65. Неосталінізм. Застійні тенденції в суспільному житті. Розвиток дисидентського руху в 60-80-х р.Р. Хх ст.

В історичній літературі період середини 60-х – початку 80-х рр. отримав назву неосталінізму. Він розпочався із зняття з вищих державних і партійних посад М.Хрущова (1964р.). До влади прийшла партійна група на чолі із Л.Брежнєвим. Вона намагалася створити новий тип тоталітарного режиму, в якому б ідеологічний консерватизм поєднувався з економічними реформами.

Неосталінізм політики Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій проти інакодумців, передусім поборників ідей національної свідомості й суверенності Української держави. Вже в серпні 1965 року в ряді міст України відбулися масові арешти, під час яких затримано близько трьох десятків інтелігентів-шістдесятників. Проти більшості з них висувалося традиційне звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді», а навесні 1966 року за «антирадянщину» в мордовських таборах опиняються брати Михай­ло та Богдан Горині, Михайло Осадчий, Валентин Мороз, Анатолій Шевчук та ін. Водночас з відкритими репресіями в Україні з другої половини 60-х рр. активізува­лася «профілактична робота» з представниками вільнодумної інтелігенції. Під час цієї кампанії в республіці повсюдно пройшли відкриті партійні збори з участю громадськості. На них засуджува­лися злочинні дії «відщепенців» та їхніх захис­ників. За найменший вияв прихильності до диси­дентів звільняли з роботи, виключали з партії й комсомолу, виганяли з інститутів.

Зазначені події супроводжувалися відчутними змінами і в ідеологічній сфері. Українські засоби масової інформації були переповнені статтями, спрямованими проти «буржуазної ідеології» та «українського буржуазного націоналізму». Акти­візується цензура, відбувається справжня чистка редакцій газет, журналів, видавництв.

Характерною особливістю суспільно-політич­ного життя України брежнєвського періоду були також вияви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення в масових акціях протестів шістдесятників.

Період 1964-1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав образну назву «застій». Ця назва відбиває загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. Суть «застою» полягає в тому, що радянську владу охопила системна криза, яка проявлялась у всіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній сфері, суспільній моралі тощо.

Дисидентський рух у другій половині 60-х – першій половині 80-х років у порівнянні з рухом періоду хрущовської «відлиги» мав свої особливості: він стає більш масовим і організованим; були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух став яскраво вираженим антитоталітарним; у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр; налагоджується зв`язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правозахисними організаціями; заперечує насильницькі методи боротьби; дисиденти прагнуть легалізувати свою діяльність; 80% дисидентів становила інтелігенція.

66. “Перебудова” м.Горбачова й Україна: причини, суть, наслідки.

Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Перебудова – курс на оновлення життя країни, реформи в усіх сферах суспільного життя, модернізація суспільства, корінні зміни в економіці, політиці, національних відносинах, соціальному житті. Спершу передбачалося лише поліпшення управління господарським механізмом, а пізніше планувалось оновити всі сфери суспільного життя.

Особливості «перебудови» в Україні:

• Опір партійно-державного апарату;

• Більш повільні темпи, ніж у центрі;

• Недостатня консолідація українського суспільства;

• Негативний вплив катастрофи на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р.

Складовими перебудови були Демократизація, гласність, політичний плюралізм.

Демократизація – процес подолання всевладдя КПРС через законодавче забезпечення демократичних прав і свобод, самоврядування народу.

Гласність – можливість отримання правдивої інформації про події в країні та світі, пом'якшення цензури, можливість критики свого народу. Гласність – перехідний етап до свободи слова.

Плюралізм – демократичний принцип устрою, що допускає співіснування в державі різних форм власності, різних суспільно-культурних напрямів, гарантує різним політичним партіям право висловлювати свої інтереси, брати участь у здійсненні влади.