Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Господарське право та господарський процес

Ярослав Фур’яка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 1 курсу ОР «Магістр»

Державно-приватне партнерство: проблеми інституційної форми

Актуальність теми дослідження зумовлена наявністю проблем впровадження проектів державно-приватного партнерства в Україні, які, зважаючи на складну економічну ситуацію та стан інфраструктури України, мали стати одним з основних засобів вирішення вказаних питань. Крім цього, додатковий інтерес до проведення аналізу регулювання цього інституту викликаний прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення регуляторних бар'єрів для розвитку державно-приватного партнерства та стимулювання інвестицій в Україні», яким безпосередньо здійснюється спроба виправлення допущенних помилок у регулюванні державно-приватного партнерства, які не дозволяли повноцінно використовувати вказаний механізм в Україні.

Закон України «Про державно-приватне партнерство» прийнятий у 2010 році мав всі шанси врегулювати новий для України інститут, за допомогою якого держава могла б об‘єднати власні активи з приватними ресурсами для здійснення взаємовигідної співпраці з метою створення, модернізації та управління суспільно необхідними об‘єктами. В чинній редакції здійснюється правове регулювання однойменних відносин лише в рамках договірної форми такого партнерства та вказується відкритий перелік договорів, які можуть укладатися в рамках державно-приватного партнерства. Незважаючи на відсутність будь-якої згадки в чинному Законі про можливість реалізації проектів державно-приватного партнерства шляхом створення спеціального суб‘єкта (інституційна форма), відсутність заборони щодо використання такої способу можна трактувати як право створення спеціальних суб‘єктів для реалізації проектів державноприватного партнерства. При цьому, ігнорування законодавцем такої форми видається не зрозумілим, оскільки, на відміну від договірної форми здійснення партнерства, інституційна форма забезпечує ширше коло можливостей контролю партнерами один одного в процесі реалізації проектів державно-приватного партнерства.

З набуттям чинності внесених змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення регуляторних бар'єрів для розвитку державноприватного партнерства та стимулювання інвестицій в Україні», у ст. 1 Закону України «Про державно-приватне партнерство» має з‘явитись положення, яке передбачає, що крім переможця конкурсу з визначення приватного партнера, приватним партнером може виступати юридична особа, створена для здійснення державно-приватного партнерства переможцем конкурсу з визначення приватного партнера, якщо це передбачено умовами відповідного конкурсу, при цьому протягом строку, встановленого договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства, переможець конкурсу повинен прямо або опосередковано володіти більше ніж 50 відсотками статутного капіталу цієї юридичної особи та протягом місяця після державної реєстрації внести до договору зміни щодо субсидіарної відповідальності переможця конкурсу за зобов'язаннями цієї юридичної особи. Чи вказує це положення на врегулювання в українському законодавстві інституційної форми здійснення державно-приватного партнерства? Швидше ні, аніж так.

150

Господарське право та господарський процес

Така відповідь пояснюється тим, що, по-перше, відсутня вказівка на участь в такому суб‘єкті державного партнера, що не збігається із практикою застосування цієї форми (спільне створення нового суб‘єкта або розподіл часток у вже існуючому між державним та приватним партнерами); по-друге, не встановлюється інший спосіб фіксації зазначених відносин, крім загального договірного, передбаченого ст. 5 Закону. Світовий досвід показує, що найчастіше відносини з державно-приватного партнерства в такому випадку врегульовуються засновницьким договором та статутом (у випадку створення партнерами нової організації, якою частіше за все виступає акціонерне товариство), або акціонерною угодою, (у випадку реалізації проектів партнерства в рамках діючого акціонерного товариства через забезпечення участі партнерів в статутному капіталі такої організації) [Вінник О. Правові засоби саморегулювання за інституційного державноприватного партнерства / О. Вінник // Вісник Національної академії правових наук України. – 2014. – № 4. – С. 88].

Додатково необхідно звернути увагу на останню частину вказаного положення ст. 1 Закону в редакції, яка набуде чинності, з приводу внесення змін до договору. Жодним чином не вказано, які можуть настати наслідки, якщо зазначені зміни були несвоєчасно внесені до договору або взагалі не були додані до договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, яку відповідальність несуть сторони у такому випадку і які наслідки це матиме в подальшому на процес реалізації проекту державноприватного партнерства. Доцільно буде розглядати вказану ситуацію як підставу розірвання договору, якою необхідно доповнити вказаний Закон.

