Індонезія

Індонезія протягом 350 років була колонією Голландії. 1942 р. Індонезію окупували японські війська. 7 серпня 1945 р. Проголошено незалежність Індонезії. Пре­зидентом став лідер Національної партії А. Сукарно. Нідерланди не погодилися з незалежністю Індонезії та ввели свої війська. Колоніальна війна тривала чотири роки.

7 грудня 1949 р. Нідерланди змушені були визнати незалежність Індонезії. Вони зберегли свою владу лише над Захід ним Іріаном (західна частина Нової Гвінеї) до 1963 р.

До 1957 р. Сукарно здійснював курс "ліберальної демокра­тії", але політична нестабільність, часта зміна урядів призвели до здійснення "керованої демократії", яка встановила авторитарний режим особистої влади, було призу­пинено дію конституції, обмежено діяльність політичних партій і парламенту.

Націоналізовано іноземну власність, створюється дер­жавна економіка, яка спричинила падіння промислового ви­робництва, зростання бюрократичного апарату і корупцію. 65 р. Спроба комуністів захопити владу була придушена військами на чолі з генералом Сухарто, який у 1968 р. стан президентом.

•80-ті pp. Була проголошена політика "відкритих дверей", яка забезпечила широкий притік іноземного капіталу. Почали проводитись ринкові реформи. В Індонезії виникають промислові підприємства сільськогосподарської продукції (кави, чаю, какао), будуються І залізниці, на промисловій опиті видобуваються нафта, І ВУГІЛЛЯ, ОЛОВО, СТВОРЮЮТЬСЯ банки.

висновки

І. Індонезія пройшла шлях від проголошення незалежності у 1945 р та соціалістичного експерименту (в період правління Сукарно в 1945-1967 pp.) через трагічні події спроби комуністичного перевороту в 1965 р. до військової диктатури Сухарто (1968-1998 pp.) і від диктатури до де­мократизації суспільства в наш час.

2. Великі руйнування і численні людські жертви принесла природна стихія — землетрус і цунамі наприкінці 2004 р. Міжнародна спільнота надає необхідну допомогу з ліквідації наслідків цієї трагедії для багатьох жителів країни.

Французький Індокитай

Складно відбувався процес деколонізації у французькому Індокитаї — В'єтнамі, Камбоджі, Лаосі.

2 веересня 1945 р. Була проголошена Демократична Республі­ка В'єтнам.

1945 pp. Проголошено незалежність Лаосу і Камбоджі.

І946 р. Французькі колонізатори розв'язали війну в Індокитаї.

1951 p. Утворився Єдиний національно-визвольний фронт В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі. У ході бойових дій францу­зькі війська відступили, а у 1954 р. капітулювали. Франція зазнала поразки і В'єтнам, Лаос і Камбоджа отримали повну незалежність згідно з Женевськими угодами 1954р.

1954 p. Женевська конференція міністрів закордонних справ КНР, США, Великої Британії, Франції, СРСР, делегації ДРВ, королівських урядів Камбоджі, Лаосу, Південного В'єтнаму.

Прийнято рішення поважати суверенітет, незалежність держав Індокитаю, не допускати втручання у внутрішні справи. Делегації ДРВ і Південного В'єтнаму Женевські угоди 1954 р. не підписали. За Женевськими угодами В'єтнам чуло поділено на дві частини.

Територія на північ від 17-ї паралелі залишалася за Демо­кратичною Республікою В'єтнам на чолі з комуністом Хо Ші Міном. Столиця — Ханой. На південь 17-ї парале­лі — за Республікою В'єтнам, який підтримували СИТА. Столиця — Сайгон.