9Варіант

1.Аутоантигени, аутоантитіла, аутоалергія.

Аутоантигени - молекули речовин у складі клітин, органів і тканин тварин, які розпізнаються при певних умовах як чужорідні.

До них відносять білки, синтез яких починається після дозрівання імунної системи (наприклад входять до складу сперми, материнського молока), макромолекули органів, відокремлених від імунної системи гістогематичні бар'єри. До них відносять гематоенцефалічний, гемато-лікворному, гемато-тестикулярний, гемато-клубочковий, гемато-ретинальний, гемато-офтальміческая, гемато-тимусний.

При порушенні проникності даних бар'єрів, або інших порушеннях при яких імунна система сприймає нормальні білки як чужорідні. У результаті починається розвиток аутоімунної реакції. Вони можуть призводити до розвитку найрізноманітніших аутоімунних захворювань. До них зокрема відносять розсіяний склероз, аутоімунний тиреоїдит та ін. Аутоантитіла — антитіла до молекул речовин, що входять до складу власних клітин або тканин організму. Продукція А. виникає в результаті імунної відповіді на аутоантигени, появи «заборонених» клонів В-лімфоцитів або порушення механізму імунного розпізнавання «свого» і «чужого». На синтез А. впливають екзо- та ендогенні фактори (спадкоємна схильність). За фізико-хімічними властивостями А. відрізняються від антитіл, індукованих екзоантигенами. Розрізняють повні А. (холодові гемаглютиніни, антилейкоцитарні антитіла, антитіла при хронічному тиреоїдиті), неповні А. (при ревматизмі) та сироваткові фактори (антинуклеарний, ревматоїдний). Передбачається значення А. у фізіологічних (розвиток ембріона, старіння організму, видалення з організму ушкоджених і загиблих клітин, дегенерованих білків) і патологічних процесах (див. Автоімунні захворювання). Виявлення А. так само, як і аутоантигенів, — один із головних критеріїв виявлення автоімунної природи хвороби чи присутності автоімунного компонента в патогенезі інфекційних і неінфекційних захворювань. Аутоалергія - патологічний процес, в основі якого лежить розвиток імунних реакцій до антигенів власних тканин організму. Відомі наступні можливості появи аутоаллергенів: порушення ізоляції природних аутоаллергенів, конформаційні зміни структури білкових молекул або їх деградація, освіта комплексних аутоаллергенов і перехресно реагуючих (загальних) антигенів. Природні (секвеструвати) аутоалергени містяться в клітинах щитовидної залози, сітківки ока, в леммоцитах (шванівських клітинах) і ін. Вони вступають в контакт з імунокомпетентними клітинами лише при порушенні цілісності клітин (травма, запалення та ін.). Конформаційні зміни структури білкових молекул або їх деградація з появою прихованих або утворенням нових антигенних детермінант виникають під впливом хімічних або фізико-хімічних впливів. Такі зміни з утворенням аутоаллергенов відбуваються при опіках, некрозах, запаленні, дії лізосомальних і мікробних ферментів. Комплексні аутоалергени утворюються у випадках, коли хімічна речовина (найчастіше лікарський препарат) у ролі гаптену з'єднується з білками тканин. Аналогічний ефект може викликати вірус, якщо його антигени виявляються на поверхні клітин. Аутоаллергенами можуть бути перехресно реагують (загальні) антигени багатьох мікроорганізмів. Мікроорганізми, пристосовуючись до існування в макроорганізмі, набувають такі ж антигенні детермінанти, які є в тканинах макроорганізму, що допомагає їм уникнути дії імунних механізмів господаря. Однак у кінцевому рахунку цей імунний механізм спрацьовує, і утворюються антитіла до таких антигенним детермінанти, які зв'язуються з ними незалежно від носія детермінант - на микробе або клітинах тканин. Такий механізм лежить в основі розвитку ревматизму, деяких форм виразкового коліту, бронхіальної астми.