Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Земельне та аграрне право

Проведений аналіз чинних нормативно-правових актів, зокрема Податкового кодексу Українивід 02.12.2010 року, Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" від 25.12.2015 року показує, що в Україні відсутній ефективний правовий механізм оподаткування суб‘єктів аграрного господарювання, зокрема агрохолдингів. Так, з 1 січня 2016р. спеціальний режим оподаткування суб‘єктів аграрного господарювання фактично скасовано згідно з Законом України ―Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році‖ від 24 грудня 2015 р. Зазначені законодавчі зміни були внесені незважаючи на те, що 27 листопада 2014 р. в Угоді про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна»булозафіксовано положення про збереження спеціального режиму ПДВ для АПК до 1 січня 2018 р.

Необхідно зазначити, що спеціальний режим оподаткування ПДВ агрохолдингів в цілому не суперечить Угоді про асоціацію України з Європейським Союзом (далі – Угода про асоціацію).

Спеціальний режим оподаткування агрохолдингів та інших суб‘єктів аграрного господарювання, який діяв до 1 січня 2016р., можна розглядати як особливий організаційно-правовий механізм накопичування фінансових ресурсів для сільгоспвиробника з подальшим інвестуванням їх у сільськогосподарське виробництво. Такий режим передбачав, що сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільгосптоварів/послуг, не підлягла сплаті до бюджету та залишалася у розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої постачальнику на вартість товарів/послуг, основних фондів, придбаних (споруджених) платником для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а за наявності залишку такої суми податку – для інших виробничих цілей. Використовувати спеціальний режим мав право тільки такий суб'єкт, основною діяльністю якого була поставка вироблених ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільгосптоварів/послуг становила не менше 75% вартості товарів/послуг, поставлених протягом попереднього року.

Відповідно до змін, внесених до Податкового кодексу Україниу 2015 р., з 1 січня 2016р. агрохолдинги, як і інші суб'єкти аграрного господарювання практично повністю втратили пільговий режим оподаткування діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва. На період з 1 січня 2016 р. по 1 січня 2017р.у законодавстві України встановлено розподіл сум ПДВ в залежності від виду реалізованої виробниками сільськогосподарської продукції. Так, для виробників, які займаються трейдингом зернових та технічних культур, 15% ПДВ зараховується на спеціальний рахунок сільськогосподарських підприємства, 85% – на основний електронний рахунок, з якого після подачі декларації зі спеціального режиму задекларовані суми ПДВ перераховуються до бюджету. Для виробників молока та великої рогатої худоби залишається 80% ПДВ, а решта 20% перераховується до бюджету. При реалізації іншої сільськогосподарської продукції в рамках спеціального режиму ПДВ буде сплачуватися в пропорції 50 % на 50 %. Як компенсацію Уряд передбачив відновлення повернення ПДВ при експорті зернових і технічних культур відповідно до постанови кабінету міністрів «Про затвердження порядків ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість» №68 від 22.02.2016 р.

Зазначені вище законодавчі зміни в частині оподаткування суб‘єктів аграрного господарювання за результатам першого кварталу 2016 р. вже призвели до істотного

220

Земельне та аграрне право

падіння сільськогосподарського виробництва і втрати конкурентних переваг України на європейський ринках після ратифікації Угоди про асоціацію України і ЄС, а саме: 1) за умови дії спеціального режиму ПДВ суб‘єкти аграрного господарювання отримували фактичну державну підтримку у розмірі 20-25 € на га, при цьому мінімальна ставка дотацій в державах ЄС становить 278 € на га; 2) середня ставка кредитування агробізнесу в Україні становить 30-35 % річних, а у ЄС 3-6 % річних; 3) згідно Закону України "Про державний бюджет на 2016 рік" протягом 2016 р. передбачена державна підтримка суб‘єктів агарного господарювання у розмірі 350 млн грн, з яких 300 млн грн направлено на програму здешевлення кредитів в АПК, 50 млн грн – на підтримку тваринництва, тобто, для підтримки суб‘єктів аграрного господарювання України виділено менше 16 млн дол.; 4) ставки податку з 1 га (у відсотках бази оподаткування) істотно зросли – 6 грн/га у 2014 р.; 120-130 грн/га у 2015 р.; 216 грн/га у 2016 р.; 5) введено три види обліку ПДВ для сільгосппродукції, що породило корупційні ризики, оскільки ускладнення обліку призводить до помилок при обліку і нарахуванні податку та, як наслідок, штрафних санкцій при постійному моніторингу з боку податкових органів.

