Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Фінансове право

згідно із ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від

23.02.2012 року.

З метою уникнення навмисних махінацій із штучним банкрутством, присвоєння коштів приватними особами та відшкодувань із державного бюджету в особливо великих розмірах, рекомендуємо залучити до процедури управління ендавментом державні банки, які повинні запропонувати пільгові умови (наприклад, вищі, але економічно обґрунтовані, проценти за депозитними ставками), порівняно з іншими банками.

Крім того, важливим питанням урегулювання процесу функціонування ендавментів є встановлення норми реінвестування. Приміром, цільовий капітал склав 1 млн. грн., який після року в обороті банківської установи дав 210 тис. грн. доходу. На нашу думку, не всі ці кошти мають іти на благодійність та вирішення статутних завдань організації, яка його створила. Приміром, у Німеччині на ці потреби можна витратити лише 1/3 коштів, отриманих як проценти за договором депозитного вкладу. Таким чином, цільовий капітал збільшується після реінвестування, банк має більше коштів у своєму розпорядженні, і може використовувати їх для своєї діяльності та отримання прибутку. А організація, що створила ендавмент, наступного періоду матиме більший процент за депозитним вкладом від збільшеної суми. Отже, економічно усі сторони повинні залишитись у виграші.

Підсумовуючи, слід зазначити, що ендавмент є ще одним об‘єктом, що перебуває під подвійним правовим регулюванням – приватноправовим і публічно-правовим. І задля удосконалення його функціонування в Україні ми пропонуємо у нормативно-правовому акті, що регулюватиме відносини з управління та розпорядження ендавментом, визначити особливості:

•гарантування вкладів благодійників у разі банкрутства банку;

•встановлення пільгових для благодійників процентів за договором депозитного вкладу;

•встановлення вигідних для банківських установ норм реінвестування на наступний період дії депозитного договору.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Ковалко Н.М.

Світлана Филь

Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України старший науковий співробітник

Щодо визначення поняття митної діяльності України

Продовж кількох століть митниця була й залишається одним із найголовнішим фактором державності й незалежності держави, яскравим свідченням владного та фінансового суверенітету. Найвагоміше місце в регулюванні обсягів зовнішньої торгівлі займає митна діяльність.

Серед науковців, які в своїх працях вивчали питання митної діяльності та її складових слід виділити таких, як І.Г. Бережнюк, Є.В. Додін, С.В. Ківалов, Б.А. Кормич, А.В. Мазур, К.К. Сандровський, Д.В. Приймаченко, П.В. Пашко. Незважаючи на велику кількість наукових праць присвячених дослідженню митної справи та діяльності, недостатньо розкритим залишається поняття «митна діяльність», тому потребує детального аналізу.

В науковому середовищі залишається дискусійним питання стосовно походження понять «митна (е)». На думку науковця В.І. Даля від терміну «митниця», яке

310

Фінансвое право

перекладається з татаро-башкирської мови «тамга» як тавро, знак, штемпель, походять похідні терміни у сфері митної справи [Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / Даль В. – М.: Русский язык, 1982]. Фахівці з української мови стверджують, що термін «митна (е)» походить від терміну «мито», тобто податок, який сплачується за перевезення товарів через кордон [Словник української мови: в 11 томах / [ред.-уклад. І.К. Білодід, А.А. Бурячок, В.О. Винник та ін.]. – 4-й том. – К.: вид-во

«Наукова думка», 1973. – С. 721].

Історичний розвиток мита зазначає, що при ввезенні або вивезенні товарів або прогону худоби через державні кордони стягувалася особлива плата (податок) грішми як з продавця, так із покупця товару в різних торгових місцях, а особи, які справляли цей вид платежу, отримали назву «митники».

В своїх працях вчені досліджували платежі, які справляються при перетині кордону, зокрема мито, такі як М.П. Кучерявенко, Г.В. Бех, С.Г. Пепеляєва, С.В. Лазюк, А.В. Салєнкова, І.Л. Сухарчук та ін.

Уфінансовому праві мито (від давньонім. muta – податок, збір) розуміють як обов‘язковий платіж, що справляється митними органами з товарів та інших предметів, які переміщуються через митний кордон держави (ввезених при імпорті, вивезених при експорті або тих, що надходять транзитом) [Словник фінансово-правових термінів / [за заг. ред. д. ю.н., проф. Л.К. Воронової]. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Алерта, 2011.

