68. Державне будівництво в незалежній Україні.

Державне будівництво незалежної України ускладнювалося відсутністю відповідної законодавчої бази, перш за все нової Конституції. Конституція УРСР 1978 р. залишалася діючою до 1996 р., до неї в умовах розбудови самостійної держави було внесено понад 200 поправок. Закони, які приймалися, нерідко суперечили чинній Конституції, що підривало принципи законності.

Основними державотворчими подіями й процесами в незалежній Україні є:

· заміна назви «Українська Радянська Соціалістична Республіка» на назву держави «Україна» (закон від 17 вересня 1991 p.);

· визначення правового статусу населення законом від 8 жовтня 1991 р, «Про громадянство України»: громадянство України надавалося всім, хто проживав на її території, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти прийняття українського громадянства;

· прийняття закону «Про Державний кордон України» (4 листопада 1991 p.), яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину;

· прийняття Верховною Радою «Декларації прав національностей України» (1 листопада 1991 р.),(надання всім, хто проживає на її території, рівні економічні, політичні, соціальні й культурні права);

· формування Збройних сил на основі закону «Про збройні сили України» (6 грудня 1991 р.) і воєнної доктрини України (19 жовтня 1993 p.), яка базується на без'ядерному і позаблоковому статусі України;

· створення Служби безпеки України (СБУ),(захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності);

· затвердження Верховною Радою державної символіки України (січень—лютий 1992 p.): Державний Герб (тризуб), Державний Прапор (синьо-жовтий), Державний Гімн (музика Михайла Вербицького ) до національного гімну «Ще не вмерла України...», текст Павла Чубинського; створення Національного банку України, Української фондової біржі, посольств і консульств, експортно-імпортних організацій;

· формування трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової, відповідних владних інститутів;

· формування багатопартійної системи;

· розробка й прийняття нині діючої Конституції України (1996 р.) (конституційний процес триває, внесення змін до Конституції лишається актуальним питанням).

69. Багатопартійність та політичний плюралізм в Україні на сучасному етапі. Програми та практична діяльність нових політичних партій і організацій.

В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві.

Отже, політична партія — це найбільш активна та організована частина населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.

Політичні партії іноді виражають й національні інтереси. Партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності. Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, політичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну діяльність.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важливі соціально значущі функції:

— виявлення, формулювання та обгрунтування інтересів суспільних груп;

— активізація та об'єднання великих суспільних груп;

— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

— участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

— участь у здійсненні державної влади;

— формування громадської думки;

— політичне виховання суспільства;

— підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами.

Якщо спробувати класифікувати загальноукраїнські партії, то можна зробити такий висновок: з 11 партій усі, за винятком Комуністичної партії України, вистоювали ідеї парламентської демократії і приватної власності. Щодо державного статусу України, ті ж 10 партій (за винятком КПУ) прямували до суверенітету України — або в системі співдружності, або із самостійницьким статусом. Демократична партія України, Ліберально-демократична партія України, Народна партія України, Об'єднана соціал-демократична партія, Партія демократичного виродження України, Партія Зелених України, Соціально-демократична партія України, Українська республіканська, Селянсько-демократична та Християнсько-демократична партії були одностайними у боротьбі за суверенітет, демократію, ринок, плюралізм і проти комуністичної ідеології. Саме це, попри різні негативні тенденції, стало головною передумовою спільної діяльності, яка призвела до проголошення незалежної демократичної України.

№70 Реформування економіки на ринкових засадах в умовах незалежної УКР.

Основні проблеми економічної політики 1992 - 1994 pp.: а) лібералізація цін (вільне ці­ноутворення); б) інфляція, що перетворилась на гіперінфляцію; в) політика дефляції з 1994 р. (приборкання інфляції) за рахунок штучного затримання виплат заробітної плати, пенсій, ін­ших соціальних видатків та зростання неплатежів за товари та послуги; запровадження фік­сованого курсу купоно-карбованців (тимчасова українська валюта); г) збільшення податків.

