Словарь - Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.

64. Діяльність як специфічний спосіб існування соціального. Аналіз суспільно-історичної практики, її матеріальних та духовних аспектів

Як суб'єкт людина має насамперед мисли ти й діяти, діяти й мислити. Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука віддає перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічної єдності слова та діла як первісного принципу пояснення специфіки соціального. За межами цього принципу соціальної філософії не існує. Його "долають" лише міфологія, релігія та ідеологія. Але це вже дещо інші форми духовного освоєння світу, ніж соціальна філософія, про яку йдеться в нашому курсі.Розглядаючи єдність слова і діла з боку діла, цілком правомірно давати визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили й сутності соціального. Поза діяльністю соціального не існує. Завдяки діяльності людина поборола вихідну, початкову тотожність з природою й піднялась над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття. Отже, діяльність є джерелом формування соціальності. Без діяльності немає сенсу вести мову про можливість соціального. Соціальне живе лише в діяльності й завдяки їй.

65. Людина як суб'єкт предметно-практичної діяльності. Роль праці в процесі антропосоціогенезу

Найважливіша умова і разом з тим слідство розвитку праці складалося, далі, в поступовій зміні характеру об'єднання окремих індивідів. Праця навіть у своїх щодо простих формах являє собою спільну, колективну діяльність людей; тому одночасно з формуванням трудових дій відбувалося все більше згуртування навколо трудової діяльності її учасників. Завдяки цьому природне співтовариство, в якому спочатку жили предки людини, початок перебудовуватися на абсолютно новій основі. Якщо раніше об'єднання в сім'ю і стадо грунтувалося на вроджених інстинктах спільного добування їжі, спільного вирощування потомства, захисту від хижаків і т. п., то тепер основою зв'язку людей все більше стає працю. Формувалося людське, засноване на праці суспільство. А це вело і до корінної зміни форми спілкування людей між собою. Необхідність координувати зусилля учасників спільної трудової діяльності, спрямовуючи їх на загальне завдання, розподіляти між ними окремі дії, передавати досвід виконання цих дій і т. д. - все це створювало потреба в мові, в спілкуванні за допомогою мови. Саме розвиток мови і мови, що виникли в процесі праці, і стало найближчим, безпосередньою умовою розвитку людської свідомості.

66. Філософія про сутність людини. Потреби та інтереси. Найважливіші умови формування сутності людини

Людину слід розглядати не з точки зору абсолютного приману об’єк-тивної чи суб’єктивної реальності , а з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивно-го, скінченного і нескінченного. Відповід-но призначення людини – це прагнення до єдності, гармонії об’єктивного і суб’єктив-ного, скінченного і нескінченного в собі і в світі. субстратні рівні людини (природне, суспільне, внутрішній і духовний світ) не слід протиставляти й абсолютизувати. Сутність людини не в одному з них, а у суперечливому поєднанні обох, в постійній гармонізації взаємо-впливів між цими рівнями, що і визначає характер людської цінності. природне в людині не зводиться до безпосередньо біологічного, а має в собі безконечність космосу.

Потреби відображають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу, від соц. Середовища. Є два види потреб: природні(нестатки людини як біологічної істоти, потреби одягу, життя, їжі тощо), соціальні(створені сус-вом)(продукти сусп.життя і рівня розвитку, потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми тощо). Залежно від можливостей індивід діє цілеспрямовано з метою задоволення тієї чи іншої потреби в конкретній соц.с-мі. Тут же появляється інтерес обоби, його зміст. В понятті інтерес фіксується по-перше становище люд.в сус-ві, змістовна ха-ка її в залежності від діяльності інших людей, спроби використати соціальні відносини, соц-і інститути, що складаються в сус-ві для задоволення виникаючих потреб. Усвідомлення потреб та інтересів особою ніколи не буває абсолютно адекватним їх об’єктивному змісту.