–276 с.].

Уст. 271 Митного Кодексу України (далі – МКУ) зазначено, що: «мито – це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

На думку правознавця Ю.Д. Кунєва роль митних органів відносно митної справи подвійна: перша роль полягає в необхідності здійснення митної справи, а друга – в організації управління цією справою та її розвитку, що в сукупності обумовило появу в теорії терміна «митна діяльність» [Кунєв Ю. Д. Правова організація діяльності митної служби України: теоретичні та методологічні основи : дис. ... докт. юрид. наук : спец.

12.00.07 ―Адміністративне право і процес, фінансове право; інформаційне право‖ / Ю. Д. Кунєв. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2010.

–442 c.].

Вюриспруденції митна діяльність – це форма здійснення митної справи, яка включає в себе митне регулювання, митні правила, митні процедури, боротьбу з контрабандою та порушеннями митного законодавства, інші засоби забезпечення митної безпеки та досягнення цілей і виконання завдань, установлених державою для митної служби. Тобто це діяльності, що спрямована на реалізацію митної політики держави засобами митної справи.

В2-му томі словника української мови поняття «діяльність» тлумачиться як робота або функціонування якоїсь організації, установи, машини і т. ін. [Словник української мови: в 11 томах / [ред.-уклад. І.К. Білодід, А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк та ін.]. – 2-й том. – К.: вид-во «Наукова думка», 1971. – С. 311].

Державна митна політика, як зазначено в ст. 5 МКУ є системою принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Тобто, як зазначено в

311

Фінансове право

4-му томі словника української мови: «митна політика – це система державного контролю за перевезенням товарів через кордон і за оподаткуванням їх».

Митна політика та митна діяльність завжди були нерозривно пов‘язані в першу чергу із зовнішньоекономічною діяльністю держави, оскільки причиною їх виникнення є наявність міждержавних торгово-економічних зв‘язків в якості об‘єкта державного впливу та контролю.

Митна справа включає засоби реалізації митної політики шляхом організації та провадження митної діяльності.

В ст. 7 МКУ визначено, що державної митної справи входить наступні заходи: встановлення порядку і умов переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, які спрямовані на реалізацію державної митної політики. Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що у вітчизняному митному законодавстві визначають поняття «митна справа» та «митна політика», а термін «митна діяльність» в ньому відсутній. Не зважаючи на це, у юридичній науці митної діяльності, як і будь-яка інша діяльність посідає вагоме значення.

Науковий керівник – к.ю.н., стар. наук. співроб. Плугатар Т.А.

Віта Форсюк

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет здобувач 2 року навчання

До питання про правомірність справляння земельного податку з власників нежитлових приміщень в багатоквартирних будинках

Наразі судова практика, що склалася з питань правомірності справляння земельного податку з власників нежитлових приміщень в багатоквартирних будинках, є досить неоднозначною. Водночас, незважаючи на те, що Верховний суд України [Постанова Верховного Суду України від 07.07.2015 р. у справі № 21-775а15. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c 2257b4c0037c014/c314f6bb67306459c2257e8f002d6afd/$FILE/21-775%D0%B015.doc] вже висловився з цього питання, правову позицію щодо вказаної категорії справ не можна вважати остаточно сформованою, що, відповідно, обумовлює актуальність обраної теми.

Пункт 287.8. статті 287 Податкового кодексу України визначає, що власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з

312

Фінансвое право

урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналізуючи вищевказану норму з метою подання її неоднозначного тлумачення, Верховний Суд України вказав, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов‘язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Однак, наш погляд, тлумачення пункту 287.8. статті 287 Податкового кодексу України в такому ключі буде неповним без надання правової оцінки на предмет того, чи призводить набуття особою права власності нежитлове приміщення в багатоквартирному будинку до виникнення в неї податкового обв‘язку зі сплати земельного податку.

Відповідно до пункту 37.2 статті 37 Податкового кодексу України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

На думку Кучерявенка М.П. до обставин, з якими пов‘язується виникнення в особи податкового обов‘язку, належить можливість віднесення конкретного суб'єкта до платника податку, обумовленого відповідно до чинного законодавства, наявність у платника податку об'єкта оподаткування або здійснення ним діяльності, пов'язаної зі сплатою податку чи збору, та наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх елементів податкового механізму [Кучерявенко М. Податковий обов'язок: зміст, структура, засоби забезпечення [Текст] / М.П. Кучерявенко // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 3 (26). – С. 122-134].

