Сприймання часу

Час і простір — основні форми існування матерії. Час дає людині змогу орієнтуватися в навколишньому середовищі і раціонально будувати свою діяльність.

Сприймання часу — відображення об’єктивної тривалості, швидкості і послідовності процесів і явищ навколишньої дійсності. Людина найточніше сприймає тільки короткі відрізки часу в межах 0,5 – 2 с. Якщо час менший за 0,5 с, то вплив як одиничного вже не сприймається. Так, 18 зображень за секунду зливаються в один безперервний рух, 16 коливань повітря (вібрацій повітря) сприймається нашим вухом як один найнижчий звук, 18 легеньких натиснень на шкіру впродовж однієї секунди відчуваються як одне натиснення. Така здатність органів чуття дає людині змогу орієнтуватися в часі, і ця здатність може варіюватися в різних людей.

Вище верхньої межі (2 с) людина може оцінювати час тільки приблизно з урахуванням її діяльності. На оцінювання часу, що плине, діють біологічні і психічні фактори, рівень недремності та ін. Так, підвищення температури може спричинити переоцінку тривалості часу, а зниження температури — навпаки недооцінку. Седативні препарати, транквілізатори та інші ліки сповільнюють фізіологічні процеси в мозку і призводять до недооцінки відрізків часу. Під час приймання збудливих ліків, що прискорюють психічні процеси в мозку, людина прискорено сприймає відрізки часу.

Відлік часу — надзвичайно важлива частина пристосувальної діяльності людини, що дає їй змогу орієнтуватися в навколишньому середовищі. Орієнтування в часі у людини здійснюються за допомогою кіркових відділів мозку, хоча спеціального центра часу дотепер не виявлено. Сприймання часу здійснюється сукупністю аналізаторів, поєднуваних у єдине ціле. Сприймання часу пов’язане з ритмічною зміною збудливості і гальмування, із загасанням збуджувального і гальмового процесів у центральній нервовій системі — з циркадними ритмами. У сприйманні часу беруть участь різні аналізатори, але найточнішу диференційованість проміжків часу дають кінестетичні і слухові відчуття. Особливу значущість має кінестетичний аналізатор у сприйнятті ритму. Під ритмом психологи розуміють сприйняття серії об’єктів як серії групи стимулів. Сприймання ритму супроводжується рухами. Почуття ритму у своїй основі має моторну природу. Сприйняття різних періодів часу пов’язано з емоціями, тобто переживаннями. Зазвичай час, проведений цікаво, діяльно, здається коротшим, ніж змарнований у бездіяльності. Позитивні емоції створюють ілюзію швидкого перебігу часу, негативні — розтягують часові проміжки.

За допомогою сучасних нейрофізіологічних методів дослідження, в тому числі мікроелектронної реєстрації електричної активності окремих нейронів, було вивчено рефлекс на час. Проявом цього рефлексу є ефект екстраполяції, який полягає в тому, що спайки починають виникати ще до початку дії подразника. У зв’язку з цим максимум відповіді передує чи збігається з його пред’явленням і виражається в поступовому скороченні латентного періоду відповіді нейрона, а потім і у випередженні розрядом реально діючого подразника. При перерві у досліді вироблений ефект екстраполяції порушується і відповідна реакція нейрона виникає знову з певним латентним періодом. Ефект екстраполяції можна створити за допомогою світлових і звукових подразників. Нейрони з екстраполюючим ефектом було виявлено в гіпокампі та у зоровій корі кролика.

У зоровій корі було також виявлено нейрони — «детектори часу», оскільки вони вибірково реагували на спалахи світла, що подавалися з певними інтервалами. Одні з них реагували на спалахи з інтервалом 2 с, а інші — 5 с.

Крім того, у мозку було виявлено циркуляцію імпульсів по ланцюгах. Такий ланцюг виявлено між таламічними ядрами і пірамідними клітинами кори мозку. Швидкість проведення імпульсу по цьому ланцюгу становить від 0,5 до 8,1 мс. Циркуляція імпульсів на ланцюгу зумовлюється як окремими подразниками, так і ритміч­ними подразненнями однієї частоти. Окрім того, не виключено, що відлік часу здійснюється особливими механізмами, діяльність яких пов’язана з пейсмекерними нейронами.