Вплив правої і лівої півкуль мозку на емоції

У літературі є чимало праць, у яких зазначається вплив функціональної асиметрії мозку на емоції. Так, сприйняття емоційних сигналів перебуває під контролем правої півкулі. Крім того, права півкуля сприяє більш вираженим вегетативним і соматичним реак­ціям при емоціях. Права півкуля пов’язана переважно з негативними емоціями, на що вказують дані клінічного спостереження за хворими. У разі ураження правої півкулі хворі неспокійні, песимістич­но налаштовані, фіксовані на своїх хворобливих відчуттях, плаксиві, тривожні, стурбовані. За зниженням активності правої півкулі і підвищенням активності лівої півкулі (домінантна півкуля) у хворих відзначається безпричинна ейфорія, підвищений чи індиферентний настрій, частий сміх, легкодумство, безтурботність та ін. Саме зі зниженням активності правої півкулі під впливом алкоголю багато хто пояснює ейфорію, благополуччя, безтурботність і інші симптоми.

При експериментальному вимиканні правої півкулі електро­судомним ударом електричного струму (підвищення активності лівої півкулі) відзначаються позитивні емоції і навпаки.

В експерименті було також установлено, що права півкуля швид­ше реагує на слайди сумного змісту, а ліва — на слайди радісного змісту.

Розпізнавання міміки пов’язане переважно з функцією правої півкулі. Ураження правої скроневої ділянки мозку призводить до того, що хворі не можуть розпізнавати емоційну інтонацію мови.

Дослідження останніх років показали, що емоційні розлади залежно від ураження правої чи лівої півкулі пов’язані в основному зі змінами функції переважно лобових часток мозку. На сьогодні встановлено, що емоційні розлади пояснюються порушенням реципрокних зв’язків між лобовими частками і лімбічною системою.

Дані електроенцефалограми свідчать, що в більшості випробовуваних, котрі оцінювали свій стан як «щастя», домінувала активність у лівих фронтальних ділянках. Дослідження, проведені на дітях у віці до одного року (10 міс), показали, що ковтання со­лодкої рідини виявлялося інтересом на обличчі дитини і підвищенням електроенцефалографічної активації в лівій лобовій частці, а кислої (сік) — гримасою відрази і електроенцефалографічною активацією у правій лобовій частці.

Нині загальноприйнятим є таке положення: переважання актив­ності в лівій фронтальній корі над правою є показником позитивної емоції і навпаки.

Емоції і темперамент

Специфіка і сила емоцій нерозривно пов’язані з темпераментом. Зміни темпераменту і його зв’язок з емоціями характеризуються такими показниками як тривожність, сила чи слабість процесів збудження, імпульсивність, емоційність, екстраверсія — інтроверсія. У екстравертів зазвичай низький поріг щодо соціальних стимулів, на які вони реагують емоціями радості й інтересу, а також висока чутливість до заохочення. В інтровертів усе навпаки і вони чутливі до покарання. В інтровертів частіше відмічаються страхи, що, очевидно, пов’язано із сильними зв’язками між корою мозку і лімбічною системою.

Нині є дві класифікації типів темпераменту: Гіппократа — Павлова і Г. Айзенка. Згідно з цими класифікаціями емоційно нестабільний екстраверт відповідає холерику, стабільний екстраверт — сангвініку, нестабільний інтроверт — меланхоліку, стабільний інтроверт — флегматику.

Відповідно до концепції Симонова П. В., Єршова П. М. (1984), Симонова П. В. (2001) індивідуальні особливості особи (у цьому разі розглядається тільки емоційна сфера), а також властивості екстраверсії та інтроверсії і нейротизму залежать від взаємодії лобової кори, гіпокампа, гіпоталамуса і мигдалини.

При переважанні функціональної активності системи гіпокамп — мигдалина визначається готовність індивідуума реагувати на широке коло сигналів, в тому числі малозначущі. Утруднене виділення домінуючої мотивації (мигдалина), у зв’язку з чим такі суб’єкти відзначаються нерішучістю, численними коливаннями при підвищеній чутливості до різних подразників і схильності до переоцінювання важливості подій і фактів. Це слабкий тип — меланхолік.

При переважанні активності системи гіпоталамус — гіпокамп виникає поєднання домінуючої потреби з генералізованими реакціями на подразники нез’ясованого призначення і сигнали малоймовірних подій. Така характеристика збігається з описом сангвініка — сильного, врівноваженого і рухливого типу.

Добре збалансовані потреби без особливого виділення будь-якої з них відзначаються при домінуванні системи мигдалини — лобова кора. Характерним для таких індивідуумів є ігнорування багатьох стимулів і реагування тільки на високозначущі сигнали. Такий сильний, урівноважений і деякою мірою інертний тип відповідає опису флегматика.

Відповідно до поділу особистостей за класифікацією Г. Айзенка на екстравертів і інтровертів холерики і сангвініки належать до екстравертів, а меланхоліки і флегматики — до інтровертів. При цьому нестабільний екстраверт відповідає холерику, а стабільний екстраверт — сангвініку, нестабільний інтроверт — меланхоліку, а стабільний інтроверт — флегматику. Експериментальними дослідженнями, а також клінічними спостереженнями встановлено, що у холериків і флегматиків відзначається відносне функціональне переважання лобової кори і гіпоталамуса, а у меланхоліків і сангвініків — гіпокампа і мигдалини.

При невротизації суб’єктів (собак), що є холериками і флегматиками, відзначається перехід до вибору малоймовірного підкріплення, що П. В. Симонов (2001) пов’язує з посиленням активності гіпокампа і ядер мигдалевидного комплексу.

Проаналізувавши дані літератури і власних спостережень, П. В. Симонов (2001) дає таке визначення особистості («Психофизиология» (Пітер, 2001. —  С. 160): «Особистість — це індивідуально неповторна композиція і внутрішня ієрархія основних, вітальних, соціальних і ідеальних потреб людини, в тому числі їхній різновид: збереження і розвиток, «для себе» і «для інших». Головна, тобто частіша за інші і триваліша від інших домінуюча потреба — це справжнє ядро особистості, її найістотніша риса. У свою чергу характер — це індивідуальна виразність і композиція додаткових потреб подолання перешкод на шляху до досягнення мети, озброєності знаннями й уміннями, наслідування й економії сил, властиві цій людині. Якщо темперамент значною мірою заданий генетично, то при всьому значенні природних задатків і здібностей особистість і характер формуються під впливом конкретного соціального середовища».