82. Судове почеркознавство та його наукові основи.

Судове почеркознавство - це галузь криміналістичної техніки(розділ криміналістичного дослідження документів), яка вивчає закономірності формування, розвитку та функціонування письмової мови та почерку, розробляє методи письмової мови та почерку з метою ідентифікації виконавця рукопису, встановлення авторства, а також іншої інформації, яка має значення для встановлення істини під час проведення розслідування.

У процесі більш ніж сторічного розвитку судового почеркознавства були науково досліджені закономірності письма і почерку на основі різних наук, що сприяло створенню наукової теорії почеркознавчої експертизи, яка базується на даних фізіології, невропатології, психології, психіатрії, статистики тощо, утворюючи цілісну систему знань про почерк як об'єкт ідентифікаційного дослідження.

Письмо - засіб закріплення думок людини за допомогою спеціально розроблених умовних знаків з метою передачі їх на певну відстань та у часі.

Письмова мова — характерна для певної особи сукупність мовних засобів для письмового викладення своїх думок, яка відтворює змістовний бік письма.

Почерк - це характерна для кожної особи та заснована на її писемно-руховому навику система рухів та інших прийомів за допомогою яких вона виконує рукопис.

Криміналістичне дослідження письма охоплює 2 категорії ознак:

• ознаки письмової мови, які характеризують мовні та інтелектуальні навички

• ознаки почерку, які характеризують графічне виконання письмових знаків.

  • Залежно від об'єму та ідентифікаційного значення - загальні та окремі - утворюють ідентифікаційні ознаки письма, які визначаються як сукупність ознак письмової мови та почерку та використовуються для встановлення виконавця або автора тексту.

Письмова мова

Ознаки писемної мови - це письмово-мовні навики, які поділяються на

• Граматичні ознаки - ступінь володіння правилами нормованого ладу мови. Вони виявляються в порушенні правил орфографії, пунктуації, синтаксису, граматичного ладу мови.

• Лексичні ознаки - ступінь володіння сукупністю мовних засобів для вираження думок на папері. До цих засобів відносять фразеологію, тобто стійке поєднання слів, зворотів, виражальних засобів - метафор, гіпербол, алегорій. Вони дозволяють робити висновок щодо загального розвитку та ступеня грамотності людини, про її навики володіння мовними засобами під час письма, і за цими ознаками робити висновок про належність автора до будь-якої професії.

• Стилістичні ознаки характеризують манеру викладання автором своїх думок, побудови речень у тексті в цілому, використання різних мовних стилів - наукового, публіцистичного, офіційно-документального, канцелярського, виробничо-технічного, художнього, епістолярного, побутового.

Граматичні, лексичні та стилістичні ознаки письмової мови складають загальні ознаки письма. Окремими ознаками можуть бути стійки граматичні, стилістичні особливості письмової мови, які постійно повторюються у великому обсязі матеріалу і слугують основою для встановлення автора.

Предмет криміналістичного почеркознавства - закономірності формування, функціонування, зміни писемно-рухового комплексу навиків, що лежать в основі почерку; закономірності експертного дослідження почерку; розробка методик та методів вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи.

В основі почерку лежить писемно-руховий навик - набуті часом автоматизовані прийоми та способи виконання знаків і символів, що використовуються людиною для вираження думок на папері.

До факторів, які впливають на формування писемно-рухового навику можливо віднести

• внутрішні фактори, які обумовлені анатомічними властивостями людини (довжина кісткових важелів, рухливість суглобів, розвиненість м'язів, особливості зору тощо) та психофізіологічними властивостями (сприйняття, увага, пам'ять, тип нервової системи тощо).

• зовнішні фактори, які обумовлені позицією при написанні, умови письма, методи та прийоми навчання письму.

Ідентифікаційні властивості почерку:

• індивідуальність або неповторність - тобто ідентифікаційна якість, що виражається в неповторній сукупності ознак конкретного почерку;

• динамічна стійкість - полягає у тому, що у різних умовах сформований писемно-руховий навик залишається незмінним і відображає комплекс характерних саме йому ознак;

• варіативність - це стійка видозміна почерку однієї особи, виражена в її рукописах, і є засобом пристосування до різних умов їх виконання;

• вибіркова мінливість - почерк виробляється до 25 років та зберігається до настання похилого віку майже без змін. Зміни можуть відбутися незначні, наприклад, природні (вікові тощо), вплив на почерк штучних факторів (навмисна зміна шрифту, зміна руки при написанні тощо) або ж патологічні зміни, що виникли внаслідок перенесеної хвороби (розлади психіки, хвороба руки тощо).

На початкових стадіях формування почерку при ідентифікації пишучої особи виникають певні труднощі, оскільки такий почерк нестійкий і постійно змінюється. Сформований почерк зберігає відносну стійкість протягом тривалого часу, тому провести його ідентифікацію буде не складно. У похилому віці почерк дещо деградує, оскільки значно знижується координація, уповільнюються рухи, спрощується будова почерку.