Варто зауважити, що вказані вище обставини повинні виникати в сукупності, а нестача будь-якої із них зумовлює безумовну відсутність в особи податкового обов‘язку.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Стаття 270 Податкового кодексу України до об'єктів оподаткування земельним податком відносить земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до частини 1 статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Частина 2 цієї статті передбачає, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації (частина 4 статті 42 ЗК України).

Таким чином, земельне законодавство України не передбачає передачу земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, у власність чи користування

313

Фінансове право

інших осіб, окрім як підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками та співвласникам такого будинку.

Аналіз пункту 287.8. статті 287 Податкового кодексу України свідчить, що покладаючи на власника нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку обов‘язок по сплаті плати за землю, законодавець не створює нових спеціальних підстав для набуття власником нежитлового приміщення речових прав на земельну ділянку, на якій розташований відповідний багатоквартирний будинок.

Як наслідок, вимоги спеціальної норми пункту 287.8. статті 287 Податкового кодексу України вступають в конфлікт із положеннями статті 270 Податкового кодексу України.

Така колізія, на наш погляд, повинна вирішуватись із врахуванням у презумпції правомірності рішень платника податку, що закріплена в підпункті 4.1.4 пункту 1 статті 4 ПК України, – в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Висновок. Незважаючи на вимоги 287.8. статті 287 Податкового кодексу України щодо сплати власником нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку плати за землю, на вказаних осіб не може покладатись податковий обов‘язок за таким податком з огляду відсутність у них об‘єкта оподаткування в розумінні статті 270 ПК України.

Водночас, із метою усунення колізій та неоднозначності тлумачення, пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України підлягає виключенню.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Гетманцев Д.О.

Володимир Штихно

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 2 курсу

Проблемні питання подвійного оподаткування

Актуальність теми дослідження обумовлена прагненням громадян України вільно пересуватися в межах ЄС та працювати на території країн цього союзу із одночасним гарантуванням національної безпеки, зокрема, шляхом здійсненням курсу на деофшоризацію України, а також прагненням до збільшення розмірів транскордонних інвестицій. Загальновизнано, що подвійне оподаткування негативно впливає на зазначені явища.

За формою прояву подвійне оподаткування можна класифікувати на:

1.Оподаткування одного і того ж об‘єкта на різних рівнях державного апарату однією країни (федерація, штати, органи місцевого самоврядування) або оподаткування одного і того ж об‘єкта оподаткування одразу декількома платежами

2.Оподаткування прибутку юридичних осіб з наступним оподаткуванням цього ж прибутку як дивідендів акціонерів цієї ж корпорації.

3.Оподаткування одних і тих самих об‘єктів одночасно в різних державах.

314

Фінансвое право

Існує два способи усунення подвійного оподаткування: шляхом зміни національного законодавства (перша та друга форма прояву) та на основі укладання міжнародних угод (третя форма прояву).

Щодо першої форми. В Україні дохід фізичної особи одночасно оподатковується як податком на доходи фізичних осіб (ст. 163 Податкового кодексу (далі – ПК) та військовим збором (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК). Хоча формулювання «Тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір» викликає зауваження,оскільки реформа ЗСУ може тривати вічно, а військовий збір, що йде в бюджет, лише формально названо військовим, бо він не має цільового призначення. До того ж не зрозуміла сама назва платежу, оскільки за змістом це не збір, який передбачає отримання платником спеціальної вигоди, а податок.

Щодо другої форми. В Україні йде дискусія щодо запровадження естонської моделі оподаткування. Вона передбачає введення податку на розподілений прибуток. Податок сплачується лише у разі виплати дивідендів, що стимулює реінвестування прибутку. Однак з урахуванням низької ставки податку на прибуток в Україні, ведення цієї моделі знизить податкові надходження. Крім того, адміністрування цього податку передбачає повернення перевірок бізнесу, оскільки треба буде вести податковий облік таких витрат окремо від бухгалтерського. Тому більшість експертів схиляються до збереження податку на прибуток юридичних осіб.

