Вальдорфська педагогіка

Важливою подією було відкриття в 1919 році у Штутгарті школи для дітей працівників та службовців цигаркової фабрики Вальдорф-Асторія. Педагогічна концепція вальдорфської школи була розроблена відомим дослідником творчості Гете та Шіллера, німецьким філософом і безпосереднім керівником цієї школи Рудольфом Штайнером (1861-1925).

Концепція грунтується на засадах глибокого знання індивідуальних особливостей дитини, установці на цілісне виховання дитини, яке досягається постійним формуванням у неї навичок мислення, свободи, сили почуттів.

Принциповим, з точки зору Штайнера, є положення про розвиток дитини в режимі семи років. Педагогічним середовищем дитини мусить бути все, що формує сприйняття: звуки, кольори, форми, соціальні реалії. Такий підхід до виховання відповідає психологічній структурі особистості.

У вальдорфській школі відсутня установка на розклад уроків, у якому через кожні 45 хвилин відбувається перехід до вивчення нового предмета. Тут, починаючи з першого класу, запроваджено навчання за "методом епох" у поєднанні з уроками, які продовжуються 45 хвилин. Сутність "методу епох" полягає в тому, що викладання предмета ведеться впродовж 3-4 тижнів, з 7 годин 45 хвилин до 9-45 ранку.

Принциповим є положення про те, що ефективна розумова діяльність дітей має місце при поглибленому проникненні в сутність предмета вивчення, це визначає появу інтересу, внутрішньої активності, включення емоцій. Ефективність "методу епох" полягає в тому, що він відкриває більше можливостей для розумової концентрації.

Особливістю вальдорфської школи є вивчення з першого класу двох іноземних мов (англійської або французької, російської або англійської).

Від вчителів, які працюють в такій школі, вимагається уміння викладати свій предмет на рівні глибоких фахових знань, тому що лише якісна професійна підготовка гарантує стабільне почуття поваги учнів до свого вчителя. Вчителі повинні вміти визначати темперамент своїх учнів, щоб знати, як краще розмістити їх у класі (крайні праворуч – холерики, біля них – сангвініки, крайні зліва – флегматики, біля них – меланхоліки) із метою ефективного засвоєння матеріалу.

Таким чином, досвід вальдорфської педагогіки реалізував установку на розвиток не лише інтелекту, але й емоцій, організованості, сили волі, усього, що гарантує гармонійний розвиток дитини.

Концепція Монтесорі

Італійський лікар та педагог Марія Монтесорі (1870-1952рр.) створила унікальну концепцію розвитку дітей, які страждають недоумством. Вона дійшла висновку, що розумова відсталість дітей потребує не стільки медичної допомоги, як виховного патронажу. Вона сама навчає і виховує дефективних дітей впродовж 12 годин на добу. Як результат: розумово недорозвинені й невиховані діти витримали іспити для навчання в загальноосвітній школі. Свій успіх Монтесорі пояснила тим, що ці діти пройшли інший шлях духовного розвитку. В притулку Монтесорі психічний розвиток дітей стимулювався спеціально розробленою методикою, тоді як нормальні діти в народній школі були задавлені формалізмом та догматизмом.

Діти в уяві Монтесорі – це працівники, які творять із себе людей, зайнятих дуже складною справою самовиховання та самонавчання за допомогою дорослих (посилена рефлексія). Особистість, за Монтесорі, вдосконалюється так, як удосконалюється голова, ніс, вухо, розвиваючись у відповідності із внутрішніми силами. Треба виховати людину, здатну спостерігати й розрізняти добро та зло, займатись самоврядуванням, бути діяльною, стриманою, дисциплінованою.

У школі Монтесорі всі діти займалися посильною фізичною працею. Всі! Монтесорі скасувала нагороди та покарання учнів. Вона вважала, що нагороди ображають людську гідність. Основне покарання – ізоляція тих, що провинилися, від дитячого колективу, але так, щоб вони бачили, чим та як зайняті їх товариші. Девізом системи М. Монтесорі було гасло: "Допоможи собі сам".

Наведені вище педагогічні системи – сутність парадигми педагогіки підтримки. Учень знаходився в стані змушеної активності, його інтерес підтримувався вчителем. Основний дидактичний пріоритет – прагнення не демонструвати керівну позицію вчителя.

Змінювалися часи, трансформувалися вимоги, були шкільні революції, "перебудови" та реформи. Реалізувалися різноманітні наукові ідеї, колективні форми (Липецький метод), авторські погляди (Шаталов В.Ф., Гузик М.П., Лисенкова С.М.).