рівність та рівноправність. Метою дослідження є аналіз науково-теоретичних положень та нормативно-правового забезпечення громадян похилого віку.

У Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист і встановлено державні гарантії його здійснення. Згідно зі ст. 46 Конституції України це право включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом.

В умовах сьогодення актуальним залишається питання соціального захисту громадян похилого віку. Теоретичною основою дослідження щодо різних аспектів соціального захисту було присвячено в наукових працях провідними вченими юридичної науки, серед яких: Н.Б. Болотіна, В.С. Веденіктов, С.М. Прилипко, О.В. Тищенко, І.С. Сахарук, Ю.О. Сердюк, Н.М. Стаховська, Б.І. Сташків, Л.М. Сіньова, О.Г. Чутчева, С.М. Черноус, В.І. Щербина, В.Ш. Шайхатдінов та ін.

Правовий статус громадян похилого віку регулюються Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 р., згідно якого громадянами похилого віку вважаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 р., а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Правове становище людини і громадянина, як у цілому, так і окремо, обумовлюється особливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства [Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.– С. 34].

Психологи розглядають похилий вік як кризовий період, пов'язаний з адаптацією до нових соціальних умов, як стадія переходу від зрілості до власне старості [Порсева Х.О. Психологічні особливості ціннісних орієнтацій осіб похилого вік. Автореф. дис... канд.

172

Трудове право та право соціального забезпечення

психол. наук: 19.00.07 / Х.О. Порсева; Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. – К., 2005. – 21 с. – С. 8]. Період старіння часто називають геронтогенезом (грец. Geron - стара людина і genesis - походження). Це особливий період в житті людини, коли особа потребує надзвичайної уваги, підтримки, турботи зі сторони суспільства [Тищенко О.В. Соціальна робота та права людини: навчальний посібник.-К.:

ВГЛ «Обрії», 2010. – 240с. – С. 126].

Слід зазначити, що багато громадян похилого віку потерпають від невостребуваності та самотності, відсутності належної уваги навіть зі сторони найближчих родичів, що перетворює цей період життя людини на депресивно-фаталістичне існування, без сподівань на краще. Психологи наголошують, так звана «криза пенсійного віку» концентрує у собі внутрішньособистісний конфлікт на ціннісному рівні, який виявляється у пріоритеті вітальних термінальних ціннісних орієнтацій серед системи інших цінностей та у загальних розбіжностях між ціннісними орієнтаціями та їх доступністю для осіб похилого віку; ефективність соціально-психологічної допомоги людям похилого віку забезпечується врахуванням особливостей перебудови їх ціннісносмислової сфери, переорієнтації на пікові цінності та одночасного підвищення важливості периферійних ціннісних орієнтацій [Порсева Х. О. Психологічні особливості ціннісних орієнтацій осіб похилого вік. Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Х.О. Порсева; Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. – К., 2005. – 21 с. –

С. 14].

Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров‘я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними цільовими програмами зайнятості населення [Тищенко О.В. Соціально-правовий захист вразливих верств населення України: науково-практичний посібник. – К.: ВГЛ «Обрії», 2011. – 336 с. – С. 17].

До міжнародно-правових актів глобального значення, які безпосередньо спрямовані на захист соціальних, в тому числі, трудових прав осіб похилого віку, насамперед потрібно віднести: Рекомендацію МОП щодо літніх працівників 1980 р., Віденський Міжнародний план дій з проблем старіння 1982 р., Принципи ООН по відношенню до осіб похилого віку 1991 р., Декларацію ООН з проблем старіння 1992 року [ШашковаЖуравель І.О. Міжнародно-правові аспекти захисту праці осіб похилого віку // Часопис Київського університету права, № 3, 2009 – С. 264].

Враховуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що одним з вагомих пріоритетів державної політики України має стати посилення соціального захисту громадян похилого віку. Таким чином, сучасний розвиток національного законодавства вимагає чіткого закріплення прав та свобод громадян похилого віку та їх соціального захисту. Це необхідно для розвитку правової системи України, пріоритетним напрямком якої визнаються права, свободи та соціальні цінності громадян.

Науковий керівник – к.ю.н., ас. Сахарук І.С.