Також потребує уточнення той факт, що Україна зацікавлена у залученні інвестицій, тому потрібно встановити 0% на реінвестиції. Це найбільш прийнятний варіант податку на прибуток – реінвестиція в основні фонди для розвитку бізнесу і розширення бази оподаткування [Рубаненко Л. Естонська модель оподаткування: чому це не для України [Електронний ресурс] / Людмила Рубаненко // Економічна правда. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.epravda.com.ua/columns /2015/12/1/570017/].

Щодо третьої форми. Станом на травень 2016 року чинні 70 договорів про уникнення подвійного оподаткування з Україною. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України» наша держава застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами. Таких договорів три (з Малайзією, Іспанією та Японією). Підписаною, але не ратифікованою, залишається угода з Люксембургом.

В рамках політики деофшоризації, проголошеної Президентом України в 2016 році після «Панамського скандалу», можна зазначити наступне. Більшість міжнародних угод (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування Україна уклала у 1990-х роках і була готова відмовитися від значних прав стосовно податків заради найшвидшого залучення іноземних інвестицій, тому більшість конвенцій того часу передбачали дуже низьку ставку (2%) або навіть нульову ставку оподаткування в Україні пасивних доходів у вигляді процентів, дивідендів та роялті. Такі переваги конвенцій з точки зору інвестицій виглядають дуже сумнівними, про що говорять численні дослідження. Країни, що розвиваються, скоріше несуть шалені податкові збитки через застосування нульових ставок з розвинутими країнами, а чинні конвенції ведуть до подвійного неоподаткування пасивних доходів та зростання попиту на так звані «mailbox companies» – компанії, що мають лише поштову адресу та використовуються для мінімізації сплати податків. Модельна конвенція Організації економічного співробітництва і розвитку (далі – ОЕСР) щодо податків на доходи і капітал є стандартним договором про уникнення подвійного оподаткування стосовно резидентів однієї або обох країн, що укладають цю угоду, та є

315

Фінансове право

рекомендованою до застосування всіма країнами-членами ОЕСР; уряд України мав на меті привести у відповідність до модельної конвенції ОЕСР всі чинні договори, щоб попередити відплив капіталу України за кордон.

Також Україна, будучи повноправним учасником міжнародної конвенції про взаємну допомогу у податкових справах, може добровільно приєднатися до конвенції МСАА, яка передбачає CRS (Єдиний стандарт звітності – щорічний автоматичний обмін податковою інформацією між державами). Приєднання до конвенції МСАА звільнить податкові органи України від направлення запитів вручну. Натомість дані про активи громадян і відкриті рахунки в інших країнах будуть щорічно направлятися в автоматичному режимі. [Макєєва О. Roadmap для масштабної деофшоризації [Електронний ресурс] / Олена Макєєва // Економічна правда. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.epravda.com.ua/columns /2016/04/19/590040/].

В силу цього, нашій державі необхідно встановити нульову ставку податку на реінвестиції, переукласти договори, які залишилися їй у спадок від УРСР, ратифікувати угоду з Люксембургом, продовжити перегляд конвенцій про уникнення подвійного оподаткування на предмет приведення їх у відповідність до модельної конвенції ОЕСР, взявши за основу досвід вдалих переговорів з Кіпром та Нідерландами, позбутися податкових преференцій у конвенціях з розвинутими країнами та запобігти відпливу капіталу з України без сплати податків, а також виконати законодавчі та технічні вимоги для якнайшвидшого добровільного приєднання до багатосторонньої конвенції про співпрацю між компетентними органами з питань автоматичного обміну інформацією за стандартом CRS, що дозволить поставити крапку в історії з офшорами.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Лещенко Р.М.

316

Інтелектуальна власність

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Яна Білошицька

Університет державної фіскальної служби України, Навчально-науковий інститут права, студентка 5 курсу

Торгівельна марка (знак для послуг) зареєстрована як доменне ім’я в Україні та Сполучених Штатах Америки: порівняльний аспект

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що національним законодавством недостатньо врегульована процедура реєстрації торговельної марки (знаку для послуг) у якості доменного ім‘я. В науковій доктрині цивільного права дане питання також майже залишається поза увагою науковців. У зв‘язку з цим пропонується для обговорення науковою спільнотою деяких питань щодо проблематики реєстрації торговельних марок і знаків для послуг як доменних імен в Україні.

