55. Сталінська політика насильницької колективізації. Соціально-політичні та демографічні наслідки голодомору 1932-1933 рр. В Україні

Складовою сталінського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений у 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б). У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР.   В результаті „соціалістичної колективізації” радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення.

   У 1932–1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося. Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали цілі покоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

   Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів.  Однак, незважаючи на такі великі жертви, які заплатив наш народ за соціалістичну індустралізацію і колективізацію, ефективність господарювання залишалась низькою, велась в основному екстенсивними методами, добробут народу зростав дуже повільно.

56. Західноукраїнські землі в 20-30рр. Хх ст. Об’єднання Західної України з урср у 1939 році

У 20-30рр. ХХ ст. західноукраїнські землі перебували у складі Польщі, Румунії і Чехословаччини. Жодна з них не мала власного автономного устрою. Уряди цих країн намагалися посилити контроль над українськими територіями.

Політичним режим у Чехословаччині був ліберальнішим за сусідів. Він давав можливість вільного розвитку різних форм національного життя. Закарпаття і Прящівщина були територією, де перетиналися три національні орієнтації: москвофільська, русинофільська й українська. Остання відрізнялася конструктивним динамізмом. Особливо потужною вона була на Закарпатті.

Польща і Румунія проводили на українських землях політику асиміляції. Уряди двох країн запроваджували нові кордони адміністративних одиниць на українських територіях таким чином, щоб залучити до них якомога більше не українців. Польща не виконала взятих на себе зобов’язань перед Радою послів Франції, Італії, Японії, Великобританії надати автономний статус Східній Галичині. Головними жертвами “полонізації” і“румунізації” стали освітні заклади і церква. Обидва уряди застосовували репресії щодо українців.

17 вересня 1939р.війська Червоної армії відповідно до таємного протоколу Молотова –Ріббентропа, підписаного між СРСР та Німеччиною у серпні 1939р.,вступили на територію Західної України і Західної Білорусі .

У новостворених областях негайно розпочалися соціально-економічні, політичні та адміністративні заходи з радянізації краю: заборонялася діяльність усіх українських партій, закривалися громадські, культурні, наукові, промислові та кооперативні товариства, установи.

Одночасно з цими заходами приходила великомасштабна масова депортація населення краю ;за даними науковців, з краю було вислано 10 % населення. Масова депортація супроводжувалася справжнім геноцидом проти населення. Єдиним позитивним моментом було те, що за століття були включені західноукраїнські землі, що негайно стали об'єктом перетворення в радянському дусі - тут було встановлено радянську владу, розпочато індустріалізацію та колективізацію, терор вперше щодо мирного населення, роз'єднання більшість українців опинилися в складі однієї держави.