Зважаючи на те, що відповідно до внесених змін до Закону, ст. 17 доповнюється положенням, що особа, яка організовує або надає фінансування в рамках державноприватного партнерства, може брати участь у договорі, укладеному в рамках державноприватного партнерства, на стороні приватного партнера, доцільно було зазначити про необхідну участь такого суб‘єкта як акціонера або учасника-інвестора в інституційній формі державно-приватного партнерства. Наявність власного фінансового інтересу такого учасника безумовно має впливати на якість управління таким проектом та контролю його реалізації.

Отже, крім необхідності розширення законодавцем повноважень учасників з приводу створення спеціального суб‘єкта, додаткової роботи також потребує врегулювання питань порядку оформлення зазначених відносин, відповідальності за його порушення, а також деталізація статусу інвестора у відносинах державно-приватного партнерства, яке здійснюється через інституційну форму. Фактично нова редакція Закону України «Про державно-приватне партнерство», яка набуде чинності 24 травня 2016 року в частині застосування інституційної форми здійснення державно-приватного партнерства залишає досить багато прогалин. Незважаючи на спробу оновити інститут державно-приватного партнерства, попередні недоліки законодавства не були виправленні в новій редакції, що в черговий раз вказує на необхідність системного вирішення помилок допущених при законотворенні.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Рєзнікова В.В.

151

Господарське право та господарський процес

Поліна Харківська

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 4 курсу

Зловживання процесуальними правами в господарському процесі: причини та способи протидії

Актуальність теми дослідження обумовлена значною поширеністю зловживання процесуальними правами та складністю ідентифікації такого явища. Проблемі зловживання процесуальними правами в господарському процесі приділяли увагу як вітчизняні науковці (Н. Кучерук, А. Олійник, А. Смітюх, С. Радченко, В. Рєзнікова, О. Фонова, А. Юдін), так і закордонні дослідники (М. Таруффо, А. Донг, Д. Уільямс, М. Тошінгрем тощо), але питання протидії зловживанню процесуальними правами на практиці і досі потребує вирішення.

Вромано-германській правовій сім‘ї про зловживання правом згадується вже в працях римських юристів. У подальшому про заборону таких дій йшлося у середньовічних зводах законів Європи та у Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Проблема зловживання процесуальними правами відома й сім‘ї загального права, але регулюється судовими прецедентами та звичаями (наприклад, справа «Джонсон проти Гор Вуд енд Ко.», правило Хендерсона тощо). [Abuse of Process and Regulation in

Commercial Arbitration – A Chinese Perspective / Arthor X. Dong // [Electronic Source] Access mode - http://en.anjielaw.com/downloadRepository/d04029c5-11a5-46ee-8584- bac147ebb7cd.pdf]

На противагу вищезазначеним підходам, дореволюційна судова практика виходила з того, що в законі немає підстав до притягнення до відповідальності за використане право, таке розуміння шикани й нині лишається поширеним в Україні. [Зловживання процесуальними правами в господарському судочинстві: поняття, ознаки, види / В. Рєзнікова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2013. - Вип. 95. - c. 31-37., с.32.]

На сучасне розуміння процесуальної шикани у сім‘ї континентального права суттєво вплинула австрійська правова школа (принцип естопеля). Також показовими є рішення ЄСПЛ у справах «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» та «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії». [International Law Association. Berlin conference (2004) / Law

Report / International Commercial Arbitration Committee // [Electronic Source] Access mode – http://www.ila-hq.org/en/committees/index.cfm/cid/19]

ВУкраїні на сьогодні, відповідно до тексту Конституції, немає прямої заборони на зловживання правом. Проте, із тлумачення ст. 13, 23, 42 Конституції стає зрозуміло, що ідея сумлінного здійснення належних суб'єкту прав та неприпустимості зловживання ними непрямо закріплена в Основному Законі.

