Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Інтелектуальна власність

Необхідно відзначити той негативний факт, що норми статей 21-23, 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права" не відповідають зазначеним вимогам перевірки вільного використання твору на дотримання триступеневого тесту, оскільки визначають вільне використання правомірним без врахування другого і третього критерію, а лише першого, суперечачи як Цивільному кодексу України (далі – ЦКУ), так і зазначеним міжнародним договорам. Як наслідок, це призводить на практиці до ігнорування цих критеріїв вищими судовими інстанціями при розглядів судових спорів. Наприклад, як у справі за позовом ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" до ПАТ ―Міжнародний Медіа Центр-СТБ‖ про незаконність використання відповідачем у телепередачі фрагментів з телесеріалу «SILA» [Постанова Вищого господарського суду України від 17 червня 2014 року по справі № 910/15420/13 [Електронний ресурс]. // Єдиний державний реєстр судових рішень. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39252596].

Окрім того, аналіз нормативно-правових актів та доктрини вказує на відсутність як єдиного визначення поняття "вільного використання творів", так і уніфікованого вжитку цього поняття: одночасно використовуються терміни «винятки та обмеження майнових прав інтелектуальної власності» (стаття 424 ЦКУ), «правомірне використання твору» (стаття 444 ЦКУ), «вільне використання твору (ст. 21 ЗУ «Про авторське право») тощо [Троцька В. М. Сутність вільного використання об'єктів авторського права та суміжних прав / В. М. Троцька // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2014. – № 4. – С. 22 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ndiiv.org.ua/Files2/2014_4/4.pdf]. Тим самим порушується єдність юридичної термінології у рамках як окремих нормативноправових актів, так і у співвідношенні між ними. Проблема посилюється необґрунтованістю структури норми статті 444 ЦКУ, яка чомусь перераховує лише три випадки правомірного використання творів, а у іншій частині відсилає до норм спеціальних законів.

Окремо слід зауважити про неврегульованість механізмів реалізації частини 2 статті 25 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» про виплату винагороди авторам особами, що відтворюють аудіовізуальні твори чи фонограми і відеограми в домашніх умовах виключно в особистих цілях чи для кола сім‘ї.

На підставі вищевикладеного можна підсумувати:

1)норми статей 21-23, 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не відповідають положенням ЦКУ, Бернської конвенції і Угоди TRIPS;

2)пропонується: а) внести у вищезазначений Закон положення про повне застосування всіх критеріїв «триступеневого тесту» правомірності вільного використання твору; б) уніфікувати у законах та доктрині терміни, що вживаються відносно вільного використання творів та уточнити механізм реалізації ч. 2 ст. 25 вказаного Закону.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Майданик Л. Р.

340

Інтелектуальна власність

Юлія Олефір

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 1 курсу ОР «Магістр»

Деякі аспекти доктринальних підходів у США щодо об'єктів авторського права

Актуальність теми роботи висвітлюється крізь призму розуміння межі оригінальності того чи іншого твору. Вітчизняні підходи до визначення питання щодо охорони твору як об'єкту авторського права часом нехтують досвід інших країн. Тому для глибшого розуміння слід звернутись до підходів інших країн, зокрема, США та проаналізувати доктрини «Merger» та «Scène à faire», які часто-густо використовуються у судовій практиці США.

Якщо спробувати сформулювати суть цих двох доктрин коротко, то це прозвучить так: «у випадку, коли існує єдиний спосіб вираження ідеї, ніхто не вправі монополізувати права на такий спосіб вираження ідеї». Спробуємо конкретизувати та розібратись з таким формулюванням.

