Муамар Каддафі

(народився 1942р.)

Народився в Лівійській пустині в бідній бедуїнській сім'ї. З дитинства виховувався в мусульманських традиціях Закінчив мусульманську початкову та середню школи Навчався на історичному факультеті в м. Бенгази. Потому закінчив військовий коледж м. Бенгази, а зго­дом — військову школу в Англії.

Був найдисциплінованішим курсантом військових закла­дів: дотримувався мусульманських звичаїв, не вживав спиртних напоїв, не грав у азартні ігри і ніколи не відвіду­вав розважальні заклади.

Його кумиром був президент Єгипту Гамаль Абдель Насер. У 1965 р. створив підпільну організацію "Вільні офіцери-уніоністи", яка прагнули домогтися об'єднання арабів у єдину державу під прапором "арабського соціалізму". Прийшовши до влади, провів націоналізацію енергетики, транспорту, зв'язку, банків, страхових компаній, нафтової промисловості, власності італійських та єврейських общин. Були закриті всі нічні бари, ресторани, казино, заборонено вживання спиртних напоїв.

З самого початку проводив антизахідний курс. Були лікві­довані всі іноземні військові бази на території Лівії. Ви­ступає оборонцем усього арабського світу, не визнає існування Ізраїлю, надає велику допомогу палестинцям. Величезні кошти Лівія витрачає на утримання потужної армії, будівництво військових об'єктів, закупівлю сучас­ної зброї.

М. Каддафі — непередбачуваний політик. Усі його охо­ронці — добре навчені дівчата 16-20 років. Часто дозволяє собі непередбачені вчинки. Наприклад, на міжнародну нараду в Белграді привіз з собою шість верблюдів, щоб пити свіже молоко, і пару скакунів, щоб похизуватися пе­ред колегами.

Намагається різними методами підтримувати свою попу­лярність серед народу. Відпустку проводить у пустині, в палатці, як простий бедуїн.

Займається літературною діяльністю. У США вийшло його 12 розповідей, але найвідомішою є його "Зелена книга", яку сам Каддафі називає "Біблією сучасної епохи".

У 1994 p. M. Каддафі запропонував розділити частину прибутків від експорту нафти серед населення. Кожній сім'ї з 10 і більше осіб виділяється 5 тис. доларів. У та­кий спосіб щорічно розподіляється серед лівійців 500 млн. нафтодоларів, а всі прибутки становлять 8 млрд. доларів.

Країни тропічної та південної африки Тропічна Африка

Посилення антиколоніальної боротьби народів Азії й Пів­нічної Африки сприяли "пробудженню" народів Тропіч­ної Африки (з другої половини 50-х pp.). Тропічна Африка була найвідсталішим в економічному аспекти регіоном світу.

(І березня 1957 р. Першою здобула незалежність британська колонія в Західній Африці — Золотий Берег, який отри­мав назву Гана.

Жовтень 1958 р. Визволилася перша з французьких коло­ній — Гвінея.

1960 р. "Рік Африки". Політичну самостійність отримало 17 країн континенту — колишніх колоній Великої Брита­нії, Франції, Бельгії. Це такі країни:

Камерун, Малазійська Республіка (тепер Демократична Республіка Мадагаскар), Народна Республіка Конго (те­пер Заїр), Сомалі, Дагомея (тепер Бенін), Верхня Вольта (сучасна Буркуна-Фасо), Берег Слонової Кості (сучасний Кот д'Івуар), Габон, Мавританія, Нігер, Сенегал, Малі, Нігерія, Чад, Того, Центральна Африканська Республіка, Демократична Республіка Конго.

Протягом 1961-1970 pp. утворилося ще 14 держав:

1961. р. — Танганьїка, Сьєра-Леоне.

1962. р. — Уганда, Бурунді, Руанда.

1963. р. — Кенія, Лесото, Свазіленд, Екваторіальна Гвінея.

1964. р. — Занзібар, Малаві, Замбія. Танганьїка і Занзібар утво­рили нову державу — Об'єднану Республіку Танзанію.

1965. р. — Гамбія.

Висновки

1. До середини 60-х pp. для більшості країн Тропічної Африки закінчився колоніальний період історії.

2. Розпад колоніалізму у цьому регіоні відбувався мирним шляхом, крім Кенії й Камеруну, де відбулися збройні пов­стання.