173

Трудове право та право соціального забезпечення

Антон Денисевич

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 2 року навчання

Аналіз процедури добору кадрів до Національної поліції України

Зприйняттям Конституції України у 1996 році влада визначила основні вектори своєї діяльності, одним з яких є закріплення у ст..3 основного закону: «людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю».

Виконання даного припису держави реалізується шляхом проведення державної політики в ім‘я людини, а саме створенням системи державних органів, які мають забезпечувати належні умови для існування людини.

Одним з таких органів державної влади – є Національна поліція України, яка діє в структурі Міністерства внутрішніх справ України.

Зобранням шляху на інтеграцію до Європейського Союзу, було прийнято рішення про реформування органів МВС, шляхом створення нового органу - національної поліції, яка виконуватиме функції центрального органу виконавчої влади та подальшою ліквідацією міліції. Оскільки принципи на яких була побудована діяльність міліції, ефективності виконання поставлених завдань та постійно зростаючий рівень корупції призвели до зникнення довіри до міліції з боку населення, як до органу державної влади, завданнями якого є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку та інші.

На відміну від попередніх реформ органів МВС, реформа яка розпочалася у 2014 році мала глобальний характер, оскільки зміни мали місце як на законодавчому рівні – прийняття ЗУ «Про Національну поліцію» так і на кадровому, що виражається у проведенні добору кадрів до нового органу влади та масштабною атестацією працівників, які працювали в колишній міліції.

На нашу думку завданням саме трудового права є аналіз та вдосконалення процедури добору кадрів до Національної поліції України, з метою покращення ефективності проведення даної процедури, та як результат - залученні найбільш кваліфікованих кандидатів.

Зважаючи на те, що чинний Кодекс Законів про працю не містить визначення поняття «конкурсний відбір», пропонуємо спочатку проаналізувати яку дефініцію пропонують науковці.

Конкурс (від лат. сoncursus - збіг, зіткненням) - змагання, що має на меті виокремлення кращих учасників чи найкращі показники (результати) [Испытание при приеме на работу. Конкурс на замещение должности. – М.: Изд-во «Финпресс», 2003. –

C. 98].

В.М. Смирнов визначає «конкурс» у трудовому праві, як особливий, винятковий порядок добору кадрів, що містить підвищені вимоги до осіб, які претендують на заміщення вакантної посади [Смирнов В.Н. Конкурс в советском трудовом праве: моногр. / В.Н. Смирнов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. – 159 с. - с. 46]. На думку Л.І. Лазор конкурс є особливий порядок добору працівників на посади, який дозволяє систематично покращувати відбір осіб у відповідну галузь. Також це відбір вповноваженим органом на відповідну посаду найкращого та найперспективнішого кандидата у порівняні з іншими

174

Трудове право та право соціального забезпечення

учасниками конкурсу [Лазор Л.И. Правовые проблемы конкурсного подбора, аттестации кадров и рабочих мест на современном этапе. Автореферат дне... докт. юрид. наук. М., 1991.

- С. 1].

В.А. Глозман говорить про конкурс, як про соціально-правовий метод оцінки ділових якостей працівників, в основу якогопокладенідемократичні принципи об‘єктивності, гласності, порівняння та змагальності [Глозман В.А. Право и проверка деловых качеств работников. - Минск.: Изд-во БГУ, 1981. С.37.]. Як стверджує К.Ю. Мельник, під конкурсом у трудовому праві слід розуміти «змагання, яке проводиться з дотриманням певного порядку у випадках, передбачених законодавством чи рішенням роботодавця, з метою визначення на підставі певних критеріїв найкращого для зайняття вакантної посади серед осіб, які беруть у ньому участь» [Мельник К.Ю. Трудові правовідносини службовців правоохоронних органів: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.05 / К.Ю. Мельник / Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2011. - 432 с.- с. 236].

Враховуючи те, що процедура проведення конкурсного відбору до національної поліції, як і будь-який конкурс на зайняття вакантної посади має свої етапи, відповідно до Типового положення про проведення конкурсу на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади затвердженого МВС України, конкурсний відбір осіб кандидатів відбувається у три етапи: 1. тестування, яке включає в себе професійний, психологічний та тест загальних навичок; 2. перевірка рівня фізичною підготовки; 3. співбесіда.