У 1879 році у справі Бейкер проти Селдена (Baker v. Selden) Верховний Американський Суд виніс рішення, що авторське право захищає не ідеї, а спосіб їх вираження. Рішення по цій справі було кодифіковане в §102 (b) Закону про авторське право 1976 року: Захист авторського права на оригінальний твір не поширюється на будь-які ідеї, процедури, процеси, системи, методи роботи, концепції, принципи, або відкриття, незалежно від форми, в якій вона описана, пояснена, проілюстрована, або втілена. У 1859 році Селден отримав авторські права на свою книгу Selden's Condensed Ledger або Book-keeping Simplified. У книзі описана поліпшена система ведення бухгалтерського обліку. Візуально вона являє собою близько п‘ятдесяти сторінок таблиць та форм для заповнення. У наступні роки Селден видав ще п‘ять книг, ціллю яких було покращення вихідної системи, яка була запропонована в першій книзі. Продаж тиражу примірників автора був не великим, хоча автор планував продати свою систему не тільки в округи, але і в департамент казначейства США. У 1867 році Бейкер випустив книгу, що описує дуже схожу бухгалтерську систему. Книга розійшлась тисячними тиражами, а протягом п‘яти років набула популярності майже в 40 країнах світу. Після смерті Селдена (1871) його вдова звернулась до адвоката Фішера (Samuel S. Fisher) з метою подання позову проти Бейкера за порушення авторських прав чоловіка. Окружний суд Південного Огайо, розглянувши справу, заборонив Бейкеру публікацію, продаж, чи інший спосіб розпорядження своєю книгою, оскільки у більшій мірі система, що запропонована в його книзі була ідентичною системі Селдена. Адвокат Бейкера подав апеляцію – справа дійшла до Верховного суду Сполучених Штатів. Суддя Джозеф П. Бредлі постановив, що книга Селдена не дала її автору право заборонити іншим використовувати методи, інструкції, наведені у книзі. Авторські права на книги з бухгалтерського обліку не можуть забезпечити виключне право виробляти, продавати і використовувати бухгалтерські книги, підготовлені на основі плану, викладеного в такій книзі. Суддя також зазначив про відмінність між патентним та авторським правом у цьому питанні. Різниця між ними може бути проілюстрована на прикладі лікарських засобів. Певна мікстура може мати велике значення для лікування. Якщо лікар написав і опублікував книгу на спосіб виготовлення лікарського засобу та описав його специфічні властивості, він не отримує виключне право на виробництво і продаж такого лікарського

341

Інтелектуальна власність

засобу. Авторське право на книгу забезпечує йому виключне право друку та публікації його книги.

В українському законодавстві положенням §102 (b) Закону про авторське право 1976 року відповідає стаття 433 ЦКУ: «Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі».

У рішенні по справі Ets Hokin v. SKYY SPIRITS INC., 225 F.3d 1068 (9th Cir. 2000)

надано пояснення щодо доктрин «Merger» та «Scène à faire». Позивач, який сфотографував пляшку горілки «SKYY», просив суд визнати використання іншим фотографом схожих фотографій тої ж самої пляшки порушенням його прав. Суд виніс рішення про відмову у позові, посилаючись на доктрину Merger («злиття»). Згідно з цією доктриною, суди не будуть захищати авторські права на твір від порушення, якщо ідея, яка в основі роботи виплаває з банальної ідеї і може бути виражена тільки одним чи декількома способами. Ідея і її вираження у такому випадку "зливаються". За своєю суттю доктрина «Scène à faire» (доктрина наперед заданої сцени) полягає у тому, що сцена в книзі або фільмі є майже обов'язковою для жанру свого типу. Жорж Польти провів класифікацію всіх літературних творів на 36 сюжетів, які можна звести до п‘яти основних: зрада з помстою; відновлення справедливості; пошук; жертва в сім‘ї та заради сім‘ї; жертва заради ідеї). Якщо тема твору пов'язана з описом роботи поліцейських в неблагополучному районі, то неминуче сюжет буде пов'язаний з вбивствами та насиллям, зі встановленням справедливості. Наприклад, шпигунський роман буде містити такі елементи, такі як пронумеровані рахунки в швейцарських банках, фатальна жінка, а також різні шпигунські гаджети, заховані в наручних годинниках, ремені, взутті і т.под. речі.

Підбиваючи підсумки, можна виділити такі загальні риси доктрин «Merger» та «Scène à faire»: твір створюється автором безумовно самостійно, проте з рівним успіхом міг би бути створений незалежно від першого автора будь-якою третьою особою, загальноприйняті засоби і способи подачі певної ідеї; наперед визначені елементи і мета твору. Охорона такого твору за фактом означала б, не що інше, як монополізацію відповідного ідейного змісту, у інших авторів просто була б відсутня можливість висловити ідею будь-яким іншим способом.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Майданик Л. Р.

