4. Традиціоналістська модель розвитку (Іран, Афганістан). У цих країнах значний вплив релігії на ідеологічні уста­новки як влади, так і суспільства.

5. Країни з низьким рівнем розвитку внаслідок соціально-еко­номічної та культурної відсталості, їх невизначеність.

30 африканських країн — останні в списку з виробництва валового продукту на душу населення.

Міжнародні об’єднання країн Азії та Африки 1955 р. Бандунзька конференція 29 країн Азії та Африки - перша спроба виступити на світовій арені єдиною силою. Порушено проблеми економічного та культурного спів­робітництва, прав людини та національного самовизна­чення народів. Було запропоновано створити спеціальний фонд ООН для економічного розвитку. У підсумкових документах конференції її учасники закли­кали народи світу до загального миру і співробітництва. 1961 р. Рух неприєднання, який виник за ініціативи п'яти ви­датних лідерів світу: Дж. Неру — Індія; Й. Б. Тито — Югославія; Г. Насер — Єгипет; Сукарно — Індонезія; К. Нкруми — Гана.

Перша конференція 25 країн відбулася 1 - 6 вересня 1961 р. у Белграді, вона висунула ідею проведення політи­ки неприєднання до будь-яких військових союзів, під­тримки миру та національно-визвольних рухів. Головою Руху неприєднання став на три роки керівник країни, у якій проводиться конференція Руху неприєднання. На сьогодні учасниками цього об'єднання є 113 країн сві­ту. Ці країни дотримуються політики неприєднання до військових союзів і блоків, прагнуть проводити неза­лежну політику, не допускати диктату і насильства у між­народних відносинах. Рух підтримує будь-які кроки з роззброєння.

1964 р. 77 країн Азії, Африки та Латинської Америки утвори­ли міжнародне об'єднання "Група — 77". На початку 90-х pp. до цього об'єднання входило 129 країн, в яких видобувається 2/3 нафти, що використо­вують країни Заходу, 50% інших сировинних товарів. Країни цього об'єднаная заявили про свій намір спільно шукати шляхи вирішення найважливіших для них еконо мічних проблем. Вони прагнуть домогтися стабілізації цін на експорт сировини, пільг для збуту товарів на ринках розвинених держав та інвестицій у свої економіки.

Діють такі регіональні об'єднання:

• Ліга арабських держав — 1945 p.;

• Організація африканської єдності — 1963 p.;

• Організація країн - - експортерів нафти (ОПЕК) — 1966р.;

• Асоціація держав Південно-Східної Азії — 1967 p.;

• Ісламська конфедерація — 1969 р!

Ці організації прагнуть реалізовувати спільні програми економічного та культурного розвитку, здійснювати координацію зовнішньої політики.

Відносини України з державами Азії та Африки

Країни Азії мають важливе значення для забезпечення альтернативними джерелами постачання енергоносіїв України та для власних ринків збуїу товарів у цьому регіоні. Зацікавленість в активізації економічної взаємодії з Ук­раїною виявляють усі країни Азійсько-Тихоокеанського регіону.

1. Японія, Південна Корея, Таїланд вбачають в Україні ринок збуту своєї високотехнологічної продукції, яка тут користується великим попитом, а також зацікавлені в екс­порті української сировини.

2. Китай, Індія, В'єтнам зацікавлені у військовій продукції, металургії, машинобудуванні та в експорті в Україну своїх товарів широкого вжитку.

З вересня 1986 р. Україна є спостерігачем Руху неприєднання.

У 1996, 1998 pp. Україна брала участь у роботі Одинадцятої та Дванадцятої конференцій цієї організації. Намагається потрапити на багаті сировинні ринки цього регіону, екс­портувати сюди свою наукомістку продукцію та вироби важкої промисловості.

Укладено торговельні угоди з Китаєм, Пакистаном, Індією та іншими країнами цього регіону. І Політичні та економічні відносини України з країнами Африки розвиваються менш інтенсивно через політичну нестабільність цього регіону.

ЯПОНІЯ

Становище країни після Другої світової війни

1. Японія дістала поразку у Другій світовій війні й була оку­пована військами США. Верховна влада в Японії нале­жала американській окупаційній адміністрації на чолі з генералом Макартуром. Окупаційний період тривав до початку 1952 р.

2. На окупованій території США проводили політику трьох "Д" — демократизації, демілітаризації, декартелізації.

