24. Свідомість, його виникнення та сутність

Свідомість – відображення дійсності у формах, пов’язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне явище, існує на основі мови. З погляду фізіології(тілесності) людська свідомість пов’язана з діяльністю мозку. Мозок є матеріальним органом свідомості. Ушкодження мозку позначається на діяльності мозку, проте мозок стає органом свідомості лише під впливом культури Мозок має навчитися мислити засвоюючи мову, форму мислення, інакше він буде „надлишком” природи. У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова, оскільки це інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення свідомості. Питання про співвідношення матерії і свідомості відноситься до основних питань філософії. Ідеалізм розглядає свідомість як активне начало матерії. У зв’язку з цим свідомість наділяється над матеріальними і над природними характеристиками. Матеріалізм розглядає свідомість як продукт діяльності мозку. Свідомість двозначна по відношенню до матерії.Свідомість:*найвища форма відображення дійсності *властивості мозку(високоорганізована матерія) *продукт суспільного розвитку *суб’єктивна реальність. Найістотнішим у визначеності свідомості є те що вона є відношенням людини до світу, опосередкованою формою культури. Свідомість це сприйняття світу людиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).

25.Структура свідомості

Свідомість буває індивідуальна і суспільна. Індивідуальна свідомість має такі рівні:самосвідомість(усвідомлення «Я», самоусвідомлення «Я»), емоції та почуття(інтелектуальні, моральні, естетичні, етичні, афекти), знання(емпіричні, теоретичні), воля(цілепокладання, вибір засобів діяльності), мислення(образне, операціональне, раціональне), пам'ять(моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна) Суспільна свід. поділяється на психологію та ідеологію, що розкриваються у таких формах: правова, політична, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, соціальна.

26. Свідомість і самосвідомість

Свідомість – відображення дійсності у формах, пов’язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах: 1.усвідомлення людиною самого себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»; 2. Спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розуміння свідомості є взаємодоповнюючими. Самосвідомість – здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе, як до внутрішнього співрозмовника, немов би пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам'ять, яка зберігає і репрезентує в межах свідомості минуле, уможливлює дистанціювання від теперішнього і майбутнього. Функції самосвідомості: самопізнання – охоплює самовідчуття(відчуття власного тіла, свого місця у просторі); самоспостереження і самоаналіз; самооцінки – включає самопочуття(емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній);саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, само детермінація, самотворення.