Реформа фінансової системи

1. Посилено позиції національної валюти.

2. Проведено реформу банківської системи. Здійснюється реформування податкової системи.

Особливості китайських реформ

1. Вони стосувалися лише соціально-економічної сфери.

2. Зовсім не торкнулися політичної та ідеологічної сфери.

3. Партійний контроль і надалі пронизує всі сфери суспільства.

4. У Китаї зберігся тоталітарний політичний лад.

5. Демократичний рух молоді за права людини був жорстоко придушений.

1989 р. Спроба демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершилася введенням військового стану та кривавою розправою над студентами та молод­дю за допомогою танків і бронемашин у Пекіні на площі Тяньаньмень.

За офіційними даними, загинуло понад 200 осіб, 3 тис. по­ранено. За оцінками західних засобів масової інформації, кількість жертв сягає 35 тис. осіб.

Наслідки реформ у Китаї

1. Реформи значно прискорили темпи розвитку Китаю.

2. Наприкінці 80-х pp. за обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але в розрахунку на душу населення (500 доларів на рік) значно відставав від багатьох розвинених країн.

3. У 90-х pp. у Китаї створено:

• п'ять спеціальних економічних зон;

• 15 районів техніко-економічного розвитку;

• 27 зон розвитку високих технологій;

• 14 зон вільної торгівлі.

Через ці економічні зони до Китаю надходять зарубіжні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасно­го виробництва.

4. Залучено значні іноземні інвестиції. З 1979 р. по 1995 р. надійшло іноземних інвестицій 181 млрд доларів, цих ін­вестицій — від китайської діаспори.

5. Успішно розвивається дрібний і середній бізнес.

6. Китай вийшов на перше місце в світі за видобутком вугілля, виробництвом телевізорів, бавовняних тканин, цементу.

7. Вдалося не тільки нагодувати народ, а й перетворити Ки­тай з імпортера продовольства в його експортера.

8. У середині 90-х pp. у Китаї вироблялося 450 млн. т зерна.

9. Удвічі підвищився життєвий рівень населення.

10. Темпи приросту виробництва в КНР у 80-х pp. становили 12-18% щорічно, в 90-х pp. — 10,2%, на сучасному етапі — 8%.

Висновки

1. Реформи в Китаї привели до розквіту економіки країни.

2. Проводилися під керівництвом Комуністичної партії Ки­таю і зовсім не торкнулися політичних основ суспільства.

КНР на міжнародній арені 50-ті pp.:

1. Існували союзницькі відносини з СРСР.

2. 1950 - 1953 pp. 1 млн. китайських солдатів воювали в ко­рейській війні, що призвело до міжнародної ізоляції Китаю.

3. 1955 р. Китай брав участь у Бандуцзькій конференції, на­давав допомогу національно-визвольним рухам.

60-ті pp.:

1. Погіршилися відносини з СРСР, Китай висунув претензії на 1,5 млн. км² території СРСР.

2. 1964 р. Випробував власну атомну бомбу.

3. 1966 р. Китай випробував власні ракети середньої даль­ності.

4. 1969 р. Виник збройний прикордонний конфлікт на о. Даманському в Приморському краї на р. Уссурі. Збройне зіткнення відбулося теж у Семипалатинській області (Ка­захстан).

70-90-ті pp.:

1. Китай проводить курс на відкритість країни.

2. Нормалізує відносини та економічні зв'язки з різними дер­жавами, зокрема і зі своїм сусідом Японією.

3. З 1979 р. Між Китаєм і США було відновлено дипломатичні відносини і встановлено торговельні зв'язки.

4. З 1985 р. поліпшились відносини з СРСР.

5. Після розпаду СРСР встановилися дружні російсько-ки­тайські стосунки.

6. Ден Сяопін виступив із концепцією мирного об'єднання Китаю і Тайваню при збереженні Тайванем своєї незалеж­ності та поступової інтеграції. Тайванське питання так і залишилося невирішеним.

У 1996 р. Китай проведенням військово-морських манев­рів біля берегів Тайваню спробував вплинути на хід пре­зидентських виборів на острові, але успіхів не досяг. /.31 липня 1997 р. колишня британська колонія Гонконг з майже 6-мільйонним населенням увійшла до складу Ки­таю згідно з укладеною китайсько-британською угодою 1984 р. Китай пропагував принцип "Одна країна — дві

системи".

7. 1999 р. За цим самим принципом колишня португальська колонія Макао ввійшла до складу Китаю.

Початок XXI ст.:

1. На сьогодні склались добрі відносини Китаю з країнами Західної Європи, США та країнами "третього світу".

2. Неоднозначну реакцію у світі викликала заява Китаю про можливість використання сили для встановлення єдності країни (початок 2005 p.), що дуже стурбувало населення Тайваню, який Китай вважає своєю територію. Цю пози­цію Китаю підтримала Росія.