Анна Романенко

Белорусский государственный университет, юридический факультет аспирант

Международный акт по охране авторского права в сети Интернет: вопросы защиты прав, подлежащие урегулированию

Международный день интеллектуальной собственности в 2016 году прошел под девизом «Творчество в цифровой среде: переосмысление культуры». В этой связи актуальным является обоснование необходимости наличия определенных норм, касающихся защиты прав на произведения в сети Интернет на уровне международного законодательства, с учетом сложившихся правовых реалий в Республике Беларусь.

Первым вопросом, подлежащим урегулированию, является определение действий, за совершение которых может наступать ответственность. Так, в настоящий момент в законодательстве Республики Беларусь в соответствии с пунктом 9 Указа Президента №

342

Інтелектуальна власність

60 от 1 февраля 2010 г. таковым действием является «размещение пользователи интернет-услуг» объектов авторского и смежных прав в сети Интернет без получения согласия правообладателя. В случае замены существующей формулировки на «использование» под которую могут подпадать такие действия как «модификация, предоставление доступа, организация действий» указанная норма могла быть применима ко всем субъектам, чья деятельность тем или иным образом связана с использованием сети Интернет. Полагаем необходимым включить в международный акт норму, содержащую следующее правило: «нарушением авторского права в сети Интернет признается любое использование произведений без согласия правообладателя, за исключением законодательно установленных случаев».

Следует определить критерии, при наличии которых субъект будет способен отвечать за совершенное нарушение. Так, в статье 1253.1 Гражданского кодекса Российской Федерации закреплены условия ответственности информационного посредника. Подобные условия, основанные на критерии вины, известности факта нарушения провайдеру содержатся в американском Законе DMCA.

В международном акте необходимо определить, что для осуществления защиты авторского права, нарушенного в сети Интернет, не требуется специальных способов защиты, но требуется закрепление специальных мер для реализации уже существующих способов. Так, следует закрепить право на получение информации о личности нарушителя. Однако, необходимо не забывать печальный опыт попытки внедрения подобных норм в законодательство США и Европейского Союза (Соглашение ACTA; PIPA и SOPA). Ввиду этого стоит рассмотреть возможность внедрения указанной нормы, однако с ограничением круга субъектов, имеющих право получать персональные данные, признав таковыми органы, обеспечивающим охрану прав на объекты интеллектуальной собственности, а также организации по коллективному управлению, осуществляющие деятельность в сфере управления исключительными правами на произведения при их использовании в сети Интернет. Такой опыт уже реализован на практике во Франции, где учрежден Высший комитет по распространению произведений искусства и защите авторских прав в Интернете. В Республике Беларусь в качестве такого субъекта может выступать Национальный центр интеллектуальной собственности (НЦИС).

Также необходимо разработать нормы, исключающие недобросовестность правообладателя, путем установления в законодательстве гражданско-правовой ответственностт лица, использующего право на защиту авторского права, нарушенного в сети Интернет, при фактическом отсутствии у него такового права. Такое действие должно расцениваться как нарушение исключительного права правообладателя. Также стоит закрепить ответственность недобросовестного правообладателя в виде возмещения убытков в случае предъявления требований об устранении нарушения авторского права в сети Интернет, при фактическом отсутствии нарушения. Так, к примеру, Закон DMCA закрепляет процедуру освобождения провайдера от ответственности, которая включает в себя возможность привлечения к ответственности правообладателя при получения извещения от добросовестного пользователя.

После ратификации Республикой Беларусь Соглашения о единых принципах регулирования в сфере охраны и защиты прав интеллектуальной собственности, заключенного в г. Москве 09.12.2010, нотариусы были наделены полномочиями по обеспечению доказательств, путем осмотра интернет-страниц и последующим составлением протокола, который принимается судом в качестве доказательства при

343

Інтелектуальна власність

рассмотрении дел. Необходимо закрепить возможность дополнительной фиксации нарушений, совершенных в сети Интернет в целях обеспечения возможности применения мер гражданско-правовой защиты на уровне международного законодательства, чтобы доказательства, полученные таким образом, могли признаваться достоверными и достаточными в судах зарубежных государств.

Представляется необходимым предусмотреть наличие системы уведомлений и блокировки интернет-ресурсов с отнесением конкретного механизма еѐ реализации на усмотрение стран-участниц. В Российской Федерации уведомление о нарушении прав направляется хостинг провайдеру специальным органом – Федеральной службой по надзору в сфере связи, информационных технологий и массовых коммуникаций. Подобным органом в Республике Беларусь при условии надлежащего законодательного закрепления соответствующих полномочий и доступных мер для их реализации мог бы выступить НЦИС.

