Ясир Арафат

(1929-2004)

Видатний державний, політичний і військовий діяч сучас­ності, "батько" й символ Палестинської Автономії. З 1969 р. Голова Виконкому Організації визволення Пале­стини.

З 1970 р. — Верховний головнокомандувач збройних сил Палестинського руху.

З 1996 р. — Голова Ради Палестинської автономії, лауреат Нобелівської премії миру. Його називали "батьком Пале­стини", "учителем" за ту послідовну боротьбу, яку він вів усе життя за інтереси палестинців. Він пройшов шлях від рішучої збройної боротьби до організації процесу мирних переговорів.

Народився 4 серпня 1929 р. у багатій палестинській сім'ї. Ясир — це його прізвище, що означає "легко находить до­рогу" . Коли йому було 4 роки, померла мати і батько від­дав сина на виховання своїм родичам у Єрусалим. Освіту здобув у Єгипті, закінчив коледж та інженерний факультет Каїрського університету. В студентські роки став членом Мусульманського братства, Союзу єгипет­ських студентів, Ліги єгипетських студентів. Працював інженером у Кувейті, де провів велику роботу з організації Руху за національне визволення Палестини, метою якого було відновлення права палестинського народу на створення власної незалежної палестинської держави.

У 1988 р. було оголошено про створення незалежної пале­стинської держави у вигнанні, головою уряду якої став Ясир Арафат.

Неодноразово його хотіли вбити, на нього було зроблено понад 10 замахів. Усі важливі події записував у щоденни­ки, яких збереглося понад 4 тис.

У листопаді 1996 р. під час візиту президента України Л. Кучми в Ізраїль і підписання низки договорів про стра­тегічне партнерство відбулася зустріч Л. Кучми з главою палестинської держави Ясиром Арафатом. У Києві ство­рено постійне представництво Палестини. Помер у 2004 р. Народ Палестини глибоко шанує свого лідера, який все життя віддав боротьбі палестинців за створення власної держави.

ТУРЕЧЧИНА

Найважливіші події повоєнного розвитку

І Після Другої світової війни за правління президента Баяра (1950- 1958 pp.) було дозволено багатопартійність.

,' За "планом Маршалла" Туреччина одержала 200 млн до­ларів, але ця допомога не була ефективною через зростан­ня військових витрат. Країна весь ч^ас переживала дефіцит державного бюджету. У 1952 р. Туреччина вступила в НАТО.

Все це викликало незадоволення населення, яке придушу­валося із застосуванням сили. У 1960 р. було розстріляно демонстрацію студентів Стамбульського університету. Ця подія стала поштовхом до виступу військових, які здійснили переворот у 1960 р. (Військові перевороти відбувалися у 1960, 1971, 1980 pp., метою яких було створення сильно го уряду, який би протистояв ісламістам і вивів Туреччину до числа розвинених держав світу). До влади прийшов Комітет національної єдності. Були організовані вибори до Установчих зборів, які ухвалили нову Конституцію (січень 1961 p.).

Так завершила своє існування Перша республіка 1924 -1960 pp.

3. Почався період Другої республіки (1961-1980 pp.).

У 1965 р. на виборах перемогла Партія справедливості, був ^сформований уряд на чолі з Сулейманом Демірелем, який звертав увагу на розвиток приватної власності, на заохочення іноземних інвестицій.

У країні зростає безробіття, багато турків почали шукати роботу на Заході, велика кількість їх працює у ФРН.

4. У вересні 1980 р. у Туреччині стався військовий переворот.

Уряд С. Деміреля було повалено, розпущено парламент, призупинена діяльність партій і профспілок. Влада в краї­ні перейшла до Ради національної безпеки. Уряд сформу­вали військові на чолі з начальником генерального штабу К. Євреном.

5. Наприкінці 1982 р. було прийнято нову конституцію. З 1982 р. у Туреччині Третя республіка.

Розпочалася реорганізація і модернізація виробничої бази, перехід до ринкової економіки. Значних успіхів було досягнуто у розвитку промисловості. Зростає виробництво текстильної, харчової, шкіряної галузей, виробництво електротоварів, засобів транспорту, металовиробів, елект­ронної продукції. Наприкінці 80-х pp. Туреччина повні­стю задовольнила попит населення на продовольчі товари і почала частину їх експортувати.

6. На початку 90-х pp. Туреччина перетворилася на сучасну індустріальну країну. Вона досягла значних успіхів у за­провадженні ринкової економіки і демократизації сус­пільства. У 1989-1991 pp. зростання валового національ­ного продукту становило 8% щорічно.

7. На сьогодні Туреччина ще не досягла європейських стан­дартів: не вирішено курдської проблеми, проводилася політика насильницької асиміляції, порушуються права курдів.

8. З 2002 р. при владі в країні уряд Н. Ербакана, який запо­чаткував економічну реформу за сприяння МВФ, пого­дився на падання культурної автономії курдам.

І 9. З 2004 р. розпочалися попередні переговори щодо повно­правного членства Туреччини в ЄЕС. Заплановано поча­ти з нею переговори з цього питання у 2007 р. Важливою проблемою для Туреччини є грецько-турецький конфлікт на Кіпрі.

10.3 2005 р. уряд розпочав проведення заходів щодо зміцнен­ня грошової одиниці — ліри — після 30-річної інфляції в країні.

До 2006 р. зникне єдина в світі 20-мільйонна купюра, бо такого типу паперових грошей немає в жодній країні світу.

ІРАН

Найважливіші події повоєнного Ірану

1941 р. До влади в Ірані прийшов шах Мохаммед Реза Пехле-ві. Під час Другої світової війни СРСР та Велика Британія ввели свої війська в Іран, щоб не допустити фашистську Німеччину в Іран.

Північну частину Ірану окупував СРСР, Велика Брита­нія — південну. СРСР вчасно не вивів свої війська з північ­ної частини країни, як це зробила Велика Британія, а почав створювати в азербайджанських та курдських ра­йонах прорадянські режими. Це викликало відповідну ре­акцію урядів Великої Британії та США. Навесні 1946 р. СРСР був змушений вивести свої війська з Ірану.

У післявоєнний період Іран перебував у стані політич­ної нестабільності. Важливою силою в Ірані було духо­венство, яке мало привілейоване становище. Усього в країні налічувалося:

• 200 тис. служителів культу;

• 80 мечетей;

• 300 духовних навчальних закладів, у яких навчалося 60 тис. чоловік.

Шахський режим узяв курс на проведення реформ та на зближення зі США.