На нашу думку, створити необхідні організаційно-правові механізми державного стимулювання розвитку аграрного виробництва в Україні можна шляхом збереження спеціального режиму оподаткування АПК, проте із певними застереженнями для таких суб‘єктів аграрного права, як агрохолдинги. Це обумовлено тим, що власне спеціальні режими оподаткування надають агрохолдингам конкурентні переваги за рахунок «ефекту масштабу», поширення схем податкової оптимізації у вертикальній інтеграції, зменшення трансакційних витрат та іншого.

З врахуванням зазначеного вище необхідно внести зміни до аграрного та податкового законодавства України, а саме: 1) відновити спеціальний режим оподаткування для суб‘єктів аграрного господарювання, який діяв до 1 січня 2016 р.; 2) обмежити розмір підприємств для застосування спеціального режиму оподаткування трьома базовими критеріями: максимальна кількість земель у користуванні – до 3000 га; максимальна виручка від реалізації сільгосптоварів (послуг) – до 75 млн. грн на рік; засновником та кінцевим бенефіціаром можуть виступати лише юридичні особи, зареєстровані в Україні або громадяни України, при цьому такі суб‘єкти не можуть користуватись такою пільгою разово.

Науковий керівник – д.ю.н., доц. Коваленко Т. О.

Олександр Зубрицький

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України аспірант

Щодо чергової спроби запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення

«Земля — єдине джерело багатства і лише сільське господарство його примножує».

Франсуа Кене

Мораторій на обіг земель сільськогосподарського призначення, який був запроваджений в Україні в 2001 році як тимчасовий захід, необхідний для підготовки законодавчої онови створення ринку земель, уже давно не виправдовує свої очікування. Науковцями неодноразово обґрунтовувався негативний вплив заборони обігу земель

221

Земельне та аграрне право

сільськогосподарського призначення як з економічної, так і з соціальної та екологічної точки зору [Мірошниченко А. М. Європейський суд з прав людини як важіль для зміни вітчизняного земельного законодавства / А. М. Мірошниченко // Право та управління. – 2012. – № 2. – С. 509–517]. Заборона розпорядження власникам земельних ділянок сільськогосподарського призначення не тільки порушує їхнє право власності громадян, яке гарантоване Конституцією України, але й обмежує можливості власників займатися сільськогосподарським товаровиробництвом ефективними способами з залученням фінансових ресурсів та інвестицій.

Уже вкотре Кабінет Міністрів України виступив з ініціативою запровадити обіг земель сільськогосподарського призначення з наступного року, якщо буде прийнято відповідний законопроект. Про це йдеться у Плані дій Кабінету Міністрів України на 2016 рік. З метою створення передумов для відкриття повноцінного ринку земель після закінчення строку дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, Уряд доручив Міністерству аграрної політики та продовольства України, Міністерству екології та природних ресурсів України, Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру підготувати для схвалення та відповідного подання до Верховної Ради України проект закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Відповідним законопроектом повинно передбачатися покрокове створення обігу земель. Так, на першому етапі з 01 січня 2017 року буде дозволено купівля-продаж земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, а на другому етапі з 01 січня 2019 року – купівляпродаж земель сільськогосподарського призначення державної, комунальної та приватної власності. На думку Уряду, дотримання такого поетапного підходу дозволить створити повноцінний ринок землі, що дасть можливість власникам розпоряджатися своїм майном, та сприятиме розвитку бізнесу та залученню інвестицій.

