- •Конвергентно-дивергентна організація нервової системи
- •Самоорганізація потоків нервових імпульсів
- •Деякі питання кодування інформації в нервовій системі
- •Сучасні питання організації функції
- •Функціональна асиметрія мозку
- •Локалізація функцій у корі головного мозку
- •Агнозії
- •Апраксії
- •Основні симптоми афатичних (мовних) розладів
- •Будова аналізатора і його функції
- •Відчуття — джерело знань про навколишній світ
- •Класифікація відчуттів
- •Відчуття, що не увійшли в класифікацію
- •Будова ока і можливості людського зору
- •Хроматичні й ахроматичні кольори
- •Будова вуха і слухова чутливість
- •Кількісні характеристики відчуттів
- •Чутливість до розрізнення відчуттів
- •Адаптація і сенсибілізація чутливості
- •Взаємодія відчуттів
- •Предметність сприйняття
- •Цілісність сприйняття
- •Структурність сприйняття
- •Константність сприймання
- •Усвідомленість сприймання
- •Історичність сприймання
- •Сприймання й особистість. Апперцепція
- •Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять
- •Класифікація сприйнять
- •Сприймання як дія
- •Сприймання простору
- •Сприймання часу
- •Сприйняття руху
- •Види уваги
- •Нейрональні механізми уваги
- •Розлади уваги
- •Класифікація і форми прояву емоцій
- •Емоції і потреби людини
- •Функції емоцій
- •Структури мозку, що беруть участь у формуванні емоцій
- •Вплив правої і лівої півкуль мозку на емоції
- •Емоції і темперамент
- •Емоційна стійкість
- •Адаптивна компенсаторна функція емоцій і методи контролю емоційних станів
- •Концепція тимчасової організації пам’яті
- •Параметри станів енграми
- •Концепція активної пам’яті
- •Поширеність енграми в структурах мозку
- •Голографічна модель пам’яті
- •Участь префронтальної кори в процесах пам’яті
- •Участь мозочка в процесах пам’яті
- •Участь мигдалини у процесах пам’яті
- •Участь гіпокампа в процесах пам’яті
- •Системи пам’яті і молекулярні механізми пам’яті
- •Пам’ять і емоції
Константність сприймання
Усі наші сприйняття є відображенням об’єктивно існуючого навколишнього світу. Сприймання нерозривно пов’язано з певним предметом чи моментом об’єктивно існуючої дійсності. Константність сприймання виражається у відносній сталості розмірів, форми і кольорів предметів за умов, що змінюють навколишній світ і його сприйняття.
Якби не було константності (С. Л. Рубінштейн, 1999), то не було б взагалі сприйняття предметів. Ми б сприймали одне безперервне мерехтіння чогось, що увесь час зрушується, збільшується і зменшується, сплющується і розтягується, плями і відблиски різної строкатості. Ми б перестали сприймати світ стійких предметів і навколишня дійсність перетворилася б на хаос. Світ став би непізнаваним і людина не змогла б орієнтуватися в довкіллі.
Різні навколишні об’єкти безперервно змінюють свій вигляд, повертаючись до людини різними сторонами. При цьому змінюється і функція перцепетивних систем, сукупність аналізаторів, що забезпечують сприйняття за таких умов. Завдяки властивості константності, що виявляється в здатності перцептивної системи компенсувати ці зміни, людина сприймає навколишні предмети, які відносно постійні за розміром, формою, кольором тощо.
Наведемо такий приклад. Відомо, що зображення предмета, у тому числі й на сітківці ока, збільшується, коли відстань до об’єкта скорочується, і навпаки.
При цьому відображення предмета на сітківці ока то збільшується, то зменшується, хоча сам предмет не змінюється. Пояснення зводиться до того, що дійсним джерелом константності сприймання є сприйняття й активні дії перцептивної системи. З безлічі відчуттів людина виділяє відносно постійну інваріантну структуру об’єкта, що сприймається. Багаторазове сприйняття тих самих об’єктів за різних умов забезпечує інваріантість перцептивного образу щодо цих мінливих умов, а також рухів самого рецепторного апарата, отже, породжує константність сприйнятого образа. При цьому варіації, зумовлені зміною умов сприймання й активних рухів органів чуття, спостерігачі самі по собі ніяк не відчувають, сприймається лише щось відносне, інваріантне, наприклад, форма будь-якого предмета, його розміри тощо.