Также следует осветить вопросы определения надлежащей инстанции, в компетенции которой находится рассмотрение спора и применимого права; а именно предусмотреть возможность применения судом права страны предоставления охраны, с введением соответствующих уточнений, что следует понимать под данной юридической конструкцией и введением исключений, в каких случаях она подлежит либо не подлежит применению. Также необходимо законодательно уточнить возможные критерии применения привязки наиболее тесной связи к отношениям по нарушению прав на интеллектуальную собственность в сети Интернет и отнести определение тесной связи на усмотрение суда с использованием установленных критериев. Следует закрепить специальную юрисдикцию применительно к нарушениям, совершенным в сети Интернет, а именно возможность рассмотрения таких споров судом по месту жительства истца-правообладателя.

Научный руководитель – к.ю.н., доц. Ананич С. М.

Анастасія Сас

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 1 курсу ОР «Магістр»

Реєстрація авторського права за законодавством України

На сьогодні особливого значення набуває право інтелектуальної власності, зокрема на літературний, художній та інший твір (авторське право), а будь-яке право, у тому числі й авторське, потребує належного захисту. З прийняттям Цивільного кодексу України це завдання значно полегшилося, але є певні недоліки у чинному законодавстві, на які б хотілося звернути увагу. Перед наданням захисту тому чи іншому суб‘єктивному праву, у тому числі і праву інтелектуальної власності на будь-який об‘єкт, необхідно встановити наявність чинного права, яке просять захистити. Тому важливо встановити початок чинності цього права, припинення його чинності, визнання недійсним тощо.

«Авторське право виникає з моменту створення твору» – проголошує ст. 437 ЦК України. Твір вважається створеним з того моменту, коли він набув такої об‘єктивної форми, яка робить його придатним для сприйняття і відтворення. Поки твір не набув такої об‘єктивної форми, він не є об‘єктом правової охорони. Усна форма твору стає об‘єктом правової охорони з моменту, коли твір повідомлений невизначеному колу осіб.

344

Інтелектуальна власність

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Закон України „Про авторське право і суміжні права‖ передбачає один із доказів авторства (авторського права) на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дату опублікування твору чи договорів, що стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Про реєстрацію авторського права на твір Установа видає свідоцтво [Рокічьолі Е. П. Чи потрібно захищати свою культуру? / Е. П. Рокічьолі // Інтелектуальна власність. – 2002. – №2–3. –

С. 15–17].

Реєстрація авторського права особливо важлива на твори образотворчого мистецтва. Така реєстрація набагато полегшує підтвердження права автора на твір. На практиці бувають випадки, коли твір художника успішно тиражується і його копії вигідно продаються під іншим іменем. У такому разі державна реєстрація твору допомагає довести право автора на твір. Оригінал чи примірники літературного твору позначаються іменем автора. У зв‘язку з цим діє презумпція авторства. Крім того, будь-який суб‘єкт авторського права для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера «С», обведена колом; ім‘я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Цей знак проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Твір може бути опублікований анонімно або під псевдонімом. ЦК України не згадує про можливість опублікування твору анонімно. ЦК України передбачає можливість публікації твору без зазначення імені автора, але це і є анонімна публікація.

Якщо твір опубліковано під псевдонімом, видавець твору, чиє ім‘я чи назва зазначаються на творі, вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім‘я і не заявить про своє авторство. [Мельник В. П. Історико – правові аспекти виникнення та розвитку законодавства стосовно авторського права в Україні / В. П. Мельник // Інтелектуальна власність. – 2004. – №1. – С. 8–11]. Наведені заходи індивідуалізації твору і автора, а також фіксації за ним авторського права, безперечно, полегшують розв‘язання спорів, що виникають щодо авторського права [Сірінеллі П. Європейська і міжнародна система охорони авторських і суміжних прав. Авторське право і суміжні права / Сірінеллі П. – Книга 2. – С. 259–269].