На нашу думку, запровадження двоетапного підходу до створення ринку земель сільськогосподарського призначення не є повністю виправданим. Так проект Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» [Проект Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». – 2015 [Електронний ресурс]. –

Режим оступу:htp://land.gov.ua/info/proekt-zakon-ukrainy-pro-obih-zemel-silskohospodarsk oho-pryznachennia], містить положення, що на першому етапі до обігу земель включаються землі державної та комунальної власності за ціною не меншою від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а на другому етапі – додаються землі приватної власності за ціною не менше від їх експертної грошової оцінки.

Такий підхід викликає ряд запитань щодо його доцільності. Так, по-перше, проведення як грошової, так і експертної оцінки земельних ділянок може призвести як до сповільнення передачі прав на земельні ділянки, так і здорожчання вартості об‘єктів відчуження, що пов‘язується з витратами власників на проведення оцінки чи отримання відповідних довідок щодо уже проведеної грошової оцінки земельних ділянок.

По-друге, запровадження вимоги відчуження спершу земельних ділянок державної і комунальної власності за ціною не меншою від нормативної грошової оцінки, може призвести до того, що такі землі будуть відчужені за вартістю, яка буде набагато нижча, ніж вартість ділянок у випадку проведення експертної грошової оцінки. Це пов‘язується з тим, що оскільки протягом 2017-2019 років діятиме обмежений обіг земельних ділянок, а тому ринкова вартість земельних ділянок, в тому числі ділянок державної і комунальної власності, буде нижча, ніж у випадку запровадження обігу земельних

222

Земельне та аграрне право

ділянок усіх форм власності. У зв‘язку з цим відчуження земельних ділянок державної і комунальної власності навіть на конкурсних засадах за ціною не нижчою, ніж нормативна грошова оцінка, не дасть очікуваного ефективного результату отримання прибутку до державного та місцевого бюджетів в порівнянні з продажем таких земель за вартістю, не нижчою, ніж експертна грошова оцінка.

Більше того, на нашу думку, продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення усіх форм власності без прив‘язки до мінімальної ціни згідно грошової оцінки земельних ділянок є кращим способом задовольнити очікування власників земельних ділянок, як державних органів влади і органів місцевого самоврядування, так і фізичних чи юридичних осіб, оскільки вони зможуть відчужувати земельні ділянки за дійсною ринковою вартістю та отримувати максимальний прибуток. Саме задоволення інтересів власників земельних ділянок є пріоритетною ціллю прийняття відповідного закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. В той же час, якщо держава бажає створити механізми контролю за угодами відчуження земель сільськогосподарського призначення, зокрема, для задоволення фіскального інтересу, то на нашу думку, необхідно не встановлювати мінімальну ціну, за якою можуть бути відчужені земельні ділянки усіх форм власності, а максимально спростити обіг земельних ділянок, що буде відбуватися у всіх адекватних випадках за найвищою ринковою ціною, продиктованою самим ринком. А механізми контролю держави повинні зводитися до процедур контролю проведення земельних торгів та дійсності/нікчемності укладення відповідних угод щодо земель державної та комунальної вартості.

Таким чином, чергова спроба Кабінету Міністрів України підготувати проект закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» заслуговує на підтримку в цілому, проте більшість його положень вимагають обговорень з фахівцями та подальших доопрацювань.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Кулинич П. Ф.

Наталія Кузьменко

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 2 року навчання

Правова природа рішень органів місцевого самоврядування про викуп земельних ділянок для суспільних потреб

Актуальність теми дослідження обумовлена зростаючим значенням ролі рішень органів місцевого самоврядування у зв‘язку з реформою децентралізації та необхідністю визначення їх правової природи, в т.ч. правової природи рішень щодо викупу земельних ділянок для суспільних потреб, з метою встановлення наслідків їх прийняття.