Чинному господарському процесуальному законодавству поняття «зловживання процесуальним правом» є невідомим, лише (і) ч. 3 ст. 22 ГПК містить загальне застереження про добросовісність користування процесуальними правами, (іі) ч. 4 ст. 43- 4 ГПК України передбачає захід, щоб «запобігти зловживанню запобіжними заходами». Означення і можливі способи реагування на процесуальні зловживання надає судова практика, що, на моє переконання, є неприпустимим.

Зважаючи на відсутність нормативного визначення даного поняття сформувалася позиція, за якою зловживання правом не обов‘язково має негативний зміст, але коли йде

152

Господарське право та господарський процес

мова саме про їх негативний характер, мається на увазі так звана «процесуальна диверсія», якій притаманно: (і) використання всупереч призначенню; (іі) відсутність реальної основи здійснюваних дій, штучність; (iii) невиправдане ускладнення процесу, перешкоджання провадженню у праві. [Смітюх А. В. Щодо змісту поняття «Процесуальна диверсія» / А.В. Смітюх // Підприємництво, господарство та право. –

2006. – № 2. – с. 103-105., с. 104]

Найбільш розповсюдженим видами зловживань процесуальними правами є зловживання правами при: пред'явленні позову (технічні позови); формуванні складу суду (відводи), доказуванні (вчасне неподання доказів, призначення експертиз), оскарженні судових рішень, а також ті, що пов'язані з затягуванням процесуальних строків.

Незважаючи на ціле розмаїття способів затягнути судовий розгляд, у сторін та у суду немає ефективних способів протидії. Чинний ГПК, листи та постанови ПВГСУ передбачають засоби впливу, застосування яких є на розсуд суду. Такими заходами є: залишення повторного позову без розгляду або ж його повернення (принцип естопеля); стягнення штрафу з винної сторони в дохід бюджету; покладення на особу, що припустилася зловживання, судового збору незалежно від результатів спору; винесення окремої ухвали; залишення повторного клопотання без розгляду або без задоволення (вітчизняний аналог правила Хендерсона).

Причинами зловживання процесуальними правами є:

1.Відсутність чіткого визначення поняття «зловживання процесуальними правами», тому необхідним є доповнення ГПК статтею, що б визначала ознаки та обставини процесуального зловживання, також є необхідними керівні роз‘яснення ВГСУ, що будуть містити підходи до розмежування процесуальних диверсій та правомірної поведінки. У чинному ж ГПК було б доцільним доповнити ч. 3 ст. 22 положенням «Неправомірне використання сторонами процесуальних прав, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом».

2.Відсутність дієвих санкцій за зловживання процесуальними правами. Наразі суди в переважній більшості випадків приймають окрему ухвалу, або ж накладають штрафи, але ефективність ухвали низькою, а застосування штрафів має обмежені підстави, плюс їх середній розмір (за 2015 рік) становить 500 грн, тому доцільно було б визначати суми штрафів пропорційно ціні позову).

3.Право, а не обов‘язок суду застосовувати відповідальність за зловживання. Із аналізу практики стає очевидно, що судді за власною ініціативою вживають заходи реагування. Так, у Господарському суді Вінницькій області за 2015 р. із 433 ухвал, що були реагуванням на процесуальну шикану, більше половини були постановлені двома суддями, у той час як інші судді цього суду постановляли кожен максимум до 20 таких ухвал. Тому для підвищення ефективності протидії зловживань є необхідність зміни формулювання «має право» на «зобов‘язаний» у ст. 49, 83 ГПК.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Пожоджук Т.Б.

153

Господарське право та господарський процес

Ольга Цегельник

Белорусский государственный университет, канд. юрид. наук, доцент кафедры финансового права и правового регулирования хозяйственной деятельности

Основные направления развития хозяйственного права Республики Беларусь

Учебная дисциплина «Хозяйственное право» преподается на юридическом факультете Белорусского государственного университета достаточно долгое время, начиная с начала 1990-х годов – кафедрой гражданского права, после 2004 года и по настоящее время – кафедрой финансового права и правового регулирования хозяйственной деятельности. 14 июля 2013 года Министерством образования Республики Беларусь была утверждена Типовая учебная программа по дисциплине «Хозяйственное право» для учреждений высшего образования по соответствующим специальностям. Приведенная в ней тематика мало чем отличается от тематики курса «Хозяйственное право», преподаваемого в свое время указанной выше кафедрой гражданского права. Большинство отечественных авторов определяют хозяйственное право как «совокупность правовых норм, регулирующих предпринимательские отношения и тесно связанные с ними иные, в том числе некоммерческие отношения, а также отношения по государственному регулированию экономики в целях обеспечения интересов общества и государства».