3. Японія втратила всі свої колоніальні володіння і завойо­вані території.

4. Промисловість країни була зруйнована. Виробництво становило лише 14% довоєнного рівня.

5. Було розорене сільське господарство, в країні післявоєн­на економічна криза.

6. Значна частина населення не мала засобів до існування, реальна зарплата становила лише 13% довоєнної, було ве­лика кількість безробітних (10 млн. осіб).

7. У 1946-1947 pp. була проведена аграрна реформа, внаслі­док якої ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Більшу частину поміщицьких земель держава передала селянам за викуп (до 80% усіх сільськогосподарських угідь).

8. Були розпущені найбільші промислові корпорації, що сприяло ліквідації надмірної концентрації, відновленню конкуренції розвитку вільного ринку.

9. Проводилися демократичні реформи:

• заборонялися реакційні організації;

• заборонялася пропаганда насильства і війни;

• дозволялася діяльність політичних партій;

• прийнято закон про працю, за яким робітники дістали право на укладення колективних договорів, на створен­ня профспілок, на проведення страйків;

10. Здійснено низку заходів у соціальній сфері:

• введено 8-годинний робочий день;

• щорічна оплачувана тижнева відпустка для робітників та службовців;

• охорона праці жінок та підлітків;

• проведено реформу системи шкільного навчання, яка збільшила період обов'язкового та безкоштовного нав­чання з 6 до 9 років та передала контроль над освітою громадськості.

11. Здійснено демілітаризацію країни. Збройні сили були демобілізовані, а військові установи та таємна поліція - ліквідовані.

12. У 1947 р. було прийнято Конституцію, яка проголосила:

• демократичні права і свободи;

• рівноправність жінок і чоловіків;

• загальне виборче право з 20 років;

• відмову від війни як суверенного права нації;

• відмову від погрози або застосування збройної сили як засобу розв'язання міжнародних спорів.

13. Було розширено права парламенту. Вища законодавча влада належить двопалатному парламенту (палаті пред­ставників і палаті радників), виконавча — призначеному імператором уряду, який мав заручитися підтримкою чле­нів парламенту.

14. З 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. відбувся Міжна­родний трибунал над головними японськими злочинцями в Токіо. До суду було віддано 28 осіб. 7 осіб було засудже­но до страти через повішення, а 16 — до різних строків ув'язнення.

Висновки

1. До початку 50-х pp. завершилася відбудова народного господарства Японії.

2. Японія стала конституційною монархією. Реальну полі­тичну владу імператор втратив і перетворився на "символ єдності нації".

3. Після Другої світової війни Японія з тоталітарно-міліта­ристської держави з феодальними пережитками, якою була до цього, перетворилася на сучасну високорозвинену державу демократичного типу.

Сan- Франциський мирний договір

Вересень 1951 р. Відбулася Міжнародна конференція з врегу­лювання відносин з Японією. Були присутні делегати з 51 країни, підписано Сан-Франциський мирний договір, його підписало 48 країн, а СРСР, Польща і Чехо-Словач-чина цей договір не підписали.

Згідно з договором:

1. Було оголошено про припинення стану війни з Японією.

2. Визнано повний суверенітет японського народу над Япо­нією та її територіальними водами.

3. Японія визнала незалежність Кореї.

4. Відмовилася від усіх претензій на Тайвань, острови Пенхуледао та інші острови в Тихому океані.

4. Втрачала частину Курильських островів та Південний Сахалін.

5. За Японією було визнано право на індивідуальну та ко­лективну оборону і домовленості про можливість розмі­щення або збереження іноземних збройних сил на її території.

6. Обсяги репарацій не визначалися і питання щодо них стосувалося двосторонніх стосунків держав з Японією.

1952 р. Між Японією і США було підписано "Договір безпе­ки". На японській території створювалися американські військові об'єкти Сіх стало 116), на яких було розміщено понад 47 тис, військовослужбовців США.

Висновки

1. З набранням чинності Сан-Франциського договору закін­чилася американська окупація Японії.

2. Договір поклав початок і став юридичною основою японо-американського військово-політичного союзу.

3. Договір сприяв стабільному розвиткові та значному еко­номічному піднесенню в наступний період ("японське економічне диво").

4. Японія донині не погоджується з передачею СРСР чоти­рьох Курильських островів — Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп.