Системи пам’яті і молекулярні механізми пам’яті

Виділяють дві великі групи систем пам’яті: процедурну і декларативну.

Процедурна пам’ять є старішою, ніж декларативна, і являю собою знання того, як слід діяти організму в тій чи іншій ситуації. Ця система пам’яті заснована на біохімічних і біофізичних змінах у тих нервових клітинах і нервових мережах, що беруть безпосередню участь у засвоєних діях.

Декларативна пам’ять — система, що представляє ясний і доступний звіт про накопичений у минулому індивідуальний досвід. Ця система пам’яті є експліцитною, свідомою і містить у собі пам’ять на події, факти, слова, обличчя тощо. Зміст цієї системи у пам’яті може бути виражений словесно. Декларативна пам’ять є результатом інтегративної діяльності мозку і тісно пов’язана з медіальними відділами скроневої частки, а також з гіпоталамусом. У формуванні декларативної пам’яті беруть участь медіодорсальні ядра таламуса, гіпокамп і зубчаста звивина, субікулярний комплекс, енторіальна кора з парагіпокампальною корою, передні ядра маміло-таламічного каналу та інші структури мозку.

Д. О. Хебб (1949) та інші вважають, що у формуванні пам’яті велике значення мають зміни синаптичних зв’язків. Наступні дослідження показали, що «старі» і «нові» сліди пам’яті нерозрізненні за своїми нейрофізіологічними властивостями, у тому числі і за якостями електричної активності.

Нині серед психофізіологов домінує гіпотеза, що основою довгострокового збереження слідів пам’яті є довгострокові хемореактивні властивості мембрани нейронів (А. М. Лебедєв, 2001 та ін.). Ця гіпотеза підтверджується експериментальними дослідженнями J. Schwartz, H. еt al., 1971; Е. Н.Соколова, А. Тер-Маргаряна, 1984 та інших, що виявили зміни хемочутливості мембран нейронів, які дов­го зберігаються, і розглядали їх як один з механізмів збереження енграми пам’яті. Вивчення структури і функції синаптичних мембран, а також їхньої ролі в передаванні, фіксуванні і збереженні інформації показало, що мембрана визначає чутливість до подразника, а також визначає силу, специфічність і адекватність відповіді на такий стимул. У синаптичних мембранах відбуваються зміни в ліпідах і білках. При цьому як короткочасна, так і довгострокова пам’ять пов’язані з тим, що ліпідний біошар змінюється, а ліпіди переходять у той самий новий рідинно-кристалічнний стан (Е. М. Крепс, І. П. Ашмарин, 1982; Е. Б. Бурлакова, 1990). Особливу роль у процесах пам’яті відіграють іони кальцію. Вони здійснюють взаємозв’язок між обмінними процесами в нейроні і його мембрані, тобто забезпечують клітинну провідність і беруть безпосередню участь у формуванні пластичних реакцій нейронів (П. Г. Костюк та ін., 1981 та ін.).

Пам’ять і емоції

Пам’ять є універсальним інтегратором психіки і бере участь в організації всіх психічних процесів (В. Я. Ляудис, 1991). Емоції також впливають на різні види діяльності людини, у тому числі і пам’ять. Установлено, що такий вплив емоцій на діяльність залежить від ступеня сформованості навичок, які забезпечують її виконання. Виявлено таку залежність: чим міцніші навички в людини, тим легше вони відтворюються і тим менше піддаються дезорганізуючому впливу емоцій (Я. Рейковський, 1979; Е. Л. Носенко, С. Н. Єгорова, 1992). Міцні навички в період емоційного збудження можуть виконуватися навіть краще, ніж у спокійному стані, а недостатньо зміцнені — руйнуються (В. В. Суворова, 1975; Я. Рейковський, 1979 та ін.).

Механізм впливу емоцій на стан пам’яті поки що не встановлений.

Емоційний стан людини впливає на переробку вербальної інфор­мації (Е. Л. Носенко, 1979; 1981; 1996 та ін.). Е. Л. Носенко відзначала поліпшення мнемічної діяльності в стані емоційного напруження при виключенні в цей час будь-яких інших розумових завдань. При цьому спостерігалося збільшення кількості випадків актуалізації декларативно репрезентованих семантичних відносин, що з’явилися в мовному досвіді людини раніше, а тому легше актуалізувалися порівняно з процедуральними, а також малознайомими стимулами. Установлено, що витягнення інформації з довгострокової пам’яті в загальну сукупність інформації, яка зводиться у цей момент, здійснюється у два способи. За звичайних умов превалює спосіб перекладання інформації з довгострокової пам’яті в проміжну, а потім — у короткочасну. У стані емоційного напруження найчастіше спостерігається безпосереднє перекладання інформації з довгострокової пам’яті в короткочасну (Е. Л. Носенко. С. Н. Єгорова, 1996).