4.Філософія як теоретична основа світогляду

Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.Світогляд тісно пов'язаний з філософією, хоча це ширше поняття. Філософія визначає себе, як теоретичний світогляд тобто заснованим на розумі, однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду, вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтується на пізнанні. Для філософії світ завжди є проблемою, вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання свідомого. За визначенням бельгійського філософа Апостеля світогляд включає сім елементів: онтологію (описову модель світу), пояснення світу, футурологію (відповідь на запитання „куди ми йдемо”), цінності (відповідь на етичні питання „що слід робити”), праксеологію або методологію або теорію дії (відповідь на питання „як досягти мети”), епістемологію або теорію знань (відповідь на питання що є правдою, а що ні), етіологію(пояснення походження й структури світогляду). Типи світогляду:міфологічний, релігійний,науковий, мистецький',філософський.

5.Природа філософських проблем. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального як основна проблема філософії

Філософські проблеми породжуються буттям людини, життям, місцем людини у суспільстві.Людина включена у життєві ситуації, які спостерігає. Можна сказати, що людина спостерігає саму себе. Виходить, що філософія - зосереджене споглядання людиною її власного життя. Як говорив Сократ:”Пізнай самого себе, і ти пізнаєш увесь світ”. Виникають питання з приводу трьох відносин: Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. Отже, Людина, Природа, Суспільство - це головні проблеми філософії. В різні часи існували різні підходи щодо тлумачення буття людини.

Співвідношення свідомості і буття полягає в тому, що згідно матеріалістичної теорії - матерія – первинна, а дух і свідомість – вторинні, буття і матерія – тотожні поняття, буття визначає свідомість(н-д: під час процесу урбанізації у людей відбувається зміна у свідомості,порівняно з тим як було коли вони жили у селі, оскільки тут відрізняється спосіб життя від попереднього, зокрема і ставлення людей один до одного), а згідно ідеалістичної теорії – первинний – дух, ідея, свідомість, вторинне – матерія, матеріальний світ, дух не лише первинний, але є і творцем і постійним керівником всесвіту, ідеалізм поділяється на об’єктивний(світ існує незалежно від свідомості людини) і суб’єктивний(існує тільки той світ, який існує в свідомості людини, в відчуттях, іншими словами наші відчуття творять світ для нас).(н-д: за гласності в СРСР була можливість обговорювати будь-яку інформацію, раніше заборонені теми, отже люди почали критичніше ставитися до політичної ситуації, таким чином вирішили змінити дійсність, тобто зміна у їх свідомості призвела до зміни буття).

6. Три головні питання філософії по і. Канту. Їх зв'язок з питаннями про співвідношення свідомості і буття і з структурою філософії

В книзі німецького філософа Канта „Критика чистого розуму” він ставить три знамениті запитання: „що я можу знати”, „що я повинен робити?”, „на що я можу сподіватися?”. Ці три питання, по Канту, поєднуються і знаходяться в останньому, четвертому питанні: Що таке людина? Ні на одне з цих питань немає остаточної і вичерпної відповіді. Люди кожної нової епохи дають свої відповіді, наново осмислюючи своє власне положення у світі. Виходячи із сказаного, слід відповісти на ключове для антропологічних досліджень питання: яке місце людини у світі?Перша відповідь була характерна для періоду античності - це відповідь космоцентрична. Вона означавє, що Космос - світовий лад - це живе тілесне ціле, а людина - мікрокосм, маленька модель єдиного одухотвореного всесвіту.Друга відповідь - теоцентрична. Він типовий для середньовіччя. У витоків історії стоїть єдиний Бог-творець, що створив світ ні з чого. Людина створена за образом і подобою божою, він, як і творець, наділений свободою волі. Проте людина гріховна, оскільки чинив опір волі творця. Бог - промыслитель і суддя усіх людських справ.Третя відповідь - антропоцентрична. Він панує у філософії з початку Нового часу і по сьогоднішній день. Антропоцентризм виходить з того, що ми нічого толком не знаємо у світі, окрім самих себе, і на весь світ дивимося тільки через призму власне людських потреб і інтересів. Антропоцентризм прославляє людину, але він багатий суб'єктивізмом, практичною і пізнавальною самозамкнутостью.Питання про природу людини - також один з центральних у філософській антропології - це питання про його емпіричну (природному) відмінність від усіх інших живих істот, а питання про його суть - це питання про ті його глибинні якості, які визначають його специфіку і зовні проявляються в рисах, властивих "природі".

Зв'язок цих питань з структурою філософії полягає в тому, що такі структурні елементи філософії, як онтологія( вчення про першооснову буття, відповідає на пит. „що таке світ і яке місце людини у світі?”), гносеологія(вчення про пізнання відповідає на пит.”що я можу знати, що таке пізнання, що я можу пізнати?”) та антропологія ( вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури) ставить перед собою основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)

Для того щоб дати відповідь на всі ці запитання повинен відбуватися процес усвідомлення цих питань(обдумування), а потім ці думки матеріалізуються у наших діях, вчинках і процесах.„Що я можу знати?” – самосвідомість, Аксіологія, „що я повинен робити?” – усвідомлення всесвітом самого себе, дисципліна Праксеологія(наука про ефективність людської діяльності), „на що я можу сподіватися?” – буття, Гносеологія та логіка.

7. Структура логічного вираження дійсності. Розсудок і розум

Логічне мислення – це здатність людини точно і послідовно не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях та вміння викривати логічні помилки. Правильне міркування – це міркування, в якому одні думки, висновки з необхідністю випливають з інших думок – засновків. Закон мислення(чи логічний закон) – це необхідний суттєвий зв'язок думок в процесі міркування. Процес мислення : правильна орг-ція даних, застосування придатного методу аналізу. Структура логічного мислення за Гегелем :

1.Розсудок(базкується на таких принципах незмінність,подібність,спостереження за зовнішніми чинниками) 2.Розум негативний(базується на таких принципах мінливість ,відмінність ,спостер.внутріш.чинники ) 3.Розум позитивний.( об’єднує у собі всі принципи незмінність, тотожність, мінливість, відмінність, це і є діалетика). Розсудок (за Гегелем) – перша форма понятійного, логічного, нечуттєвого знання, яке побудоване за правилами формал. логіки і виключає суперечності. Під розсудковим він розумів наукове і буденне знання. Це знання обмежене. Його істина залежна від обставин. Н-д : паралельні прямі не пересікаються втрачає істинність в неЕвклідовій геометрії, а судження дощ іде , як тільки дощ припиниться. Філософія прагне до абсолют знання, до безумовної істини, вона не може задовольнитись такими конечними істинами, вона прагне вийти за межі розсудку. Розум що прагне до безкінечної, абсолютної істини у концепції Гегеля не заперечує розсудок, а утримує його знання, включає його в себе, розум взагалі не має іншого джерела знання крім розсудку. Але він по своєму інтерпретує істинне розсудку, приводить це знання в рух, знімає його однобокість, вибудовує на його основі цілу с-му.

8. Проблема методу(стилю) філософствування. Діалектика і догматизм

Діалектика - це вчення про ро-ток і загал зв'язок про найбільш загал закони ро-тку природи, сусп-во і мислення ( теорія ро-тку). Існує об’єктивна( діалектика реального світу,природи та суспільства,вона виражає безперервний ро-ток та зміну, виникнення та зникнення явищ природи та суспільства, визначає діалектику речей) і суб’єктивна діалектика(це є відображення об’єктивної діалектики у свідомості людини ,визначає діалектику ідей) ці 2 види діалектики визначають істинне мислення про світ. Діалектика мислення – неприродженна здатність, досягнення культури що потребує засвоєння. Вміння діалектично пояснити різні явища передбачають не тільки знання теоретичних положень, але й навики тренування. На відміну від діалектичного мислення(вірного) існують форми хибного мислення : догматизм( це хибне мислення, яке виникає коли абсолютизується (перебільшується) розсудок та його принципи), скептицизм ( виникає внаслідок абсолютизації негативного розуму , кредо: не можна віддати перевагу жодному із суперечливих суджень) форми скептицизму : самоскептицизм, агностицизм (головн думка сутність речей не пізнаванна) релятивізм(в пізнанні не має стійкого все у ньому відносне).