Тема 4 розробка і планування проекту

1. Планування проекту.

2. Розробка проектно-кошторисної документації.

3. Управління розробкою проектно-кошторисної документації.

4. Фінансування проекту.

5. Розробка бюджету проекту.

6. Матеріально-технічна підготовка проекту.

1. Планування проекту.

Планування уособлює собою організуючий початок усього процесу реалізації. Сутність планування полягає в обґрунтуванні цілей та способів їхнього досягнення.

Діяльність щодо розробки планів охоплює всі етапи проектного циклу.

У методології управління проектами сформована система планів, за якою проект має три фундаментальні рівні управління:

• концептуальний;

• стратегічний;

• тактичний, що, в свою ергу, включає: поточний, оперативний.

Основні етапи процесу планування мають за мету визначити такі складові проекту:

• цілі, завдання, основні техніко-економічні показники;

• тривалість і ресурси, специфікацію виконуваних робіт, етапів і віх;

• структуризацію;

• організаційно-технологічні рішення;

• сітьові моделі пакетів робіт;

• оцінку реалізованості, оптимізацію згідно з термінами та критеріями якості використання ресурсів тощо;

• потреби в ресурсах;

• документи щодо пакета планів;

• затвердження планів і бюджету;

• доведення планових завдань до виконавців;

• підготування і затвердження звітної документації для контролю планів.

2. Розробка проектно-кошторисної документації.

Основні етапи розробки проектно-кошторисної документації:

• організація і проведення торгів;

• завдання на проектування;

• розробка ТЕО або ескізного проекту;

• погодження та експертиза ТЕО;

• затвердження ТЕО;

• видача ліцензії на природокористування;

• клопотання та рішення про вилучення ділянки та умови її надання;

• робоча документація;

• клопотання та дозвіл на будівництво.

3. Управління розробкою проектно-кошторисної документації.

Проектні роботи виконуються в такій послідовності:

• вибір проектувальників та укладання контрактів за результатами конкурсу;

• планування проектно-кошторисних робіт і послуг;

• власне проектування та узгодження проектно-кошторисної документації.

4. Фінансування проекту.

Одним з основоположних завдань управління проектом є організація його фінансування, тобто забезпечення проекту інвестиційними ресурсами, до складу яких входять не тільки грошові кошти, але і виражені в грошовому еквіваленті інші інвестиції, зокрема основні і оборотні кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики і застави, права землекористування.

Фінансування проектів є одним з видів інвестиційної діяльності, яка завжди є ризиковою, особливо в нинішніх соціально-економічних умовах України.

Фінансування проекту повинне здійснюватися при дотриманні наступних умов:

• динаміка інвестицій повинна забезпечити реалізацію проекту відповідно до тимчасових і фінансових обмежень;

• зниження витрат фінансових коштів і ризиків проекту повинне забезпечуватися за рахунок відповідної структури і джерел фінансування і певних організаційних заходів, зокрема: податкових пільг, гарантій, різноманітних форм участі.

Фінансування проекту включає наступні основні стадії:

• попереднє вивчення життєздатності проекту (визначення доцільності проекту за витратами і планованим прибутком);

• розробку плану реалізації проекту (оцінка ризиків, ресурсне забезпечення і ін.);

• організацію фінансування, зокрема: оцінку можливих форм фінансування і вибір конкретної форми; визначення фінансуючих організацій; визначення структури джерел фінансування; контроль виконання плану і умов фінансування.

Фінансування проектів може здійснюватися наступними способами:

• самофінансування, тобто використання як джерела фінансування власних коштів інвестора;

• використання позикових коштів.

Система фінансування інвестиційних проектів включає:

• джерела фінансування;

• організаційні форми фінансування.

Основними організаційними формами залучення інвестицій для фінансування інвестиційних проектів в світовій практиці є:

• дефіцитне фінансування (державне фінансування), що означає державні запозичення під гарантію держави і подальшим розподілом інвестицій за проектами і суб'єктами інвестиційної діяльності. Держава гарантує і здійснює повернення довга. Розрізняють: державні бюджетні кредити на поворотній основі; асигнування з бюджету на безвідплатній основі; фінансування за цільовими загальнодержавними інвестиційними програмами; фінансування проектів з державних міжнародних запозичень;

• акціонерне фінансування (корпоративне фінансування), при якому інвестується конкретна діяльність галузі або підприємства, зокрема: участь в статутному капіталі підприємства; корпоративне фінансування, що полягає в покупці цінних паперів;

• проектне фінансування, при якому інвестується безпосередньо проект. Розрізняють проектне фінансування: з повним регресом на позичальника; з обмеженим правом регресу; без права регресу на позичальника.

Проектне фінансування можна охарактеризувати як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Фінансуючі суб'єкти оцінюють об'єкт інвестицій з погляду того, чи принесе проект, що реалізовується, такий рівень доходу, який забезпечить погашення наданої інвесторами позики, позик або інших видів капіталу.

Світовий ринок проектного фінансування визначається пропозиціями інвестиційних ресурсів, готових бути вкладеними в реалізацію проектів на умовах, визначених формами і методами проектного фінансування, і попиту на ці ресурси з боку замовників, споживачів інвестиційних проектів.

Під проектним фінансуванням розуміється надання фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у вигляді кредиту без права регресу, з обмеженим або повним регресом на позичальника з боку кредитора. Під регресом розуміється вимога про відшкодування наданої в позику суми. При проектному фінансуванні кредитор несе підвищені ризики, видаючи, з погляду традиційних банківських кредитів, незабезпечений або не повною мірою забезпечений кредит. Погашення цього кредиту здійснюється за рахунок грошових потоків, що утворюються в ході експлуатації об'єкту інвестиційної діяльності.

Розрізняють три основні форми проектного фінансування:

• фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимога певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту в основному падають на позичальника, зате при цьому «ціна» позики відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Фінансування з повним регресом на позичальника використовується для малоприбуткових і некомерційних проектів;

• фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість такої форми фінансування достатньо висока для позичальника, оскільки кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Таким чином, фінансуються проекти, що мають високу прибутковість і дають конкурентоспроможну продукцію. Проекти для такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинені ринки продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту;

• фінансування з обмеженим правом регресу. Така форма фінансування проектів передбачає розподіл всіх ризиків проекту між його учасниками, так щоб кожен учасник брав на себе конкретні комерційні зобов'язання і ціна фінансування помірна. В цьому випадку всі учасники проекту зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їх прибуток залежить від їх діяльності.

Для української інвестиційної практики термін «проектне фінансування» став, з одного боку, можна сказати модним і популярним, але, з іншого боку, переважає спрощене розуміння цього терміну, близьке до звичайного довгострокового кредитування.

В цілому проектне фінансування як спосіб організації фінансування має історію, що налічує близько чверті століття. У сімдесяті роки минулого століття розвиток інвестицій в нафтогазову промисловість, що забезпечує прибутковість в сотні і тисячі відсотків в рік, примусив банки перейти від ролі пасивних кредиторів (коли потенційні позичальники йдуть в банк і просять грошей) до активного пошуку форм і методів кредитування високоприбуткових інвестиційних проектів, в першу чергу в нафтовому і газовому секторі економіки. Банки брали на себе підвищені ризики і кредитували позичальників на умовах проектного фінансування (без регресу, з обмеженим регресом).

У одному з останніх довідників проектне фінансування визначається як «крупні середньо- і довгострокові кредити під конкретні промислові проекти» (Гроші і банки. Енциклопедичний довідник. 1994 р.).

Довгострокове банківське кредитування інвестиційних проектів може розглядатися за певних умов як одна з простих форм проектного фінансування.