Емоції і потреби людини

За допомогою емоцій виділяються предмети, що відповідають потребам особи. Емоції стимулюють діяльність людини, спрямовану на задоволення цих потреб. Емоції є показником того, як відбувається процес задоволення потреб людини. Виниклі в процесі спілкування і діяльності позитивні емоційні стани екстазу, задоволення тощо свідчать про добре задоволення потреб. Водночас незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями (сорому, каяття, туги та ін.).

Відповідно до інформаційної концепції емоцій, емоційні стани визначаються якістю й інтенсивністю актуальної потреби особи й оцінкою, яку вона дає імовірності її задоволення. Людина оцінює ситуацію. Якщо суб’єктивна імовірність задоволення потреби велика, то це породжує позитивні емоції. Якщо ж усвідомлювана суб’єктом ситуація така, що неможливо задовольнити потреби, то це призводить до негативних емоцій. Проте далеко не всі емоції вкладаються в цю схему. Так, емоція подиву не може бути віднесена ні до позитивних, ні до негативних емоційних станів.

Однією з характерних рис емоційних станів є їхня регулятивна функція. Переживання людини виступають у ролі сигналів, що інформують про те, як у неї відбувається процес задоволення потреб, з якими перешкодами вона стикається, на що треба звернути увагу, над чим потрібно задуматися, що треба змінити.

Емоції сигналізують про благополучний чи неблагополучний розвиток подій і регулюють відносини людини в суспільстві.

Емоції, будучи суб’єктивним переживанням, присутні в складі будь-якої діяльності суб’єкта. У структурі поведінки людини, що є функціональною системою, емоціям належить вирішальна роль. Залежно від фази поведінки В. К. Вілюнас (1986) виділяє провідні і ситуаційні емоції. Провідні емоції сигналізують суб’єкту про задоволення чи незадоволенні його потреб.

Ми знаємо, що будь-яка наша дія пов’язана з побудовою функціональної системи й акцептора результатів дії. За допомогою таких функціональних утворів мета і засоби задоволення потреби конкретизуються (К. В. Судаков, 1997). Формування акцептора результатів дії (мети) і передбачуваних способів дії пов’язане зі змістом провідних емоцій. Незадоволення потреб спонукає суб’єкта до пошуку мети і тим самим стимулюється певна поведінка. При оцінюванні окремих етапів поведінки чи поведінки загалом важливу роль відіграють ситуаційні емоції, що спонукають суб’єкта до дії в колишньому напрям­ку, чи до необхідності змінювати свою поведінку і тактику.

Отже, наведені дані засвідчують, що в генезі емоцій вирішальна роль належить оцінюванню імовірності задоволення потреби.

Функції емоцій

Нині у літературі виділяють кілька функцій емоцій: оцінювальна, спонукальну, підкріплювальну, перемикальну, комунікативну.

Оцінювальна функція емоцій виражається в узагальненому оцінюванні явищ і подій. При цьому емоції захоплюють увесь організм і представляють миттєву оцінку поведінки в цілому, що дає можливість визначити корисність чи шкідливість факторів, які впливають на суб’єкт ще до їх безпосередньої дії. Емоції в цьому разі виконують функцію оцінювання умов виникнення ситуації на основі виниклої потреби. Таке емоційне оцінювання здійснюється на почуттєвому рівні. Наприклад, реалізація харчової потреби здійснюється за допомогою смакової чутливості на підставі виниклого почуття голоду. Проте ми не аналізуємо, скільки білків, вуглеводів, солей тощо ми з’їли.

Спонукальна функція зводиться до того, що емоція містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає суб’єкта до дії. Функцію спонукання виконують провід­ні і ситуаційні емоційні переживання. Провідне емоційне переживання спрямоване на актуальну потребу (ціль) і ініціює адаптивну поведінку. Ситуаційні емоційні переживання виникають при оцінюванні окремих етапів поведінки і спонукають суб’єкта діяти в колишньому напрямку чи змінювати тактику поведінки і засоби досягнення мети.

Емоції передбачення пов’язані з появою переживання здогаду, ідеї, рішення, що ще не вербалізовані.

Підкріплювальна функція емоцій особливо важлива в процесах навчання і пам’яті. Все, що пов’язане з емоційними переживаннями, запам’ятовується добре і надовго. Так, для вироблення умовного рефлексу потрібні три фактори: мотиваційне збудження, індиферентний подразник і фактор, що здатний задовольнити нагальну потребу. Без третього фактора (нагорода) неможливо виробити умов­ний рефлекс у тварин. Такою нагородою для голодної тварини є, наприклад, їжа.

Дуже наочно підкріплювальна функція емоцій виявляється на експериментальній моделі «емоційного резонансу» П. В. Симонова (1997). Було встановлено, що якщо на собаку впливати електричним струмом на очах у собаки-спостерігача, то в останнього виникає негативне емоційне напруження, яке виявляється у прискоренні серцевих скорочень і збільшенні синхронізації гіпокампального тета-ритму. Після припинення впливу електричним струмом на собаку-жертву у собаки-спостерігача відновлювалися змінені фізіологічні показники, тобто негативне емоційне напруження в нього минало.

Перемикальна функція емоцій полягає в тому, що вони спонукають людину до зміни своєї поведінки. За звичайних умов пове­дінка людини і тварин визначається багатьма потребами, між якими існує конкуренція. Конкуренція мотивів найяскравіше виявляється в екстремальних умовах, коли виникає боротьба між інстинктом самозбереження і потребами діяти відповідно до установленої етичної норми. Ось де особливо яскраво виявляється перемикальна функція емоцій. Конфлікт між потребами переживається у вигляді боротьби між страхом і обов’язком, між страхом і соромом, між обов’язком і зрадою тощо. Остаточне вирішення такого конфлікту залежить від сили спонукань, а також від особистісних особливостей суб’єкта.

Комунікативна функція емоцій дає змогу передавати свої переживання іншим людям, інформувати про своє ставлення до об’єктів і явищ за допомогою міміки, жестів, поз, виразних зітхань, змін інтонації голосу тощо. Зазначені рухи м’язів, за допомогою яких людина виражає свої емоції, прийшли до нас від наших предків. У ході еволюції мімічні сигнали розвилися в систему, що дає змогу передавати інформацію про стан і наміри суб’єкта. Так, вираз переляку вказує про намір індивідуума рятуватися втечею, а гніву — про намір вступити у боротьбу.