На сегодняшний день, согласно мнению проф. В.Н. Годунова «…в реальности говорить о хозяйственном праве как самостоятельной отрасли права сейчас нет оснований… Хозяйственное право, а также предпринимательское право, когда последнее наполняется тем же содержанием, следует рассматривать как отрасль законодательства, как науку и как учебную дисциплину. Вместе с тем независимо от подходов к хозяйственному праву реально существует хозяйственно-правовое регулирование и хозяйственное законодательство». Такую же точку зрения поддерживает и В.К Сидорчук, определяющий хозяйственное право как нормативную форму гармонизации частных и публичных интересов в сфере профессионально осуществляемой экономической деятельности. В то же время ряд других авторов, в частности, проф. В.С. Каменков, авторы соответствующих учебников по хозяйственному праву, например, В.С. Гальцов, Е.А. Реуцкая, С.П. Кацубо рассматривают хозяйственное право как самостоятельную отрасль права. Среди зарубежных ученых, представивших, на наш взгляд, наиболее полное обоснование хозяйственного права как самостоятельной отрасли права следует отметить акад. В.К. Мамутова [Хозяйственное право: учебник /под ред. В.К. Мамутова. − К.: Юринком Интер, 2002. − С.19−45 с.].

Мы разделяем, в первую очередь, подход акад. В.К. Мамутова относительно предмета и метода хозяйственно-правового регулирования, и считаем, что его теоретические воззрения могут распространяться применительно к хозяйственному праву Республики Беларусь. Развитие хозяйственного законодательства в Республике Беларусь происходит поэтапно согласно определенным целям развития экономики, при этом нельзя не отметить, что оно совершенствуется. Дальнейшее развитие хозяйственного законодательства (которое невозможно без его изучения), на наш взгляд, должно быть подчинено определенной методологической цели (идее), которая должна быть озвучена, как минимум, при преподавании учебной дисциплины «Хозяйственное право» и в соответствующем учебном пособии. В качестве такой цели может выступать предложенная акад. В.К. Мамутовым концепция единого метода хозяйственно-правового

154

Господарське право та господарський процес

регулирования, подчинения его общественному хозяйственному порядку в его понимании, гармонизации условий осуществления хозяйственной (экономической) деятельности, согласования публичных и частных интересов ее субъектов, при которой имеет место обратная связь этих субъектов при разработке тех или иных нормативных правовых актов, реализации важных проектов (обсуждение и учет мнений, их закрепление и внедрение на практике).

Наряду с термином хозяйственное право используется термин «инвестиционное право» [Вiннiк, О.М. Iнвестицiйне право: навчальний посiбник / О.М. Вiннiк. − К.: Юридична думка, 2005. − С. 20]. На фоне того, что одной из важнейших задач развития экономики является ее модернизация и привлечение прямых инвестиций, можно сделать вывод о том, что инвестиционная деятельность и, прежде всего, эффективный опыт ее организации и ведения потребуют пристального изучения со стороны различных специалистов и соответствующего правового регулирования, и не исключено, что при соответствующем комплексном, ответственном подходе ее удельный вес в рамках хозяйственной (экономической) деятельности будет возрастать. Главной приоритетной целью при этом является развитие теории инвестиционного права Республики Беларусь, сравнительного инвестиционного права, международного инвестиционного права, содержание которых в перспективе будет предопределять содержание хозяйственного права.

Также неотъемлемой чертой развития современной экономики является развитие конкуренции, ограничение монополии и обеспечение правового регулирования соответствующих отношений как в Республике Беларусь, так и в рамках территориальных образований, в состав которых она входит, обеспечение их единства (единого подхода в их регулировании).