Складною проблемою, яку доведеться розв‘язувати судам (суддям), що постане у зв‘язку з розглядом спорів, які будуть виникати у зв‘язку з створенням об‘єктів права інтелектуальної власності за замовленням. Відповідно до ч. 2 ст. 430 ЦК майнові права інтелектуальної власності на об‘єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об‘єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Складнішою є проблема зі створенням за замовленням твору образотворчого мистецтва. За ч. 5 ст. 1112 ЦК «Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором». Найбільш серйозною проблемою, з якою доведеться стикатися судді, є проблема визначення суб‘єктивних майнових прав інтелектуальної власності на об‘єкт, створений за договором замовлення. Ч. З ст. 1112 ЦК проголошує, що оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. Уточнимо лише, що за ч. 1 ст. 430 ЦК особисті немайнові права інтелектуальної власності на об‘єкт, створений за замовленням, належить творцеві цього об‘єкта [Шишка Р. Б.

345

Інтелектуальна власність

Немайнові права автора / Р. Б. Шишка // Вісник Академії правових наук України. – №30.

– С. 110–116].

Розв‘язання цього непростого спірного питання ЦК поклав на розсуд сторін. Це далеко не найкращий спосіб розв‘язання цього питання. Для його успішного і справедливого розв‘язання закон повинен сторонам визначити якісь певні межі, в межах яких вони визначать умови договору про створення твору образотворчого мистецтва чи про його використання [Негрескул В. Загальні питання авторського права і суміжних прав / В. Негрескул // Інтелектуальна власність. – 2003. – №2. – С. 15–20].

Насамкінець можна зробити наступні висновки та пропозиції. Одним із найважливіших чинників охорони авторського права, що надається державою, є його реєстрація. Реєстрація авторського права на твір не є обов‘язковою і її наявність не впливає на виникнення у автора прав на твір. Авторське право виникає з моменту створення твору і вираження його в матеріальному або на матеріальному носії. Реєструвати авторські права на твір не обов‘язково, авторові у багатьох випадках важливо подбати про фіксацію дати створення свого твору. Недооцінка цього моменту в майбутньому може ускладнити авторові захист своїх прав на власний твір. Тому одним із засобів фіксації дати створення твору є його реєстрація.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Майданик Л. Р.

Вікторія Скрипкіна

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Форма комп’ютерної програми як критерій охороноздатності

Ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» визнає комп‘ютерну програму як об‘єкт авторського права. Але вона має певні особливості порівняно із літературним чи художнім твором, що часто призводить до проблеми визначення критеріїв охорноздатності та надання їй недостатньої правової охорони відповідно до законодавства про авторське право.

Поняття комп‘ютерної програми передбачено ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відповідно до якої це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, вираженому у формі, придатній для зчитування комп‘ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об‘єктному кодах)».

У ст. 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» закріплено, що комп‘ютерні програми охороняються як літературні твори. Охорона поширюється на комп‘ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Зі змісту положень законодавства про авторське право випливає, що для надання твору правової охорони він повинен відповідати таким ознакам: містити творчий характер або критерій оригінальності та виражений в об‘єктивній формі.

Творчий характер або критерій оригінальності є однією з обов‘язкових умов для набуття твором авторсько-правової охорони. Оригінальність твору може бути визначена через композицію твору, його зміст, спосіб або форму вираження.

346

Інтелектуальна власність

Відповідно до норм законодавства про авторське право захищається форма, в якій втілюється авторське бачення тієї або іншої ідеї. За характером форми відображення рядки літературного твору та комп‘ютерної програми мають дещо спільне: і рядки літературного твору, і рядки комп‘ютерної програми автор поновлює символамилітерами або символами-операторами. Тотожність творчого процесу щодо створення літературних творів і комп‘ютерних програм стали підставою для вибору форми захисту для комп‘ютерних програм. [Красноступ Г. Особливості цивільно-правової системи захисту комп‘ютерних програм в Україні / Г. Красноступ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bezpeka.com/ua/lib/spec/low/ art646.html] З приводу цього І.