Питання щодо відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності досліджували такі вітчизняні науковці як А.М. Мірошниченко, В. В. Носік, Ю. В. Туцький, І. Я. Головня, Н. І. Данилко, Є. П. Суєтнов та ін., проте проблема визначення правової природи рішень про викуп земельних ділянок ще не була предметом окремого наукового дослідження. У деяких працях можна знайти лише фрагментрарний аналіз даного питання. Так, О.В. Єлісєєва в контексті дослідження припинення права приватної власності на земельні ділянки зазначає, що ініціатива

223

Земельне та аграрне право

відповідного органу щодо викупу земельної ділянки оформляється рішенням цього органу, проте таке рішення компетентного органу не є юридичним фактом для припинення права приватної власності на земельну ділянку, як і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають правовідносини припинення права власності на земельну ділянку, оскільки воно фактично не розпочинає процес такого припинення [Єлісєєва О. В. Припинення права приватної власності на земельну ділянку за законодавством України: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Ольга Володимирівна Єлісєєва ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 2006. – 240 с. – С. 119]. Тобто науковець намагалася визначити правову природу таких рішень через співвідношення з юридичними фактами, проте чіткої відповіді, чим же є зазначені рішення, в її дисертаційному дослідженні не знаходимо.

Деякі вчені розглядають рішення про викуп (вилучення) земельних ділянок для суспільних потреб як адміністративні акти [Кабытов Н. П. Выкуп земельного участка как основание прекращения права частной собственности : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Николай Петрович Кабытов. – Самара, 2004. – 214 с. – С.66; Головня І.Я. Відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності як підстава припинення права власності на земельну ділянку: автореф. дис.

... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Головня Ірина Яківна ; Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". – Одеса, 2015. – 20 с. – С. 5]. На думку Ю.В. Туцького, виникнення правовідносин викупу земельної ділянки для суспільних потреб слід пов‘язувати лише із волею уповноваженого публічного суб‘єкта (органу державної влади чи місцевого самоврядування), яка виражається у формі прийняття розпорядчого акту про викуп [Туцький Ю. В. Поняття та юридичні ознаки викупу земельних ділянок для суспільних потреб / Ю. В. Туцький // Університетські наукові записки: часопис Хмельницького університету управління та права : Право. Економіка. Управління . – 2011. – Вип. 3. – С. 188–191. – С. 189]. У зв‘язку з цим необхідно встановити, чи мають рішення органів місцевого самоврядування ознаки адміністративних (розпорядчих) актів. На нашу думку, відповідь є очевидною - не мають, оскільки визначальними ознаками адміністративних актів в науці адміністративного права традиційно вважаються прийняття в процесі здійснення публічної влади, обов‘язковість для конкретно визначених адресатів, спрямованість на виникнення, зміну чи припинення прав і обов`язків сторін. В той же час у рішеннях про викуп лише вказується, що відповідна місцева рада вирішила викупити певну земельну ділянку для суспільних потреб. При цьому у власника земельної ділянки залишається право вибору: погодитися на відчуження земельної ділянки і розпочати процедуру переговорів чи проігнорувати прийняте рішення. Щоправда у другому варіанті орган місцевого самоврядування має право ініціювати процес примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у разі наявності підстав, передбачених ст.15 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

Крім того, рішення про викуп в жодному разі не можна відносити до розпорядчих актів, оскільки характерною ознакою таких актів є їх субординаціний характер, тобто адресатами розпорядчих актів можуть бути лише нижчестоящі органи чи посадові особи. Таким чином, прийняття рішення про викуп зовсім не зобов‘язує власника відповідної земельної ділянки передати її у власність на тих чи інших умовах територіальній громаді і відповідно не може вважатися адміністративним (розпорядчим) актом.