Стратегія ринкових реформ. Проголошена Президентом України JI. Кучмою. Зміст: лі­бералізація цін та валютного курсу (відмова держави від втручання в економіку); вихід з рубльової зони (1992); запровадження нової національної валюти - гривні (1 вересня 1996); припинення відтоку українських' капіталів за кордон; отримання іноземних креди­тів, Програма приватизації була викладена в документі «Про основні засади економічної та соціальної політики» (жовтень 1994 p.). Головний принцип приватизації - кероване фор­мування за участі держави сучасних ринкових механізмів; доцільність утворення фінансо­во-промислових груп з підприємств, що пов'язані між собою єдиним технологічним циклом, та банків, які працюють з ними. Проте Верховна Рада не прийняла цей документ.

Аграрні реформи: головне завдання - формування приватної власності на землю.

Етапи формування приватної власності на землю: 1) роздержавлення землі (перехід у колективну власність колгоспів та радгоспів); 2) паювання (отримання сертифікатів на земельний пай, який надавав селянину право власності на ділянку землі); 3) поява при­ватного господарства (завершальний етап). Досі неврегульовані майнові відносини щодо землі: з 2002 р. в Україні діє Земельний кодекс, в якому є поняття приватної власності на землю. Купівля і продаж землі дозволені з 2005 р. (проте земля й зараз перебуває поза межами ринкового обігу).

№71 Конституція України(1996), та її знач. у процесі створ. незалежної України

1. (1990-1993 pp.) — розробка на основі діючої Конституції удосконаленого проекту нової Конституції незалежної держави Була створена Конституційна комісія, напрацьовано кілька проектів Конституції, один із яких був затверджений Верховною Радою та винесений на всенародне обговорення; запропоновано близько 50 тис поправок і доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.2.етап (1994—1996 pp.) — узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади. Основні розбіжні: форма державного управління (президентська чи парламентська республіка); проблеми приватної власності; статус української мови; державна символіка; правовий статус Криму; розподіл повноважень між гілками влади тощо..Була створена нова Конституційна комісія; винесений нею на розгляд Верховної Ради проект знову не був прийнятий. Президент JI. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти,яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України (складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідний), 161 статті).

Основні положення Конституції України

Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, — і правова держава. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування. Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три незалежні гілки: законодав­чу, виконавчу, судову. Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система. Державною мовою в Україні є українська. Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи. Закріплення різноманітних форм власності. Принцип мирного та взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.

№ 72 Україна і світове співтовариство

Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. - Україна стає членом Міжнародного валютного фонду; 1995 р. - чле­ном Ради Європи, 2000 р. - Україна - непостійний член Ради безпеки ООН; 2004 p. - угоди про єдиний економічний простір (ЄЕП).

Ядерне роззброєння: 1994 р. - приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. - вивезення ядерних боєголовок з території України. Співпраця з Європейським Союзом (ЄЄ).

Співпраця з НАТО: 1997 p. - підписання «Хартії про особливе партнерство між Украї­ною і НАТО».

Налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. - підписання договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Завершився процес територіального розмежування між державами.

Переговори з питань державного кордону з Росією, Польщею, Молдовою, Румунією, Білоруссю.

Співпраця з різними державами світу.

