Будова аналізатора і його функції

Тепер згадаємо пройдене нами раніше. Анатомо-фізіологічний апарат, за допомогою якого виникають відчуття, І. П. Павлов називав аналізатором. Аналізатор складається з трьох частин. Перша частина — рецептори (нервові апарати на закінченнях нервів). Саме ці апарати першими приймають подразнення — інформацію із зовнішнього і внутрішнього світу. Друга частина аналізатора — аферентний нерв. Третя частина — відповідна частина підкірки і кори мозку, куди доходять відчуття. Кіркова частина аналізатора складається з трьох зон. У результаті збудження цієї ділянки мозку виникає психічний процес — відчуття.

Матеріалісти стверджують, що відчуття є перетворенням енергії зовнішнього світу на факт свідомості. За допомогою аналізаторів відбувається трансформація енергії, перехід одного виду енергії в інший. Коли подразник фізично впливає на рецептор, то в самому рецепторі виникає фізіологічний процес — збудження. Збудження іде нервом і приходить у певну ділянку мозку. Внаслідок збудження цієї ділянки кори великих півкуль у мозку виникає психічний процес — відчуття.

Отже, шлях виникнення відчуття — це шлях переходу від фі­зичних зовнішніх подразників через фізіологічні процеси у формування психічних явищ.

Анатомо-фізіологічний апарат, що створює відчуття, дає мож­ливість розчленувати численні впливи, які одночасно діють на орга­нізм, тобто робити аналіз. У зв’язку з цим він і названий аналі­затором. Аналізатор — рефлекторний апарат. Цей апарат настро­юється на краще приймання подразнення. Подразнення зумовлює рефлекторні акти аналізаторів. Це пояснюється тим, що доцентрові рефлекторні нервові системи доходять до кори головного мозку, а відтіля за допомогою еферентних волокон імпульси йдуть до виконавчих органів, у тому числі і до периферійних відділів аналізаторів, внаслідок чого і відбувається їхнє настроювання на краще приймання подразнення. Така взаємодія окремих частин аналізатора і забезпечує його роботу як цілісного комплексу. За будь-якого ушкодження аналізатора, хоча б однієї з його частин, — відчуття не виникає.

Наприклад, візьмемо око. Якщо воно ушкоджене, то зо­ро­вого відчуття не буде. Якщо ушкоджена якась частина зоро­вого аналізатора кори головного мозку (це потиличні частки), то від­чуття також не буде. Для того щоб виникло відчуття, потрібна взаємодія всіх частин аналізатора.

Вирішити проблему якісного аналізу відчуття — це означає від­повісти на запитання, яка психофізіологічна характеристика від­чуття. Відчуття з’єднують нас із зовнішнім світом.

Відчуття — джерело знань про навколишній світ

Відчуття — це психічні образи, що зв’язують нас з об’єктивною реальністю, це вікно у світ. Відчуття надають мозку необхідну інфор­мацію. Відчуття і сприйняття — джерела, у яких думка чер­пає враження буття, формує знання про навколишню дійсність.

Почавши з живого споглядання, постійно збільшуючи свої знан­ня про світ, творчо усвідомлюючи їх, переробляючи, перевіряючи на практиці, вносячи поправки до інформації органів відчуття, люди­на звільнилася від ілюзорного відображення дійсності і знайшла зв’язок між предметами і явищами об’єктивного світу.

Об’єктивні властивості світу: форма, об’єм, звук, колір тощо існу­ють у речей незалежно від того, відчуваємо ми їх у цей момент чи ні. Небо було блакитним, а море шуміло до появи людини на Землі.

Органи чуття виникли й існують остільки, оскільки існує сприй­маний ними реальний, незалежний від свідомості світ, оскільки існує матерія в різних її формах, видах, властивостях і відносинах.

Кожному виду відчуттів відповідають рецептори, що спе­­ціалізуються впродовж сотень тисяч років на відображенні тіль­ки одного, особливого виду об’єктивно існуючого руху матерії — енергії.

Кожен орган чуття — це віконце у світ, виправдане біологічно. Так, наше око сприймає світло і не сприймає тепло, що також має хвильову природу.