За своєю правовою природою доменне ім‘я та торговельна марка (знак для послуг) відрізняються одне від одного. Зокрема, доменне ім‘я виступає засобом ідентифікації адресного ресурсу в мережі Інтернет, а торговельна марка (знак для послуг), як відомо, є засобом індивідуалізації товарів і послуг того чи іншого товаровиробника. Незважаючи на це торговельна марка (знак для послуг) може бути зареєстрована у вигляді доменного ім‘я про що свідчить і міжнародний досвід.

Єдиним документом, який регулює реєстрацію торговельної марки (знаку для послуг) як доменного ім‘я є Правила домену .UA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://hostmaster.ua/policy/Policy_of_.UA.html].

Відповідно до п. 3.2. р. 3 цих Правил приватні доменні імена другого рівня в домені

.UA делегуються виключно у разі, якщо відповідне доменне ім`я повністю, або його компонент другого рівня (до знака ".", але не включаючи цей знак), за написанням співпадає зі Знаком, права на використання якого на території України належать відповідному реєстранту.

Окрім того, реєстрант, відповідно до п. 3.8. р. 3 Правил домену .UA, зобов‘язаний подати відповідні документи на підтвердження знака. Після цього відбувається перевірка заявки на делегування доменного імені, строк якої не може перевищувати 14 днів (п. 3.9. р. 3 Правил домену .UA) [Правила домену .UA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://hostmaster.ua/policy/Policy_of_.UA.html].

Так, наприклад, у Сполучених Штатах Америки реєстрація торговельної марки у вигляді доменного імені регулюється Trademark Act Of 1946, аs аmended та Trademark

Manual of Examining Procedure (далі – TMEP) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uspto.gov/sites/default/files/trademarks/law/Trademark_Statutes.pdf, остання редакція якої відбулася у жовтні 2015 року.

Відповідно до § 1(a) (1) Trademark Act, 15 U.S.C. § 1051 (a) (1) [Trademark Act Of

1946, аs аmended [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uspto.gov/sites/default/files/trademarks/law/Trademark_Statutes.pdf заявки на товарний знак або знак обслуговування, заснований на використанні в торгівлі повинні бути подані володільцем знака. До того ж, володілець знака може зареєструвати його в

317

Інтелектуальна власність

якості доменного ім‘я, при цьому така реєстрація повинна пройти експертизу, передбачену TMEP.

При цьому, особливу роль при реєстрації знака як доменного ім‘я відводиться вказівці на доменну зону. Відповідно до п. 1215.08 (a) TMEP зазвичай, заявник може додати або видалити вказівку на доменну зону, яка не виконує функції ідентифікації джерела товару до товарного знаку (наприклад, COOPER замінити на COOPER.COM або COOPER.COM замінити на COOPER) без істотної зміни знака. Хоча марка, яка включає в себе доменну зону, в цілому буде сприйматися публікою в якості доменного імені, в той час як марка без доменної зони - не буде, у тому випадку, якщо доменна зона просто вказує тип об‘єкта, що використовує доменне ім‘я, сутність знака створюється доменним ім‘ям другого рівня, а не доменною зоною.

Таким чином, комерційне враження від доменного ім‘я другого рівня, як правило, залишається незмінним через наявність чи відсутність вказівки на доменну зону. Якщо доменна зона виконує функцію індикатора джерела походження товару, його видалення із доменного імені-торгівельної марки може являти собою істотну зміну знака. Наприклад, зміна знака з PETER на PETER.COM не може істотно змінити знак, тому що сутність обох марок як і раніше - PETER, ім‘я людини. В іншому випадку, наприклад, зміна знаку з ABC.PETER в АВС можуть істотно змінити знак, тому що суть оригінального знака у тому, що він створюється як домен другого рівня і доменна зона

[Trademark Manual of Examining Procedure, October 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tmep.uspto.gov/RDMS/TMEP/current#/current/TMEP-1200d1e1.html].

З огляду на вище викладене, для більш ефективної процедури реєстрації торговельної марки (знаку для послуг) як доменного імені необхідно врахувати зарубіжний досвід (зокрема, Сполучених Штатів Америки) при реформуванні власної процедури. Так, автор пропонує включити до Правил домену .UA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://hostmaster.ua/policy/Policy_of_.UA.html] положення, які б регламентували проведення експертизи знака не тільки на предмет їх схожості до ступеня змішування з іншими знаками, але й на визначення ефективності додавання доменної зони на формування знака, який справляє комерційне враження.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Дідук А. Г.