Вашинець вважає, що у разі експертизи порушення авторських прав на літературні твори чи комп‘ютерні програми порівнюються відповідні тексти літературних творів, а для комп‘ютерних програм – тексти зазначених програм. [Ващинець І. Проблеми удосконалення прав автора на розповсюдження у чинному законодавстві України / І. Ващинець // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 1. – С.11–17] На думку Д. Жуванова, порівняння комп‘ютерних програм із літературними творами є не зовсім коректним. На відміну від літературних творів, текст комп‘ютерної програми у вигляді вихідного чи об‘єктного коду не має самостійної цінності без можливості його застосування в комп‘ютері. Отже, сприйняття комп‘ютерної програми, тобто її тексту, відбувається не безпосередньо людиною, а опосередковано, за допомогою комп‘ютера. [Жуванов Д., Стогній Є. Яку форму правової охорони обрати для комп‘ютерної програми / Д. Жуванов, Є. Стогній // Інтелектуальна власність – 2003. – № 9. – С. 37–42]

У доктрині авторського права розрізняють внутрішню та зовнішню форми твору, які, складаються з охороноздатних елементів. Внутрішня та зовнішня форми твору є результатом творчої діяльності автора та втіленням його індивідуальності. Цілком логічним є підхід визначення внутрішньої та зовнішньої форм комп‘ютерної програми, виходячи з аналогії визначення внутрішньої та зовнішньої форм літературного твору. [Петренко С. А. Охорона комп‘ютерної програми як об‘єкта інтелектуальної власності: теорія і практика : монографія / С. А. Петренко – К. : НДІ ІВ НАПрНУ, ―Лазурит-

Поліграф‖, 2010. – С. 77–87]

Таким чином, можна провести аналогію між внутрішньою та зовнішньою формою літературного чи художнього твору та комп‘ютерною програмою. Внутрішньою формою художнього чи літературного твору будуть художні образи, які використовує автор в тій чи іншій формі. Зовнішньою формою літературного чи художнього твору будуть певні засоби і прийоми застосування художніх образів (залежно від виду мистецтва це може бути, наприклад, слово, малюнок, рухи, міміка тощо.) Внутрішньою формою комп‘ютерної програми буде її алгоритм, ідея, принципи або певна функція, для виконання якої вона створюється. Відповідно до чинного законодавства України авторське право поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Зовнішньою формою комп‘ютерної програми буде її вихідний код або інтерфейс користувача, тобто відображення графічних елементів програми на певному пристрої.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що існує проблема надання правової охорони комп‘ютерній програмі, як об‘єкту авторського права. Критерій оригінальності комп‘ютерної програми залежить від зовнішньої форми її вираження так, як оригінальність буде полягати не у вихідному чи об‘єктному коді, а в її внутрішньому змісті. Враховуючи особливості комп‘ютерної програми, її внутрішнім змістом буде

347

Інтелектуальна власність

алгоритм її дії, ідеї або функції, котрі вона виконує. Але дані складові не є об‘єктами правової охорони в авторському праві. Одна і та сама комп‘ютерна програма або її інтерфейс можуть бути написана різними мовами програмування, або їх комбінацією. Так само один і той же процес один програміст може описати декількома строками коду,

адругий – в декілька разів більше.

Зцього випливає, що правова охорона комп‘ютерної програми як об‘єкта авторського права є недостатньою тому, що поширюється лише на зовнішню форму вираження, яку можна змінити, не зачіпаючи при цьому внутрішньої форми, тобто її змісту. Тому вважаю за доцільне відносити комп‘ютерну програму до об‘єктів патентного права, де буде захищатися саме через алгоритм своєї дії, як способу досягнення певного практичного результату за допомогою цієї комп‘ютерної програми і доповнити ст. 459 Цивільного кодексу України та ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» таким об‘єктом винаходу (корисної моделі), як алгоритм дії комп‘ютерної програми.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Майданик Л. Р.

Дмитро Супрун

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 2 курсу ОР «Магістр»

Право слідування в республіці Польща

Революція гідності та підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС підтвердило обрання українським народом європейського вектору розвитку. Статтею 168 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передбачено необхідність забезпечення взаємного передання авторської винагороди між країнами-учасницями угоди. До такої винагороди відноситься і винагорода авторів творів образотворчого мистецтва у випадку перепродажу оригіналу їхнього твору.