224

Земельне та аграрне право

Цікавим є питання, чи можна вважати рішення про викуп пропозицією укласти договір (офертою). Відповідно до абз.2 ч.1 ст.641 ЦК України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. В.В. Денисюк виділяє чотири ознаки оферти, при відсутності хоча б однієї з яких пропозицію можна розглядати лише як запрошення здійснити оферту. До таких ознак науковець відносить: 1) достатню виразність оферти, яка передбачає, що з її змісту адресат зможе зробити правильний висновок про волю оферента; 2) наявність істотних умов в оферті; 3) оферта має виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов‘язаною у разі її прийняття, тобто пропозиція повинна свідчити про остаточне рішення оферента укласти договір, дана вимога дозволяє відмежувати оферту від переговорів, які мають на меті уточнити наміри адресата; 4) адресність оферти [Денисюк В. В. Оферта як стадія укладення цивільно-правового договору / В. В. Денисюк // Часопис цивілістики. – 2013. – Вип.14. –

С.91–95. – С.91].

На нашу думку, рішення місцевих рад про викуп земельної ділянки для суспільних потреб не відповідають усім зазначеним ознакам, а саме вираженню наміру ради вважати себе зобов‘язаною, у випадку прийняття пропозиції, оскільки в таких рішеннях лише вказується, що відповідна рада вирішила викупити певну земельну ділянку для суспільних потреб за орієнтовну викупну ціну і запропонувати власнику земельної ділянки повідомити про надання згоди або відмову на проведення переговорів щодо умов викупу. Тобто у рішенні відображається лише воля місцевої ради викупити земельну ділянку у зв‘язку з наявністю суспільної потреби. При цьому жодних прав чи обов‘язків для її власника таке рішення не створює.

Отже, рішення органів місцевого самоврядування, на нашу думку, не є ні адміністративними (розпорядчими) актами, ні пропозицією до укладення договору. Їх можна розглядати лише як етап у процесі формування волевиявлення органу місцевого самоврядування викупити земельну ділянку для суспільних потреб, що формально виражається через прийняття відповідного рішення.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Мірошниченко А. М.

Александра Михнюк

Национальный центр законодательства и правовых исследований Республики Беларусь аспирант 2 года обучения

О некоторых вопросах классификации мер государственной поддержки сельского хозяйства по законодательству Республики Беларусь

В последние несколько лет в Республике Беларусь произошли значительные изменения в правовом регулировании государственной поддержки сельского хозяйства. Одним из нововведений является законодательное закрепление классификации государственной поддержки на прямые и косвенные меры, которое предусмотрено Указом Президента Республики Беларусь от 17 июня 2014 г. № 347 «О государственной аграрной политике». К прямым мерам белорусский законодатель относит:

-финансирование общегосударственных мероприятий в рамках государственных программ по определенным направлениям;

-компенсация потерь банков при выдаче льготных кредитов субъектам, осуществляющих деятельность в области агропромышленного производства;

225

Земельне та аграрне право

-поддержка непосредственно агропромышленных производителей, которая включает: субсидирование деятельности, включая предоставление прямых выплат, производимых на единицу земельной площади, голову скота, единицу реализованной (произведенной) сельскохозяйственной продукции; компенсации потерь сельскохозяйственных товаропроизводителей от диспаритета цен; оказание индивидуальной государственной поддержки в соответствии с законодательством.

Косвенные меры включают в себя:

-применение льготного (особого) режима налогообложения в сельском хозяйстве;

-предоставление отсрочек (рассрочек) погашения задолженности перед банками, поставщиками товаров (работ и услуг), бюджетом;

-предоставление государственных гарантий по кредитам, выдаваемым субъектом агропромышленного производства;

-регулирование цен на сельскохозяйственную продукцию, сырье и продовольствие. В то же время Республика Беларусь является членом Евразийского экономического

союза, в рамках которого идет процесс формирования единых рынков труда, капитала, продукции и услуг путем нормативного закрепления ряда ограничений, в том числе и на использование определенных мер государственной поддержки сельского хозяйства. С этой целью в приложении № 29 (Протокол о мерах государственной поддержки сельского хозяйства) к Договору о Евразийском экономическом союзе закреплено иное деление мер государственной поддержки сельского хозяйства на: не оказывающие искажающего воздействия на взаимную торговлю сельскохозяйственными товарами; в наибольшей степени искажающие взаимную торговлю сельскохозяйственными товарами; оказывающие искажающее воздействие на взаимную торговлю сельскохозяйственными товарами.