3. Китай розвиває тісне співробітництво з країнами Східної та Південно-Східної Азії, прагнучи стати лідером у цьому регіоні.

4. Китай є постійним членом Ради Безпеки ООН і "ядерного клубу", вступив до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).

Українсько-китайські відносини

1992 р. Дипломатичне визнання незалежності України і вста­новлення дипломатичних відносин між Україною і Китаєм.

Восени 1992 р. Візит президента України Л. Кравчука до КНР. Закладено основи двостороннього взаємовигідного співробітництва. Добрі відносини між двома країнами розвиваються у сферах економіки, торгівлі, науки, освіти, туризму, спорту, охорони навколишнього середовища. Розширилися експортні можливості України у металур­гійній, хімічній, машинобудівній промисловості. Міцніють дружні відносини між містами-побратимами: Києвом і Пекіном; Харковом і Таньдзином; Дніпропетровською областю і провінцією Цзинсу.

Розширюються культурно-наукові зв'язки: відбуваються наукові конференції, обмін делегаціями культурних то­вариств, виступ творчих колективів. Китай розвиває співробітництво у ракетно-космічній галузі, авіа- та суд­нобудуванні.

1995 р. Візит президента України Л. Кучми до КНР.

Грудень 1997 р. Китай відвідав прем'єр-міністр України.

2001 р. Голова КНР Цзян Цземінь відвідав Київ, що сприяло зміцненню українсько-китайських відносин. Китай — другий після Росії торговий партнер України.

ІНДІЯ

Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність

У роки Другої світової війни Індія працювала на військові потреби метрополії, понад 2 млн індійців були у британ­ській армії.

Індія — це багатонаціональна країна, в якій протистоять дві основні релігійні громади — індуси (близько 70% насе­лення) і мусульмани (близько 25 % населення). Після Дру­гої світової війни в Індії наростає національно-визвольна боротьба.

Причини:

1. Неврожаї в деяких провінціях.

2. Масове безробіття внаслідок скорочення виробництва і демобілізації індійських солдатів.

3. Вплив національно-визвольної боротьби народів Індоки­таю та Індонезії. Національно-визвольною боротьбою ке­рували дві політичні партії -- Індійський національний конгрес, який виступав за створення незалежної держави, і Мусульманська ліга, яка виступала за створення незалеж­ної держави мусульман.

Листопад 1945 р. Заворушення в Індії, які супроводжувалися сутичками з військами і поліцією. Багато людей загинуло, сотні було поранено.

І Іочаток 1946 р. У боротьбу включилися індійські моряки і військовослужбовці. Страйк розпочали моряки на війсь­ковій базі в Бомбеї.

Вони вимагали:

1. зрівняння в правах англійських та індійських військово­службовців;

2. поліпшення матеріального становища їх та їхніх сімей;

3. звільнення політв'язнів.

До моряків приєдналося населення міста. Війська жорстоко придушували страйк. Тільки в Бомбеї загинуло 270 осіб і 1700 було поранено.

1947 р. Уряд Великої Британії заявив про готовність вивести свої війська з Індії.

15 серпня 1947 р. Набув чинності ухвалений парламентом за­кон про незалежність Індії. Колишня колонія Індія поділя­лася на два домініони — Індійський Союз і Пакистан ("Країна мусульман").

Розчленування Індії було зроблено за релігійною ознакою: в Індійському Союзі більшість індусів; у Пакистані — мусульман.

До складу Пакистану ввійшли західні та східні провінції Ін­дії, які становили два окремих регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів.

1971 р. Східний Пакистан проголосив незалежність, утво­ривши Республіку Бангладеш.

Не було врегульовано чимало територіальних питань, не враховано історичних і національних особливостей, що призвело до численних збройних сутичок.

У практику багатьох політичних організацій увійшла полі­тика комуналізму.

Комуналізм — політика, основана на інтересах релігійних общин та їх протистоянні.

Між індусами і мусульманами була спровокована різанина. Тільки в Пенджабі вбито 500 тис. осіб, 2 млн. осіб позбулися майна і житла. Кількість утікачів з Індії та Пакистану на 1951 р. досягла 16 млн. осіб.

26 січня 1950 р. Набрала чинності конституція, за якою Індія було проголошено "суверенною", демократичною рес­публікою. Цей день вважається Днем незалежності Індії.

Конституція Індійської Республіки проголосила:

• демократичні свободи;

• ліквідацію поділу суспільства на касти;

• рівноправність жінок;

• заборону національної, расової, релігійної дискримінації;

• заходи щодо розвитку освіти тощо.

Індійська Республіка — федеративна держава, що складаєть­ся з 22 штатів і 9 союзних територій. Входить до Британської співдружності.