- •Конвергентно-дивергентна організація нервової системи
- •Самоорганізація потоків нервових імпульсів
- •Деякі питання кодування інформації в нервовій системі
- •Сучасні питання організації функції
- •Функціональна асиметрія мозку
- •Локалізація функцій у корі головного мозку
- •Агнозії
- •Апраксії
- •Основні симптоми афатичних (мовних) розладів
- •Будова аналізатора і його функції
- •Відчуття — джерело знань про навколишній світ
- •Класифікація відчуттів
- •Відчуття, що не увійшли в класифікацію
- •Будова ока і можливості людського зору
- •Хроматичні й ахроматичні кольори
- •Будова вуха і слухова чутливість
- •Кількісні характеристики відчуттів
- •Чутливість до розрізнення відчуттів
- •Адаптація і сенсибілізація чутливості
- •Взаємодія відчуттів
- •Предметність сприйняття
- •Цілісність сприйняття
- •Структурність сприйняття
- •Константність сприймання
- •Усвідомленість сприймання
- •Історичність сприймання
- •Сприймання й особистість. Апперцепція
- •Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять
- •Класифікація сприйнять
- •Сприймання як дія
- •Сприймання простору
- •Сприймання часу
- •Сприйняття руху
- •Види уваги
- •Нейрональні механізми уваги
- •Розлади уваги
- •Класифікація і форми прояву емоцій
- •Емоції і потреби людини
- •Функції емоцій
- •Структури мозку, що беруть участь у формуванні емоцій
- •Вплив правої і лівої півкуль мозку на емоції
- •Емоції і темперамент
- •Емоційна стійкість
- •Адаптивна компенсаторна функція емоцій і методи контролю емоційних станів
- •Концепція тимчасової організації пам’яті
- •Параметри станів енграми
- •Концепція активної пам’яті
- •Поширеність енграми в структурах мозку
- •Голографічна модель пам’яті
- •Участь префронтальної кори в процесах пам’яті
- •Участь мозочка в процесах пам’яті
- •Участь мигдалини у процесах пам’яті
- •Участь гіпокампа в процесах пам’яті
- •Системи пам’яті і молекулярні механізми пам’яті
- •Пам’ять і емоції
Будова ока і можливості людського зору
Серед усіх видів відчуттів найзначущими для людини є зорові і слухові відчуття.
Орган зору дає можливість сприймати далекі і близькі об’єкти. Око може рухатися за об’єктом, розглядаючи його. При цьому такі переміщення ока відбуваються стрибкоподібно. Відбувається мовби обмацування предмета поглядом на відстані. Голова рухається за об’єктом і кожен новий поворот голови дає нам нові зорові відчуття. За допомогою органа зору ми читаємо, дивимося кіно, а через оптичні прилади пізнаємо невидиме. Зоровий аналізатор дає людині можливість милуватися навколишнім світом, а також пізнавати його.
Зорові відчуття відіграють важливу роль у життєдіяльності людини і тварин, у зв’язку з чим у них сильніше розвинені ділянки мозку, у яких проектуються зорові відчуття, тобто потиличні частки. Рецептори ока добре пристосовані до приймання променистої енергії і світла. 90 % всієї інформації людина отримує через очі. Око має високу чутливість. Так, людина бачить запалену свічку на відстані 27 км. Вона також сприймає спалахи світла, що тривають 0,003 с. У сонячному світлі людина розрізняє понад 25 тисяч відтінків.
Промінь світла — це квант енергії, який в оці проходить крізь різні прозорі середовища. Такими прозорими середовищами є рогівка, передня камера ока, зіниця, кришталик. Кришталик переломлює промені під різними кутами, що залежить від кривизни різних його частин. Потім крізь драглисту масу (склисте тіло) промінь світла потрапляє на сітківку ока, яка складається з кількох шарів нервових клітин і закінчується кінцевими апаратами — паличками і колбочками. Вони є рецепторами світла. Палички розміщені на периферійних ділянках сітківки, а колбочки — у її центрі. Частина сітківки, в котру входить сосок зорового нерва, зовсім не має рецепторів і називається сліпою плямою.
Палички високочутливі до слабкого за інтенсивністю світла. Вони відбивають світлоту предметів, тобто амплітуду відбиття предметами електромагнітних хвиль. Це рецептори сутінкового, нічного зору. Колбочки мають низьку чутливість до світла і є рецепторами денного зору. Колбочки подають інформацію мозку про довжину електромагнітних хвиль, зумовлюючи відчуття кольору. У людини в сітківці ока міститься 130 млн паличок і 7 млн колбочок. Палички і колбочки впираються своїми носиками в шар пігментних клітин. Пігмент оточує більшість фоторецепторів. Усередині фоторецепторів виявлена велика кількість пігменту. Пігмент поглинає світлову енергію, допомагає подразненню паличок і колбочок. Пігмент, що міститься в паличках, називають зоровим пурпуром (родопсином), а в колбочках — йодопсином.
Найдрібніша порція світла (фотон), що поглинається молекулою пігменту, зумовлює її розпад і виникнення заряджених іонів. Виниклі фотохімічні реакції речовини збуджують зоровий нерв. Збудження за допомогою доцентрових нервів проходить у підкіркові зорові центри, а потім — у кірковий відділ зорового аналізатора, тобто в потиличну частку. Одна частина зорового аналізатора побудована за принципом просторової проекції різних точок сітківки в різних точках кори, інша — поєднує подразнення в складні комплекси.
Кожна колбочка жовтої плями з’єднана з окремим нервовим волокном, що дає можливість точного розрізнення просторових відносин і форм. Палички з’єднані з нервовим волокном групами (до 200 паличок), що збільшує чутливість паличок до слабкого світла, але погіршує точність просторового розрізнення. Відображення просторових відносин тісно пов’язано із синтезом зорових відчуттів корою великих півкуль. Око людини реагує на світло в межах довжини хвилі від 390 до 760 мілімікрон (мільйонних часток міліметра).