Данная классификация мер государственной поддержки производителей сельскохозяйственной продукции, полностью соответствует критериям, применяемым в рамках ВТО.

В отношении мер, в наибольшей степени оказывающих искажающее воздействие на торговлю, введен запрет на их использование, а уровень мер, оказывающих искажающее воздействие на торговлю, рассчитываемый как процентное отношение объема такой поддержки к валовой стоимости произведенных сельскохозяйственных товаров, не должен превышать 10%. При этом необходимо отметить, что на протяжении длительного времени в Республике Беларусь поддержка сельского хозяйства осуществлялась преимущественно через меры, оказывающие искажающее воздействие на торговлю (в 2011 году на их долю приходилось до 92,3% [Формирование конкурентной среды на аграрном рынке стран Таможенного союза и Единого экономического пространства / З.М. Ильина и др. – Минск: Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси. - 2014. - С. 35]). В связи с этим для Республики Беларусь был предусмотрен переходный период до 2016 г. для снижения уровня данных мер до разрешенного предела, что потребовало законодательного изменения структуры государственной поддержки сельского хозяйства с целью увеличения доли мер «зеленой корзины».

На практике неоднократно возникали спорные ситуации при расчете, распределению и включению объемов государственных субсидий в ту или иную группу особенно в части отнесения мер, оказывающих искажающее воздействие на торговлю. К примеру, белорусские экономисты-аграрники, указывали на отсутствие в уведомлении о государственной поддержке сумм финансовой поддержки в Казахстане на компенсацию

226

Земельне та аграрне право

затрат на энергоресурсы, а также на субсидирование растениеводства, которые были предусмотрены Постановлением Правительства Республики Казахстан от 4 марта 2011 г. № 221[Гусаков В. Г. Сравнительный анализ основных подходов и правил использования государственной поддержки сельского хозяйства в государствах-членах Таможенного союза и Единого экономического пространства / В.Г. Гусаков, М.С. Байгот и др. // Аграрная экономика. – 2013. № 6. – С. 7-8].

В связи с этим коллегией Евразийской экономической комиссии была разработана Методология расчета разрешенного уровня мер государственной поддержки сельского хозяйства, оказывающих искажающее воздействие на взаимную торговлю стран Евразийского экономического союза сельскохозяйственными товарами, а также формы уведомлений о государственной поддержки сельского хозяйства. Однако в соответствии со ст. 106 переходных положений Договора о Евразийском экономическом союзе положения методологии вступают в силу для Республики Беларусь 1 января 2025 года. Поэтому представляется целесообразным закрепить в национальном законодательстве дифференциацию мер по видам, предусмотренную в Договоре с целью предотвращения имеющихся и будущих противоречий.

Научный руководитель – к.ю.н., доц. Кузьмич И. П.

Олена Сидоренко

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Проблеми правового регулювання ринку зерна в Україні

Зернове господарство є страт егічно важливою галуз зю економіки України, оскільки воно форму є левов у частк у валов их доход ів держа ви та забез печує стабі льність

продовольчого ринку країн и й благо получчя її грома	дян. Cучасний стан розви тку
законодавства в даній сфері характеризується прийн	яттям ряду закон опроектів та

внесенню змін до чинни х нормативно-правових актів України щодо питань дерегуляції в агропромисловому компл ексі, скасуванням обтяж ливих регул яцій, гармонізації українського закон одавства із закон одавством ЄС та впров адженням нових аграр них реформ. Незважаючи на актив не рефор мування галуз і, правовому регулюванню ринку зерна притаманні певні недоліки, зокрема, в частині правового забезпечення державної підтримки та правого регулювання якості зерна, агрострахування тощо. Наведені обставини зумовлюють актуальність обраної теми дослідження.

