2.Загальна характеристика порушення дихання.

У легенях відбуваються три основних процеси - вентиляція альвеол, дифузія молекулярного кисню і вуглекислого газу крізь альвеолокапілярну мембрану та перфузія (проходження відповідної кількості крові через легеневі капілярні судини), взаємозв’язок між якими забезпечує нормальний газовий склад крові. В процесі дихання беруть участь легені та дихальні м’язи, а також головний мозок, органи кровообігу, кров, залози внутрішньої секреції.

У фізіології дихання розрізняють зовнішнє дихання - обмін газами між кров’ю і зовнішнім середовищем та внутрішнє (клітинне, або тканинне) дихання - обмін газів між кров’ю і клітинами, кров’ю і тканинною рідиною.

При патології системи зовнішнього дихання виникає стан легеневої недостатності, під яким розуміють нездатність апарату дихання забезпечувати на певному рівні насичення крові киснем і видалення з неї вуглекислого газу.

Значення нервової і гуморальної регуляції в патології дихання. Центр регуляції дихання знаходиться в довгастому мозку. Він сполучений із спинним мозком, який регулює функцію діафрагми та дихальних м’язів, а також з розміщеними вище ділянками гіпоталамуса і кори головного мозку, що впливають на збудливість дихального центру. Хеморецептори рефлексогенних зон каротидного синуса і дуги аорти, реагуючи на зміни вмісту кисню в крові, збуджують або пригнічують дихальний центр.

Дихання змінюється внаслідок не лише рефлекторних, а й гуморальних впливів на дихальний центр. Гуморальним збудником дихального центру є надлишок СО2 в крові. Підвищення його вмісту в альвеолярному повітрі на 0,2 - 0,3% прискорює легеневу вентиляцію майже втричі, тоді як зменшення вмісту вуглекислого газу зумовлює гальмування діяльності дихального центру.

Підвищення значення рН крові гуморально призводить до збільшення частоти дихання, і навпаки, внаслідок алкалозу, який виникає при гіпервентиляції легень, різке зниження вмісту СО2 в крові може спричинити зупинку дихання.

Збудливість дихального центру знижується у разі нагромадження в крові продуктів обміну (наприклад, при захворюванні нирок, різних інтоксикаціях), при дії лікарських препаратів, оксиду карбону (ІІ) або при нестачі кисню (анемії), а також при спазмі або склерозі судин мозку. Ураження дихального центру можливе також внаслідок крововиливів, тромбозу, емболії, пухлин.

При патології під впливом рефлекторних, гуморальних чи інших впливів на дихальний центр може змінюватися ритм, глибина або частота дихання, а також виникати задишка. Ці зміни можуть свідчити про компенсаторні реакції організму, спрямовані на підтримання газового складу крові, або про порушення нормальної регуляції дихання, що призводить до розвитку патології -недостатності дихання.

27Варіант.

1. Визначення запалення. Етіологія та основні ознаки запалення

Запалення – це складна місцева судинно-тканинна захисно-пристосувальна реакція організму на ушкоджу вальний вплив патогенних чинників, що виявляється в порушенні мікроциркуляції та змінах тканин у вигляді альтерації, ексудації та проліферації. Має такі ознаки: почервоніння (rubor), припухання(tumor), біль(dolor), підвищення температури (calor), порушення функції (function laesa).

Запалення може виникати як відповідь тканин на появу ознак пошкодження клітин чи їх компонентів. Цей важливий та складний процес є результатом еволюції і був сформований як механізм захисту організму. Головне завдання запалення - локалізація патологічного вогнища, видалення (елімінація) патогенного агента і відновлення нормальної функції клітин, тканини, органу. Етіологія: Запалення може виникати, як результат впливу будь-якого агента, сила і тривалість впливу якого переважає адаптаційні можливості тканини чи органу. Всі чинники, які можуть викликати запалення, можна поділити на дві групи: зовнішні (екзогенні- фізичні -чужорідні тіла, сильний тиск на тканину, висока чи низька температура, іонізуюче і ультрафіолетове проміння, високий і низький барометричний тиск, електричний струм, хімічні – кислоти, луги, солі важких мет., біологічні – бактерії, віруси, гриби, черви..) і внутрішні (ендогенні- агенти, що виникають в організмі внаслідок якогось захворювання, наприклад жовчні кислоти, комплекс антиген-антитіло та) Залежно від клінічного перебігу розрізняють гостре і хронічне запалення. Сутністю гострого - є повне знешкодження та елімінація патологічного агента з осередку запалення і завершення патологічного процесу повним відновленням цілісності пошкоджених тканин. Хронічне запалення розвивається як результат постійного, тривалого впливу патологічного агента на орган, тканину, тобто організм неспроможний знищити та видалити чинник запалення.

Залежно від інтенсивності місцевих і загальних змін в організмі виділяють нормоергічне, гіпоергічне та гіперергічне запалення. Нормоергічне запалення характеризується адекватною відповіддю організму на вторгнення патологічного агента. Для гіперергічного запалення характерною є дуже сильна відповідь організму навіть на незначні впливи пошкоджуючого чинника. Особливістю гіпоергічного запалення є незначні зміни в тканинах, що відображають власне реакцію-відповідь організму навіть за умови значного пошкодження та патогеності чинника запалення.

Домінування однієї із стадій дозволяє виділити альтеративне, ексудативне та проліферативне запалення. При альтеративному запаленні переважають ознаки пошкодження тканин (дистрофія, некроз). Ексудативне запалення характеризується утворенням значної кількості запальної рідини (ексудату), а проліферативне – домінуванням процесу розмноження клітин.