Анастасія Вербицька

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 1 року навчання

Плагіат в архітектурі

Існує легенда, що Іван Грозний видав наказ осліпити зодчих, що будували храм Василя Блаженого для того щоб вони не змогли більше побудувати нічого подібного. Можна сказати, що це один з найвідоміших випадків боротьби з плагіатом в архітектурі. В сьогоднішніх реаліях, звісно, такі радикальні методи видаються божевільними. Однак, питання копіювання видатних архітектурних творів стоїть нині достатньо гостро, тож доцільним видається аналіз сьогоднішніх реалій плагіату зазначених творів.

Для початку необхідно з'ясувати, що ми розуміємо під терміном плагіат? У Законі України "Про авторське право та суміжні права" дається таке визначення: це "оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи,

318

Інтелектуальна власність

яка не є автором цього твору". За доктриною сучасного авторського права, плагіат – це порушення немайнових та майнових прав автора, тобто суть плагіату зводиться до викрадення результату інтелектуальної праці.

Цікавим також є питання визначення того які об‘єкти необхідно скопіювати і в скому обсязі, щоб порушити права автора? Виділяють такі види плагіату архітектурних творів:

1. Прямий плагіат.

Вданому випадку, мається наувазі ситуація коли повністю об‘єкт, чи то план будівлі чи то дизайн, і цілковито відтворюється іншим автором. Також, можливі випадки коли права на готовий та реалізований проект присвоює інша особа.

Наймасштабнішим прикладом прямого плагіату є спір між австрійськими архітекторами та Китаєм через копіювання цілого міста – в провінції Гуандун будується точна копія живописного австрійського містечка Хальштатт. На побудову такої копії було витрачено 5,7 млрд. фунтів стерлінгів. Як виявилось, китайці протягом трьох років ретельно фотографували кожну будівлю Хальштата і вже почали активну компанію з продажу будиночків в європейському архітектурному стилі оточених горами і на березі штучного озера. Крім того, слід відзначити, що Хальштат входить до списку об‘єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. [Бролинская Е. плагиат мирового масштаба [Електронний ресурс] / Екатерина Бролинская // Mainstream. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://architector.ua/interview/news/55/Plagiat_mirovogo_masshtaba/]

2. Частковий плагіат.

Такий вид копіювання має місце коли, береться початковий проект і певним чином змінються лише невеликі деталі. Це можуть бути певні нюанси пов‘язані з зовнішнім фасадом будівлі чи зміна деталей інтер‘єру.

Що стосується прикладів, то цікавими видається плагіат Ейфелової вежі. Насправді, випадків копіювання цієї видатної споруди багато, але першим є так звана ―Вежа Токіо‖

-це телевізійна та оглядальна споруда, зведена в 1958 році, тобто на 70 років пізніше за оригінал. Вона символізує зростаючу потужність Японії після Другої світової війни та разом з антеною на 13 метрів вища за Паризьку. [Ґраде А. плагіат в архітектурі / А. Ґраде, А. Грабська. // топ дом. – 2013. – №9. – С. 20]

3. Часткове запозичення.

З даним видом плагіату ситуація найскладніша, адже виявити його складно, а ще складніше довести сам факт наявності порушення. Такий вид копіювання по-суті полягає в запозиченні певного стилю, мотивів, матеріалів, деталей тощо.

Вданому випадку хочеться навести приклад з Будинком Комалат (Casa Comalat) це робота відомого архітектора Сальвадора Валері-і-Пупуриля, що розташована в Барселоні. Ця споруда виконана в достатньо різних архітектурних стилях. Однак, даному архітектору часто дорікали в наслідуванні стилю ще одного відомого архітетора _ Гауді. Відтак, діагоналі фасаду нагадують ізвилісті форми і ―корони‖ Будинку Бальо. [Ігнатьева В. О. принципи творчого методу А. Гауді / Віра Олегівна Ігнатьева. // Архітертор: вісник вузів. – 2013. – №42. – С. 26]

4. Створення мініатюр.

Тяжко сказати чи це є прямим проявом плагіату, адже мова йде не про створення будівлі, а лише про копію, котра по суті більш схожа на макет оригіналу. Проте, слід звернути увагу на те, що такі об‘єкти, як правило, створюютьс з метою подальшої побудови так званих ―парків мініатюр‖, що мають на меті отримання прибутку від споглядання на такі твори. А отже, вони створюються з комерційною метою і цим самим порушують права авторів оригіальних архітектурних будівель.

319