Для подведения итогов конференции: При формировании хозяйственного права важно также определить круг системообразующих категорий, содержание, значение которых будет предопределять развитие указанной учебной дисциплины. К таким категориям, на наш взгляд в первую очередь, следует отнести «хозяйство», «развитие», «инфраструктура», «государственно-частное партнерство», «инвестиции», «экономическая безопасность», «ответственность за экономическое развитие государства». Говоря о целях, тенденциях развития хозяйственного права считаем целесообразным сослаться на доклад И.В. Запатриной «Укрепление национального потенциала в области ГЧП для достижения Целей устойчивого развития: решения для Украины и Беларуси, представленный на Международной конференции «На пути к успеху государственно-частного партнерства в Республике Беларусь: ретроспектива и перспективы», проведенной 6 ноября 2015 г. в г. Минске. В целом, вышеизложенное подтверждает вывод о том, что хозяйственное право в Республике Беларусь обладает признаками самостоятельной отрасли права, не смотря на отсутствие Хозяйственного кодекса. На данном этапе важно закрепить и в дальнейшем развивать сформулированные в статье положения при изучении курса хозяйственного права. Способствовать этому должны соответствующие учебные пособия [Цегельник, О.В. К вопросу о структуре и содержании учебника по хозяйственному праву / О.В. Цегельник // Юстыцыя Беларусi. –

2014. – № 5. – С. 53–54].

155

Господарське право та господарський процес

Олександр Шевчук

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 3 курсу

Правові підстави впровадження системи публічних закупівель «ProZorro» в Україні

Основною правовою підставою застосування в Україні системи публічних закупівель «ProZorro» в Україні є Закон України «Про публічні закупівлі» Сутність системи електронних закупівель можна визначити спираючись на Меморандум щодо побудови в Україні прозорої та ефективної системи державних закупівель, відповідно до якого «ProZorro» - це система електронних державних закупівель, яка була розроблена волонтерами, за підтримки держави, з метою поліпшення процесу державних закупівель. Початкові етапи впровадження цієї системи почалися наприкінці 2014 року, проте, дійсно впливові зрушення відбулися у 2016 році. Її організаторами розроблено план, цілі якого пропонують досягти до 2020 року. [Меморандум щодо побудови в Україні прозорої та ефективної системи державних закупівель [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=247726161]

Запровадження системи електронних закупівель та електронної системи оскарження підвищить рівень конкуренції у сфері державних закупівель та знизить рівень корупції. Переведення процедур закупівлі в електронний формат забезпечить швидкий обмін документами та інформацією, розкриття всіх пропозицій учасників після завершення аукціону у відкритих торгах, створить модель електронних закупівель за участю держави та приватного бізнесу.

Належне застосування Закону і Меморандуму при здійсненні публічних закупівель дозволить досягти наступних цілей: Викорінення і системне запобігання корупції;Прозорість державних закупівель; Неприпустимість дискримінації та об‘єктивна оцінка тендерних заявок; Простота і легкість застосування процедур; Перехід на електронний документообіг; Повна звітність і аналіз всіх державних закупівель.

Головна сутність впровадження системи публічних закупівель «ProZorro» в Україні полягає у: підвищенні рівня конкуренції у сфері державних закупівель та зниження рівня корупції шляхом запровадження системи електронних закупівель та електронної системи оскарження; здійснення процедур закупівлі, обмін інформацією, документами та подання роз‘яснень в електронній системі закупівель; виконання Угоди про асоціацією щодо імплементації Директив 2014/24/ЄС і 2014/25/ЄС шляхом запровадження нових підходів щодо здійснення закупівель у частині оптимізації процедур закупівель та можливості створення ЦЗО; сприяння прозорості використання бюджетних коштів шляхом урегулювання здійснення закупівель, що здійснюються до порогів застосування процедур закупівель; підвищення професійності закупівельників шляхом надання можливості здійснювати закупівлі не лише тендерним комітетом, але й уповноваженою особою замовника.