Наприклад, при одягненні окулярів виникає спотворення навколишнього світу. Вони спотворюють навколишній світ, проте людина коригує такі спотворення. Внаслідок цього спотворення перестають помічатися, хоча вони і відбиті на сітківці ока.
Константність сприймання пояснюється тим, що воно є своєрідною саморегулюючою дію, що має механізм зворотного зв’язку і підстроюється до особливостей сприйманого об’єкта і умов його існування, що формується в процесі предметної діяльності людини. Константність сприймання — необхідна умова життя і діяльності людини.
Усвідомленість сприймання
Кожне наше сприйняття є предметним і осмисленим. Людина сприймає не окремі відчуття, а предмети і явища навколишнього світу, що мають певне значення. Значення предмета пов’язане з його використанням. Сприйняття містить у собі розуміння й осмислення предмета чи явища. В цілому сприйняття — єдність чуттєвого і логічного, чуттєвого і усвідомленого, чуттєвого і мислення.
Усвідомлений зміст предметів і явищ спирається насамперед на чуттєвий зміст, виходить з нього і є ні чим іншим, як осмисленням предметного значення цього чуттєвого змісту. Водночас усвідомлення значення сприйманого предмета уточнює його чуттєво-наочний зміст. Так, якщо спробувати відтворити вимовлене людьми, що розмовляють незнайомою мовою, то це не вдається. І водночас ми легко можемо відтворити сказане знайомою нам мовою. Особливо яскраво розлади сприймання виявляються при патологічних осередках у головному мозку у вигляді порушення взаємозв’язку чуттєвого і осмисленого, відчуття і мислення. Ураження тім’яної частки головного мозку призводить до розвитку астереогнозії, тобто до невпізнавання більшості предметів, хоча хворі й називають деякі властивості таких предметів (холодний, гострий тощо) і можуть навіть указати в окремих випадках, що можна робити за допомогою того чи іншого предмета — «це те, чим ріжуть», «це те, чим роблять вогонь» та ін.
Сприйняття виникає в результаті безпосереднього впливу подразника на рецептори. Перцептивні образи завжди мають певне осмислене значення. Сприйняття в людини щонайтісніше пов’язане з мисленням, з розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет — це значить подумки назвати його, тобто віднести сприйнятий предмет до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.
Так, побачивши незнайомий предмет, ми намагаємося вловити в ньому подібність із знайомими нам об’єктами, віднести його до тієї або іншої категорії. Сприйняття не визначається звичайним набором подразників, що впливають на органи чуття, а становить динамічний пошук найкращого тлумачення, пояснення наявних даних. У цьому плані показові так звані двозначні малюнки, у яких поперемінно сприймаються то фігура, то фон.
Усвідомити сприйняття — означає виявити предметне значення тих відчувань, що зумовлюють цей предмет чи явище. У процесі осмислювання чуттєвий зміст сприйняття піддається аналізу і синтезу, порівнянню, відмежуванню різних сторін, узагальненню. Відбувається поступовий перехід від сприйняття до уявлення, а від нього — до мислення. Єдність чуттєвого, осмисленого і логічного становить суть людського сприйняття. Відбувається перехід від одиничного через особливості загального, а це вже і є мислення при осмислюванні сприйняття.
Отже, сприймання — активний процес, у ході якого людина робить безліч перцептивных дій для того, щоб сформувати адекватний образ предмета. Активність сприймання складається насамперед в участі ефекторних (рухових) компонентів аналізаторів у процесі сприйняття (руху руки під час дотику, руху ока в зоровому сприйманні тощо). Крім того, необхідна активність на макрорівні, тобто можливість у процесі сприйняття активно переміщувати своє тіло.