На нашу думку вище зазначена конструкція проведення конкурсного відбору є недосконалою та потребує доповнень. Так, наприклад, ми вважаємо, що потрібно включити до етапів конкурсного відбору як окремі стадії: 1. оголошення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади; 2. аналітичне ознайомлення з поданими документами, а процедура проведення співбесіди має проводитися з паралельною аудіо чи відео фіксацією, що дозволить уникнути дискримінації під час її проведення, а у випадках незгоди з рішенням конкурсної комісії (суб‘єктивізму) особа кандидат матиме достатні докази для оскарження рішення конкурсної комісії. Також законодавці залиши поза увагою процедуру оскарження рішення конкурсної комісії, що на наш погляд є недопустимим, а тому пропонуємо також закріпити на рівні Типового положення порядок оскарження рішення конкурсної комісії.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Андріїв В.М.

Андрій Дідилівський

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 4 курсу

Особливості соціального захисту дітей учасників бойових дій за національним законодавством в умовах проведення антитерористичної операції

В умовах сьогодення особливо важливим є питанням соціального забезпечення дітей учасників бойових дій, в тому числі учасників АТО. Сімейне благополуччя військовослужбовців відіграє ключову роль для їх морально-психологічного стану в зоні ведення бойових дій. Їм важливо знати, що держава, у випадку їх травмування чи загибелі, зможе подбати про їх сім‘ю. Законодавець не виділяє соціальну допомогу дітям учасників бойових дій від допомоги їх сім‘ям загалом. Така політика ускладнює оптимальне розподілення державних ресурсів на допомогу саме дітям учасників бойових

175

Трудове право та право соціального забезпечення

дій, при тому, що вони є найбільш вразливими і найменш незахищеними суб‘єктами соціальної допомоги.

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти» від 14.05.2015: держава забезпечує особам, визнаним учасниками бойових дій, та їхнім дітям, дітям, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаного в період участі в антитерористичній операції, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних навчальних закладах, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Для дітей учасників бойових дій державна цільова підтримка для здобуття професійно-технічної та вищої освіти надається у вигляді:

-повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

-пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

-соціальної стипендії;

-безоплатного забезпечення підручниками;

-безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах;

-безоплатного проживання в гуртожитку;

-інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. та іншими законодавчими актами: дітям військовослужбовців, які мають статус учасника бойових дій, за місцем проживання їх сімей у першочерговому порядку надаються місця у загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладах і дитячих оздоровчих таборах незалежно від форм власності.

Особа, у якої один з батьків (усиновлювачів) був військовослужбовцем, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою при виконанні ним обов‘язків військової служби, протягом трьох років після здобуття відповідної загальної середньої освіти зараховується поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів.

Одноразова грошова допомога у разі смерті військовослужбовця призначається і виплачується у розмірі 500кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. Виплата допомоги здійснюється членами сімей (в тому числідітям), батькам та утриманцям загиблого військовослужбовця (в рівних частках кожному). Така допомога виплачується рівними частками членам сім‘ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, резервіста та військовозобов‘язаного. Таким особам відповідно видаються посвідчення з написом ―Посвідчення члена сім'ї загиблого‖.

176

Трудове право та право соціального забезпечення

Дітям загиблих осіб до досягнення ними 16-річного віку передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається матері (або іншому повнолітньому члену сім‘ї загиблої особи, або опікуну) за місцем реєстрації дитини. «Посвідчення члена сім‘ї загиблого» видаються органами соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Причинний зв‘язок загибелі встановлюється військово-лікарськими комісіями. Для отримання відповідного висновку військово-лікарської комісії необхідно звернутися до військового комісаріату за місцем реєстрації.

Право на пенсію у зв‘язку з втратою годувальника мають члени сім‘ї, які перебували на утримання військовослужбовця. А також незалежно від перебування на утриманні: діти до 18 років (до 23 якщо навчаються) або якщо вони інваліди; Дружина або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, якщо вони доглядають за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, і не працює .