Право слідування вперше виникає у польському законодавстві ще під час існування Другої Польської Республіки, а саме у 1926 році. Норма про право автора на отримання винагороди була закріплена в Першій кодифікації авторського права Польської республіки. Сучасний закон Польщі про авторське право та суміжні права був прийнятий

4 лютого 1994 року та має назву: «Ustawa z dnia 4 lutego 1994 r. o prawie autorskim i prawach pokrewnych». Право слідування в цьому нормативно-правовому акті передбачено в статтях 19 – 195 та ст.104. З моменту прийняття цього акту в статті, що регулює право слідування, були внесенні зміни, що обумовлювалися впровадженням положень Директиви Європейського Союзу (2001/84/EC). Такі зміни були внесенні до польського закону 23 березня 2006 року, окрім іншого, ними було передбачено мету запровадження права слідування. Так, відповідно до зміненого закону, метою запровадження права слідування є надання автору можливості отримати фінансовий зиск у випадку економічного успіху його твору, що допомагає відновити баланс між авторами образотворчих творів та іншими авторами, яким легше отримувати винагороду від подальшої експлуатації їх творів (композиторам, письменникам та ін.).

Як і в інших країнах, у відповідності до законодавства Польщі, право слідування є невідчужуваним правом, а також є правом, від якого неможливо відмовитися.

348

Інтелектуальна власність

Збір та розподіл винагороди за правами слідування здійснює уповноважена Міністерством культури Польщі організація. Єдиною уповноваженою на збір такого виду винагороди організацією в Польщі є Związek Polskich Artystów Plastyków, що перекладається як Спілка польських художників.

Законом встановлена ставка сплати винагороди, а також її граничний розмір. Основою для розрахунку винагороди в Польщі є покупна ціна твору без врахування ПДВ. У відповідності до чинного законодавства в Польщі встановленні наступні ставки винагороди:

1)5% від покупної ціни, у випадку якщо ця ціна не перевищує 50 000 євро;

2)3% від покупної ціни, у випадку якщо ця ціна знаходиться в діапазоні від 50 000.01 євро до 200 000 євро;

3)1% від покупної ціни, у випадку якщо ця ціна знаходиться в діапазоні від

200 000.01 євро до 350 000 євро;

4)0.5% від покупної ціни, у випадку якщо ця ціна знаходиться в діапазоні від

350 000.01 євро до 500 000 євро;

5)0.25% від покупної ціни, у випадку якщо ця ціна перевищує 500 000 євро.

Як висновок, слід сказати, що на сьогодні європейський вектор розвитку для України є непохитною реальністю, саме тому перед нашою державою стоїть невідворотна необхідність приводити своє законодавство до європейських стандартів. Також наближенню до європейських норм підлягають стандарти збору винагороди за правом слідування. Виходячи з цього, вже сьогодні є доцільним запозичувати найкращий досвід європейських країн.

Досвід Польщі є одним з найцінніших досвідів для України в силу багатьох причин, в тому числі: схожість правових систем та майже повна відсутність мовних бар‘єрів між нашими країнами, а також достатньо довгий період перебування під радянською окупацією наших країн, що завадило природному становленню приватно-правових інститутів, які в цей час активно формувалися в країнах західної Європи.

Аналізуючи досвід Польщі, не можна не звернути увагу на рівень деталізації норм, що регулюють збір винагороди за правом слідування. Саме недолік деталізації механізму збору винагороди за правом слідування призводить до того, що в Україні, не дивлячись на те, що право автора отримувати винагороду закріплено у ст. 27 Закону України «Про авторське право та суміжні права» та ст. 448 Цивільного Кодексу України, це право не реалізується на практиці. Слід зауважити, що з метою введення в Україні дієвого механізму збору за правом слідування слід, по-перше, усунути колізію між ст. 27 Закону України «Про авторське право та суміжні права» та ст. 448 Цивільного Кодексу України, а по друге внести зміни у ці правові акти, в яких передбачити детальний порядок збору винагороди за правом слідування.

За польським законодавством, уповноважену організацію визначає Міністерство культури Польщі. Питання «уповноважених» організацій колективного управління є «болючим» для України, але на думку автора, запровадження в Україні нового напрямку уповноваження організацій колективного управління, а саме присвоєння обраній організації статусу «уповноваженої за збір та розподіл винагороди за правом слідування» може бути запорукою ефективної діяльності щодо збору та розподілу винагороди за правом слідування в Україні. Необхідність визначення уповноваженої організації, яка б могла здійснювати розширений збір винагороди за правом слідування обумовлюється тим, що на сьогоднішній день ринок витворів мистецтва в Україні є «ринком покупця» і за таких умов аукціони, галереї та інші особи, що здійснюють професійну діяльність

349