81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика

Моральна свідомість одна з форм суспільної свідомості, що є, як і інші його форми, відображенням суспільного буття. Воно містить у собі історично змінюються моральні відносини, що представляють собою суб'єктивну сторону моралі. В основі моральної свідомості перебуває категорія моральності.

Моральність - це поняття, яке є синонімом моралі, хоча в теорії етики існують і різні трактування цих термінів. Наприклад, мораль розглядається як форма свідомості, а моральність - це сфера моралі, звичаїв, практичних вчинків.

Мораль виникла раніше від інших форм суспільної свідомості, ще в первісному суспільстві, і виступала регулятором поведінки людей у всіх сферах суспільного життя: в побуті, в праці, в особистих відносинах. Вона мала загальне значення, поширювалася на всіх членів колективу і закріплювала в собі все спільне, що становило ціннісні засади суспільства, яких складалися взаємини між людьми. Мораль підтримувала громадські підвалини життя, форми спілкування.

Основною функцією моралі є регулювання взаємовідносин усіх членів суспільства і соціальних груп.

Моральна свідомість пов'язане з іншими формами суспільної свідомості, вона надає на них вплив і перш за все такий зв'язок проглядається з правовим, політичною свідомістю, естетичним і релігією. Найбільш тісно взаємодіють моральну свідомість і правову. І право, і мораль регулюють відносини в суспільстві. Але якщо правові принципи закріплені в законах і виступають як примусовий захід держави, то норми моралі спираються на громадську думку, традиції і звичаї. У законі виражена форма правової організації суспільства, і закон пов'язаний з мораллю.

82. Естетична свідомість і мистецтво. Специфіка відображення дійсності у мистецтво

Мистецтво - це професійна сфера діяльності, в якій естетичне свідомості із супутнього елементу перетворюється в основну мету.

Естетична свідомість - це феномен духовної культури. Ні водної області не можна бути духовно розвиненим, не володіючи естетичним почуттям. Його вища форма - мистецтво.

Античність: краса, гармонія = розумне, вчення про красу = вчення про буття, Істина, Краса і Благо становлять єдність

Відродження: відокремлення естетики як самостійної форми духовної: діяльності> відокремлення Краси, Краса - «досконалість чуттєвого пізнання», місце перебування Краси - мистецтво цієї точки зору дотримувалися: А.І Ф. Шлегель (романтики), К. Фішер (класичний німецький реалізм) , Г. Коген (неокантіанство XIX ст., ХХ ст.) основна думка - краса вище істини і добра

Згідно з І. В. Гете, між істиною і красою немає різкої межі.

Просвітництво: мистецтво не як засіб пізнання світу, але як форма людського самоствердження

Російська культура XIX ст.: = Погляди Гете

Естетичне почуття - просвітлене відчуття насолоди красою світу. Ест. почуття припускають усвідомлену або неусвідомлену здатність керуватися поняттями прекрасного при сприйнятті явищ навколишньої дійсності, творів мистецтва.

За ступенем узагальненості ест. почуття поділяються:

конкретні (до того чи іншого худ. Твору);l

абстрактні (почуття трагічного, піднесеного)l

Категорії: прекрасне - потворне, комічне - трагічне, піднесене - низьке.