Державні органи забезпечують путівками до санаторно-курортних закладів (як безоплатно, так і з оплатою 50 відсотків їх вартості) членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, але не більше одного разу на рік: До таких членів сімей належать батьки, дружина (чоловік) та їх неповнолітні діти, а також діти-інваліди та інваліди з дитинства, які отримують пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від

09.04.1992 р.

Отже, в законодавстві України права та гарантії дітей учасників бойових дій представлені разом із соціальними гарантіями родичів і не виділяються окремо. Держава, при проведенні соціально-правового захисту сімей учасників бойових дій, не обмежує, але і не надає дітям більш широкої соціальної допомоги та реабілітації, якої вони часто потребують. Діти, у звязку із своїм віком та частковою чи неповною дієздатністю, самі не можуть проходити складну процедуру отримання соціальної допомоги і є повністю залежнми від своїх батьків і держави. Законодавець повинен врегулювати окремо від пільг та соціальних допомог для сімей учасників бойових дій спеціальні гарантії соціального захисту для дітей учасників бойових дій як категорії осіб, що потребує особливого захисту і піклування з боку держави

Науковий керівник – к.ю.н., ас. Сахарук І.С.

Юрій Дмитренко

Національна академія Служби безпеки України, канд. юрид. наук, професор кафедри управління оперативно-службової діяльності

Проблеми соціально-правового захисту співробітників військових формувань України - учасників АТО та членів їх сімей

За нинішніх складних економічних умов та зовнішньої військової агресії щодо України протягом останніх років надзвичайно гостро постала проблема соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, зокрема надання їм грошової, матеріальної, психологічної допомоги та моральної підтримки. Серед існуючих проблем у цій сфері особливої уваги потребують питання щодо соціального захисту військовослужбовців-учасників бойових дій, зокрема Антитерористичної операції, і члени їх сімей. Як свідчить практика, в першу чергу потребують матеріальної допомоги

177

Трудове право та право соціального забезпечення

та реабілітації інваліди, які перебувають на межі психологічного зриву чи у тривалій депресії, відчувають проблеми в адаптації до мирного життя. Так, на сьогодні, далеко не всі інваліди-учасники бойових дій отримали високопрофесійну необхідну медичну допомогу та якісне протезування на рівні гарантій передбачених для аналогічної категорії учасників бойових дій країн-членів НАТО. Водночас, на одне із перших місць поряд з матеріальним забезпеченням виходить необхідність надання їм кваліфікованої психологічної допомоги, яка сприяла б адаптації до мирного життя.

Актуальним питанням з проблем соціального захисту залишається захист сімей загиблих військовослужбовців – батьки, діти, один із подружжя, тому одним з пріоритетних завдань держави повинно стати надання соціальних гарантій не в загальному учасникам бойових дій (в тому числі учасникам АТО), а в першу чергу найбільш незахищеним категоріям: інвалідам і членам сім‘ї загиблих. Тобто основні державні гарантії військовослужбовців повинні забезпечуватись через високе грошове утримання, а додатковий соціальний захист лише за умови виникнення певних юридичних фактів.

Ігнорування норм чинного законодавства, норм моралі та людяності, зокрема органами місцевого самоврядування в місцях проживання та адаптації зазначеної категорії осіб, призводить підвищення соціальної напруги та незадоволення населення, зниження рейтингу центральних та вищих органів державної влади, авторитету посадових осіб держави.

З метою сприяння учасникам бойових дій, зокрема АТО, адаптації до мирного життя, необхідно, поряд із чіткою системою соціальних гарантій по їх реабілітації і на державному рівні організовано надання психологічної допомоги в підвищенні самооцінки учасника, із акцентуванням уваги на необхідності його праці у мирному житті.

Обов‘язковим у роботі з постраждалими військовослужбовцями при наданні соціального захисту повинно бути дотримання принципів справедливості, об‘єктивності та гуманізму, з метою попередження можливої суспільної небезпеки, від неправомірної діяльності цієї категорії осіб.

Серед важливих напрямів соціальної допомоги варто виділити допомогу сім‘ям учасників бойових дій, зокрема АТО (особливо загиблих). Практика показує, що фактор сімейного благополуччя, підтримка рідних має найкращий вплив на ефективність реабілітації постраждалих в цілому.