Одним із перши х кроків до дерег уляції зернового ринку стало вилуч ення норм щодо

обов‘язкової сертифікації якост і зерна та проду ктів його перер обки для здійс		нення
експортно-імпортних опера цій та переміщення зерна і проду	ктів його перер	обки

територією України, а також скасо вання обов ‘язкової сертифікації послу г із збері гання зерна та проду ктів його перер обки, скасовано обов‘язковість отрим ання карантинного сертифікату на переміщення зерна терит орією України. Даний вид держа вного контролю являв собою яскра вий прикл ад надмі рного регул ювання аграр ної галуз і, не маючи

ніякого регул яторного ефект у. Таким чином, дані зміни набли	зили украї нське
законодавство в цій части ні до закон одавства Європ ейсього Союзу ,	адже остан нє не

передбачає отрим ання каран тинного серти фікату на зерно ві та олійн і культ ури. Крім того, у січні 2015 року було зменш ено термін видачі фітосанітарного сертифікату до 24

227

Земельне та аграрне право

годин, раніше фітосанітарний інспе ктор мав у розпо рядженні до 5 діб на прове дення фітосанітарних проце дур та видач у заявн ику відпо відного дозвільного документу, у той час як в Європ ейському Союзі дана процедура трива є всьог о 2 години. Зменшення терміну розгляду докум ентів має зменш ити у свою чергу прост ій транс портних засобів. У той же час , у 2015 році було прове дено ряд інших рефор м, які дещо спрощ ують регулювання зернового вироб ництва, зокрема було скасо вано ліцен зії на торгі влю пестицидами та агрохімікатами, племінними ресурсами, а також фумігацій ну діяльність. Частину цих ліцен зій скасо вано відпо відно із умова ми гармо нізації закон одавства України із закон одавством ЄС. Наприклад, досвід ліцензування фумігаційної діяльності , як і ліцен зування торгі влі племі нними ресур сами, відсутнє як в Європ ейському Союзі, так і в країнах СНД.

Незважаючи на позитивні зміни , сьогодні в Украї ні невирішеним залишається питання притягнення до відповідальності за використання ГМО. Вирощувати генномодифіковані рослини у відкритому ґрунт і заборонено , однак, за даними Всеук раїнської екологічної ліги, трансгенної сої в Україні майже 80%. Тож, норми закону порушуються, а вплин ути на це зі сторо ни право охоронних орган ів немож ливо, оскільки за таке порушення відповідальність на закон одавчому рівні не встановлена . Необхідним кроком

єприйн яття нормативно-правового акту, який дозво лить попер едити негат ивний вплив ГМО на здоров'я людини та забез печити здійснення контролю за якіст ю та безпе чністю зерна і продуктів його переробки.

Актуальним залишається питання створення ефективної системи агрострахування в Україні. Не дивлячись на те, що даний інструмент є одним із найбільш ефективних механізмів управління ризиками в сфері агропромислового комплексу та широко застосовується провідними країнами світу, він й досі не діє в Україні. Наразі необхідною

єдержавна підтримка розвитку агрострахування та робота над вдосконаленням існуючої нормативно-правової бази.

Крім т oгo, неoбхіднo вдoскoналити систе му креди тування для аграріїв . Адже вітчизняним вир oбникам зерна важк o кoнкурувати із зак oрдoнними через наявн ість значнoї різни ці у варт oсті креди тних ресур сів для аграр нoгo сектoра. Одним із дієвих інструментів із світовим досвідом, який відкриває доступ до залучення коштів є аграрна розписка. Аграрні розписки надають сільгоспвиробникам суттєві переваги над кредитом, адже зобов‘язання з поставки товару або сплати коштів у будь-якому випадку прив‘язано до збору врожаю. У разі ж неврожаю, дата виконання зобов‘язання може бути перенесена на наступний рік. Аграрні розписки можуть стати інструментом, який допоможе подолати системну фінансову кризу для агробізнесу. Однак, сьогодні цей інструмент діє у вигляді пілотного проекту лише у декількох областях України та потребує подальшого впровадження [Лавріненко І. О. Аграрна розписка як форма альтернативного кредитування // Юридична газета. – 2016. – №7. – С. 37].