Виходячи із суті вказаної системи основними принципами її запровадження слід визнати:

Реалізація реформи через державно-приватне партнерство; Максимальне залучення всіх стейкхолдерів до реформи; Відкритість у прийнятті всіх необхідних рішень; Краудсорсінг і краудфандінг, широке залучення громадськості; Відкритий код програмного продукту, стандартні протоколи обміну даними; Реалізація реформи за

156

Господарське право та господарський процес

принципом «від простого до складного», що повністю відповідає найкращим світовим та європейським стандартам здійснення держаних закупівель, як одного із способів забезпечення державних потреб.

Наведене вище дає підстави визнати систему публічних закупівель «ProZorro», як продукту злагодженої роботи незалежних фізичних та юридичних осіб. На даний момент за розробкою нової системи слідкує та опікує «Transparence International», що є міжнародною громадською організацією по боротьбі з корупцією та дослідженню питань корупції у світі. Згідно Меморандуму вже до кінця 2016 року, усі права на цю систему будуть передані нашій державі, а всі розробники і учасники проекту відмовляються від прав на нього. [Меморандум про відмову від авторських прав, передачу державі та подальші кроки створення пілотної версії автоматизованої інформаційної системи електронних державних закупівель в Україні [Електронний ресурс].– Режим доступу: http:// tiukraine. org/ sites/ default /files /u124 /memorandum _pro_ vidmovu _vid_ avtorskyh_prav.pdf ]

Підводячи підсумки слід відзначити, що згідно Закону України «Про публічні закупівлі: Центральні органи влади і підприємства монополісти мають проводити державні закупівлі лише через нову систему вже з першого квітня цього року; вже з 1 серпня вона стане обов‘язковою для усіх закупівель, що здійснюються за кошти держбюджету; вартість товарів при цьому має бути від 200000 гривень, а робіт від 1.5 мільйона гривень для підприємств, та 1 мільйону і 5 мільйонів для підприємств монополістів; закупівельники не обмежуються цими сумами, проте, оскільки ProZorro відкрита система електронних торгів, договори вартістю більшою ніж 50000 гривень мають оприлюднюватись; заміна конкурсної системи на тендерну; спрощення процедури закупівель за рахунок зменшення кількості процедур регулювання, залишились, Конкурентний діалог, Відкриті торги, Переговорна процедура.

Отже, введення електронної площадки публічних закупівель «ProZorro», без сумнівів, є кроком вперед , як для підприємців усіх ланок так і закупівельників. На даний момент в Україні створена нормативна база для безперервної роботи цього сервісу, проте, оглядаючи план наступних етапів розвитку «ProZorro» маю зазначити, що її може бути недостатньо для майбутнього удосконалення системи.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Пацурiя Н.Б.

157

Трудове право та право соціального забезпечення

ТРУДОВЕ ПРАВО ТА ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Юлія Андрушко

Хмельницький університет управління та права, юридичний факультет студентка 2 курсу

Молодіжна складова соціальної політики держави (на прикладі міста Хмельницького)

Державна молодіжна політика набуває особливої актуальності в умовах соціальноекономічної нестабільності ринку праці в Україні, що вимагає впровадження на місцевому рівні більш прагматичних та обґрунтованих підходів, спрямованих на соціалізацію молоді у трудових відносинах. Цікавими та перспективними у цьому напрямку є дослідження вітчизняних науковців, зокрема В.Я. Бурака, В.В. Жернакова, К.Ю. Мельника, П.Д. Пилипенка, С.М. Синчук, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.І. Щербини, Ю.М. Щотової та інших. Посилення наукового інтересу до порушеної проблеми актуалізується Стратегією розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року, затвердженої Указом Президента України від 27.09.2013 р. № 532/2013 та Концепцією цільової соціальної програми «Молодь України» на 2016-2020 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2015р. № 1018-р., які базуються на необхідності повноцінного розвитку та самореалізації молоді на ринку праці на порозі прийняття нового Трудового кодексу України та узгодження національної молодіжної трудоправової політики з молодіжною політикою Європейського Союзу.