Іншим напрямом соціальної допомоги учасникам бойових дій має бути сприяння обов‘язковому їх працевлаштуванню (бажано з врахуванням професії, спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи, зокрема бойового досвіду при навчанні молодих військовослужбовців-початківців). Важливим може бути залучення учасників АТО із значним бойовим досвідом до педагогічної, наукової, нормотворчої діяльності. Військовослужбовець (в тому числі і колишній) повинен усвідомлювати свою необхідність суспільству, відчувати повагу у сім‘ї та колег по роботі.

Соціальній реабілітації сприятимуть зустрічі учасників бойових дій з курсантами, студентами вищих навчальних закладів, школярами з можливістю поділитися бойовим досвідом. Обов‘язковою є підтримка патріотичних почуттів в трудових колективах. Важливими є зустрічі колег-побратимів та обговорення проблем сьогодення, їх участь у громадському житті держави. Реалізувати цей напрямок можливо завдяки створенню відповідних організацій, об‘єднань для учасників АТО, де вони могли б обговорювати існуючі проблеми, створювати благодійні фонди допомоги інвалідам АТО та членам їх

178

Трудове право та право соціального забезпечення

сімей, сприяти працевлаштуванню колег залежно від їх професійних та особистих ділових якостей, контролювати порядок надання встановлених законодавством пільг, компенсацій тощо. Важливим є формування позитивного образу (соціального статусу) учасника бойових дій, зокрема АТО, через засоби масової інформації, присвячених проблемам їх життя та ефективним шляхам реабілітації, наприклад в контексті: сильні духом та ін.

Таким чином, вищезазначені чинники соціального захисту військовослужбовців та реабілітації учасників бойових дій, зокрема в зоні проведення АТО не вичерпують всього переліку складових піднятої до обговорення проблеми. На сьогодні існує нагальна необхідність удосконалення чинного законодавства щодо механізму правового регулювання соціального захисту учасників бойових дій та їх правового статусу, соціально-психологічної реабілітації інвалідів і членів їхніх сімей та членів сімей загиблих. Вирішити ці проблеми в повній мірі можливо лише за умови консолідації зусиль громадянського суспільства та органів державної влади і побудови України як правової, соціальної держави. Організація роботи з підвищення ефективності кадрового забезпечення підрозділів військових формувань України, постійне її удосконалення на науковій основі з врахуванням їх потреб, за умови стабільного високого соціального захисту, є одним із основних чинників, що сприяє надійному захисту територіальної цілісності України, надійному забезпеченню державної безпеки та правопорядку.

Микола Іншин

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, докт. юрид. наук, завідувач кафедри трудового

права та права соціального забезпечення

Захист трудових прав працівників в сучасних умовах

Одне з найголовніших завдань трудового права є забезпечення захисту соціальнотрудових прав працівників, але, на жаль, існує потреба у їх належному та ефективному захисті, про що свідчить кількість накопичених проблем в соціально-трудових правовідносинах. Як в науковій літературі, так і у чинному законодавстві досі відсутня загальновизнана думка щодо розуміння важливості подальшого дослідження засобів захисту трудових прав за сучасних умов розвитку держави, що підкреслює актуальність обраної тематики наукового пошуку та визначає її мету.

До теперішнього часу в Україні діє Кодекс законів про працю, прийнятий за часів Радянського Союзу в далекому 1971 році. Незважаючи на всі внесені до зазначеного Закону зміни, його норми не відповідають вимогам сучасності і не можуть належним чином гарантувати захист трудових прав працівників [Мартинов П. М. Механізм правового регулювання захисту трудових прав працівників / П. М. Мартинов // Форум права. - 2010. - № 2. - С. 283-288].

Кожна людина має право захищати свої права від порушень та протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими чинним законодавством. Право на захист людина може реалізувати як особисто, так й за допомогою правозахисних організацій, органів, осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, об‘єднання громадян, профспілки тощо). Саме держава шляхом прийняття законів проводить регулювання правової поведінки громадянина Кудрявцев В.Н. Правовое повение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.

179