Нормативно-правового врегулювання потребує також питання забезпечення балансу інтересів суб‘єктів національного зернового ринку, впливу на цінову динаміку закупівель зерна зокрема. Неврегульованим залишається питання захисту національних зерновиробників та підвищення їх прибутковості, шляхом збільшення ціни врожаю, що забезпечить підвищення конкурентоспроможності та п oдальшого рoзширення т oргівлі з країнами ЄС.

Підсумoвуючи викладене, слід зазначити, що останній етап стано влення та розви тку законодавства в сфері регул ювання ринку зерна , показав якісно новий підхі д до питан ня реформування зернового виробництва в Україні. Сучасний етап державнoгo регулювання

228

Земельне та аграрне право

ринку зерна , з oднoгo бoку, значнo спрoстив веден ня бізне су для аграр іїв, а з інш oгo бoку, механічне вилуч ення прав oвих н oрм без замін и їх іншим и зас oбами прав oвoгo регулювання мoже негативнo пoзначитися на п oказниках якoсті зерна та пр oдуктів йoгo перерoбки. Прoцес ф oрмування наці oнальнoгo ринку зерна пoки щo не п oвнoю мір oю забезпечує вик oнання п oкладених на нь oгo функцій, залишаються невирішеними наступні завдання : дoсягнення балансу інтересів суб ‘єктів національного зернового ринку, врегулювання цінoвoї пoлітики, підвищення прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, впровадження інструменту аграрних розписок, створення ефективної системи агрострахування , забезпечення як oсті вир oбництва зерн oвoї пр oдукції, шляхoм дoтримання єврoпейських стандартів, вдoскoналення механізму державнoгo регулювання та державнoї підтримки сільськoгo гoспoдарства України в цілoму, та зернoвирoбництва, зoкрема.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Мірошниченко А. М.

Катерина Скічко

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 1 курсу ОР «Магістр»

Агрохімічна паспортизація як інструмент контролю власника землі за додержанням орендарем вимог щодо охорони орендованих земель сільськогосподарського призначення

Актуальність дослідження агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення обумовлюється інтенсивними процесами деградації таких земель, що зумовлено недосконалістю практики застосування законодавчо закріплених заходів щодо їх охорони. Незважаючи на регламентацію здійснення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення на законодавчому та підзаконному рівні, він переважно не застосовується на практиці.

Вдосконалення інституту агрохімічної паспортизації можливе виключно шляхом внесення змін до земельного законодавства. Так, у законопроекті № 1798 «Про збереження ґрунтів та охорону їх родючості», що був розроблений Міністерством аграрної політики та продовольства України за участю державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» дублюється положення ч.5 ст.37 ЗУ «Про охорону земель», за яким наявність агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки є обов‘язковою умовою при передачі земельних ділянок, які підлягають агрохімічній паспортизації земель, зокрема у користування. Крім того, за вказаним законопроектом, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є невід'ємною частиною зокрема договору оренди земельної ділянки, яка підлягає агрохімічній паспортизації земель. [Проект Закону про збереження ґрунтів та охорону їх родючості // Верховна Рада України. Офіційний веб-портал

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=53638]. Вказані положення були запропоновані не юристами, а економістами (які також пропонували не реєструвати право оренди земельної ділянки без даних агрохімічного обстеження) [Н.А.Спринчук. Шляхи покращення фінансового забезпечення інвестиційного розвитку системи охорони родючості грунтів в Україні // Економіка та держава. Економічна наука. - №7. – 2010. – с.69.], що і пояснює недосконалість цієї юридичної конструкції. Перш ніж запропонувати власне вирішення

229