На місцевому рівні практичній реалізації молодіжної складової соціальної політики держави сприяє Комплексна Програма реалізації молодіжної політики у м. Хмельницькому на 2012-2016 роки, Програма економічного та соціального розвитку міста Хмельницького на 2016 рік, які передбачають розширення сфери застосування праці та підвищення зайнятості молоді на ринку праці через сприяння створення робочих місць для працевлаштування, залучення безробітної молоді до робіт тимчасового характеру, проведення профорієнтаційних заходів (ярмарки професій, марафони робітничих професій, тижні профорієнтації тощо), спрямованих на підвищення престижу робітничих професій та мотивацію до свідомого вибору професій актуальних на ринку праці. Окремим напрямком молодіжної соціальної політики є залучення молоді та її громадських організацій до управління містом, як одного із способів забезпечення вторинної зайнятості. З цієї метою створено Молодіжну Громадську раду при управлінні молоді та спорту Хмельницької міської ради, одним із напрямків діяльності якої є вжиття заходів, спрямованих на посилення мотивації молодих людей до легальної зайнятості, а також проведення роз'яснювальної роботи серед роботодавців та працівників про негативні соціальні наслідки нелегальних трудових відносин та виплати заробітної плати ―в конвертах‖. Особлива увага місцевої молодіжної громадськості зосереджена на проблемах забезпечення молоді першим робочим місцем, стимулювання створення роботодавцями міста додаткових робочих місць для молоді, оперативне реагування на загрозу масових вивільнень, забезпечення надання комплексу різноманітних профорієнтаційних послуг безробітній молоді, яка перебуває на обліку в центрі зайнятості, шкільній молоді та неповнолітнім, які не навчаються та не працюють.

158

Трудове право та право соціального забезпечення

Слід підкреслити, що ефективна соціально-трудова політика як на державному, так і на місцевих рівнях спонукає розвитку трудових відносин у переломні моменти змін трудового законодавства, що у свою чергу полегшить інтегрованість української молоді як у вітчизняний, так і у європейський та світовий ринок праці. Зокрема, законодавче врегулювання відносин зайнятості молоді у проекті Трудового кодексу України визначить магістральні пріоритети наукових досліджень з цього напрямку. Більше того, як зазначає професор П.Д. Пилипенко у найближчому часі йдеться про формування права зайнятості, як комплексного правового утворення у якому акумулювались би норми, спрямовані на регулювання, якщо не усіх, то принаймні переважної більшості суспільно трудових відносин [Пилипенко П. Д. Глобалізація ринку праці та правове забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості / П. Д. Пилипенко // Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики зайнятості: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (22 грудня 2015р.). – Львів : Український центр соціально-правових досліджень ; Кафедра трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2016. – С. 5]. Запропонована продуктивна ідея потребує зосередження дослідницьких зусиль на подальшому її осмисленні, і зокрема у розрізі молодіжної складової та має підпорядковуватися єдиній стратегічній меті — соціальному характеру норм трудового законодавства.

Таким чином, молодіжна складова соціальної політики держави має забезпечувати реалізацію конституційного права на працю, що потребує посилення координації зусиль на місцевому рівні за допомогою повноцінного правового, організаційного та економічного механізму зайнятості, який сприятиме поінформованості молоді про державну політику в молодіжній сфері, запобігатиме масовому безробіттю, покращить вікову збалансованість на ринку праці, підсилить право на професійне самовизначення і трудову самореалізацію.

Науковий керівник – к.ю.н., проф. Чудик-Білоусова Н.І.

Ольга Бажан

Хмельницький університет управління та права, юридичний факультет студентка 3 курсу

Автоматизація виробництва як передумова технологічного безробіття в Україні

Ринок праці в Україні характеризується низьким попитом на робочу силу. Розвиток техніки, спрямований на полегшення умов праці людини, змінив свою координацію на повне зайняття робочих місць, у зв‘язку з цим збільшується рівень безробіття. Як свідчать дослідження, саме соціальна стратегія державної політики стосовно трудового законодавства є основоположною у запобіганні цьому явищу. Метою даного наукового пошуку є аналіз науково-технічного прогресу з огляду на сучасний стан трудового законодавства як фактору впливу на рівень безробіття в Україні.

Автоматизація виробництва характеризується звільненням людини від безпосереднього виконання функцій управління виробничими процесами та передачею цих функцій технічним засобом - автоматичним пристроям і системам. У Законі України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012року вперше було закріплено визначення поняття «безробіття» як соціально-економічного явища, за якого частина осіб не має

159