№73 Формування етнічної атрибутики Київської Русі

Фіксуючі етнічну історію, матеріальні прояви історичної пам'яті народу, які з'єднують, з одного боку, окремі субетнічні утворення, а з іншого — сучасний шар національної культури та її витоки. Ось чому такої актуальності набувають проблеми національно-етнічної символіки, у тому числі регіональної, що завжди складала невід'ємну частину української культури, історії та державності. Символіка складалася разом із формуванням у східного слов'янства земель та князівств, тобто не пізніше ІХ—Х ст. Геральдичні атрибути земель та «княжих столів» виникли дещо пізніше, у ХІІІ—XIV ст., хоча їхня першооснова — князівські знаки, знаки-мітки, знамена, печатки, персні — з'явилася саме з утворенням земель. Ці символи захисту територіальної приналежності по суті виконували функцію гербів. Князівські знаки пройшли складний шлях трансформації, котрий сягав родоплемінних відносин. З розпадом роду, тобто з виділенням сімей та громад, родові знаки трансформувалися спочатку в сімейні, а відтак і в особисті, графічним способом виражаючи перехід від общинної до індивідуальної власності. Саме на основі особистих знаків формувалися міські, а пізніше й земельні герби, прикладом чого може бути зображення лева — особистого знака галицьких князів, що пізніше став геральдичною емблемою столиці Галицько-Волинського князівства — Львова. Головними символами князівської влади в Київській Русі були знамення та стяги. Знамення фіксували земельну власність князя, порушення якої загрожувало покаранням («...а ожо кто борт раззнаменует, то 12 гривен продажи»,— Наголошує стаття «Руської Правди»). Знамення виступали і свого роду міткою тих земель, котрі сплачували данину («В лето 6455 иде Ольга Новугороду и устави по Мсте погосты и дани, и по Лузе оброки и дани; и ловища ея суть по всеи земли и знамения и места и погости»). Щодо стягів, то вони у своєму первинному значенні були суто військовими атрибутами — знаками збору дружин та сигналами до бойових дій. Про це свідчить і семантика слова «стяг», тобто стягуватися в якомусь місці: «Труби трубят в Новгороде — стоят стяги в Путивле» («Слово о полку Игореве»). Така функція стягів залишалася і в пізніші часи, зокрема в роки національно-визвольної війни середини XVII ст., причому дедалі більше набуваючи національно-державного змісту. знаком для української етнічної спільноти є тризуб (триденс, тридент) його виникнення сягає сивої давнини, дохристиянських вірувань слов'ян. Дослідники вважають, що він (як і хрест) символізує трьохмірність Всесвіту і водночас триєдність головних життєвих цінностей — Мудрості, Знання, Любові. Не випадково з прийняттям християнства на Русі його нерідко використовували разом зі знаком хреста. В українській етнічності значення тризуба троїсте; він є символом державної влади, національним знаком і знаком релігійним. Така триєдність, власне, і забезпечувала йому усталеність на різних етногенстичннх етапах: формування давньоруської етнічної спільності, української народності та української нації. У Лівобережній Україні з занепадом Гетьманщини українсько-козацькі прапори були офіційно замінені російським біло-синьо-червоним. А втім, давня традиція не зникла, вона збереглася в місцях, де уціліло козацтво: над Дністром, Бугом, Дунаєм, Азовським морем, на Кубані. У подальшому ця традиція була вкотре перервана (за винятком Закарпатської України та Східної Галичини, націоналі.ні прапори яких до 1939—1940 рр. залишалися жовто-синіми) введенням у 1919 р. уніфікованої атрибутики — червоного прапора з ініціалами республіки; у 1949 р. ініціали замінилися синьою смугою з геральдичними знаками — серпом, молотом та п'ятикутною зіркою. Нинішній етап відродження України супроводжується кардинальними змінами, головні з яких — здобуття державності, вільний розвиток національної культури. Якщо до всього цього додати свободу совісті, то можна стверджувати, що в Україні створені сприятливі умови для вияву глибинної сутності традиційного геральдичного знака-тризуба, розкриття його триєдиного значення: державного герба, національного символу та релігійного знака. І цілком логічно, що саме цей знак затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. як малий герб держави. Щодо національного прапора — жовто-блакитного стяга, — то 4 вересня 1991 р. він замайорів над будинком українського парламенту як державне знамено.

№ 74 Національна символіка України

Державний Прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради 28 січня 1992 року і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення сторін 2:3 (висота:ширина). Офіційного тлумачення кольорів нема, але найбільш поширеною є версія, що його кольори символізують чисте, безхмарне небо (синій колір), та поля зрілої пшениці (жовтий колір). Офіційним днем державного прапору є 23 серпня.

Великий Державний Герб України, згідно із статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

19 лютого 1992 р. Верховною Радою України ухвалена постанова "Про Державний Герб України", якою було затверджено «Тризуб як малий герб України» i, відповідно, головний елемент великого герба.

Михайло Вербицький, автор музики гімну.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у літописах про такі знаки належить до Х століття.

За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Посли київського князя Ігоря (912—945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980—1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику Михайла Вербицького із словами Павла Чубинського.

Указом Президента від 29 листопада 1999 року, було постановлено, що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.