Сприйняття руху

Цілеспрямована діяльність живого організму пов’язана з рухом, який є головним засобом взаємодії його з навколишнім середовищем. З огляду на це питання психофізіології рухів, зокрема сприйняття рухів, є надзвичайно актуальним.

Сприйняття руху — це відображення зміни положення об’єктів у певні періоди часу.

Сприйняття руху має особливо важливе значення. В одних випадках рух — це сигнал небезпеки, в інших — сигнал позитивних емоцій. Провідну роль у сприйманні руху відіграють зоровий і кінестетичний аналізатори. Основними параметрами руху є швидкість, прискорення і напрямок. Рухомий предмет (об’єкт) ми бачимо тому, що він виходить з ділянки кращого бачення і ми змушені пересувати очі чи голову для того, щоб знову фіксувати на ньому свій зір. Об’єкт, що рухається, зміщується відносно нашого тіла і це вказує на його пересування.

Людина отримує інформацію про рух за допомогою зорового аналізатора двома способами: при фіксованому погляді і за допомогою рухів очей, що стежать за об’єктом. Розрізняють рухи дійсні й удавані. Удавані рухи навколишніх предметів відчуває людина стомлена чи в стані сп’яніння.

Враження руху виникає також при відсутності руху, але при чергуванні на екрані через невеликі проміжки часу низки зображень, що відтворюють послідовні фази руху предмета (об’єкта). Таке явище називають стробоскопічним ефектом. Для його виникнення необхідно, щоб окремі подразнення були відділені одне від одного певними проміжками часу. Така пауза між подразненнями має становити близько 0,06 с. Якщо пауза менша, то зображення зливаються, а якщо більша, то зображення сприймаються як роздільні. На стробоскопічному ефекті заснований кінематограф.

Відомо, що око має властивість інерції, яка полягає в тому, що зорове відчуття виникає не відразу з початком дії подразника і зникає також не відразу після закінчення дії подразника. Завдяки цьому око зберігає на якийсь час проведене на нього світлове подразнення, внаслідок чого виникає враження руху в кіно при зміні 24 кадрів за 1 с.

Сприйняття руху можливе також і за допомогою слухового аналізатора. Чутність звуку посилюється у разі наближення джерела звуку і слабшає з його віддаленням.

ЛЕКЦІЯ 7. ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ УВАГИ

Визначення уваги

Питання уваги цікавили дослідників з давніх часів. Це пов’яза­но з тим, що увага є важливою і необхідною умовою ефективності усіх видів діяльності людини.

Увага пов’язана з процесами відчуття, сприймання, мислення та ін. Людина сприймає з навколишнього світу предмети і явища. Увага на відміну від гностичних процесів свого змісту не має, а є динамічною характеристикою перебігу пізнавальної діяльності. З увагою нерозривно пов’язані інтереси і потреби, установки і спрямованість особи, зміна відношення до об’єкта. Зміна відношення особи до об’єкта виражається в увазі — предмет стає більш ясним і виразним. Не маючи свого змісту, увага специфічним чином впливає на взаємозв’язок діяльності й образу. Установлено, що чим активніша свідома діяльність, тим краще виявляється об’єкт. Водночас чим чіткіше виявляється у свідомості об’єкт, тим інтенсивніша і сама свідомість.

Одним із проявів уваги є спрямованість свідомості, що виявляється у вибірковості, у довільному чи мимовільному виборі, виділенні об’єктів, що відповідають потребам, цілям і завданням особистості. Зосередженість (концентрація) уваги на одних предметах і явищах припускає одночасне відвернення від усього стороннього. У зв’язку з цим ці об’єкти чи явища стають більш ясними і виразними доти, доки не буде досягнуто мети.

З увагою пов’язане регулювання перебігу всіх психічних процесів особи. Увага може виявлятися в сенсорних, мнестичних, розумових і рухових процесах.

З’являючись у процесі пізнавальної діяльності (сприймання, пам’ять, мислення), увага сприяє їх ефективності. Так, з увагою пов’язані точність і повнота сприйняття: ослаблення уваги може призвести до значних порушень сприйняття.

Інтерес до уваги зріс у зв’язку з потребами прикладної психології, розвитком когнітивної психології і самої психофізіології. Нині постала актуальна потреба в дослідженні діяльності людини-опера­тора, завданням якого є стежити за сигналами на екрані, цифровими шкалами чи пультом керування. Проведені дослідження показали, що операторам притаманна нестійкість і широка варіабельність показників. Крім того, в операторів і в авіадиспетчерів було виявлено явище перцептуального перевантаження, що характеризується зниженням ефективності аналізу багатьох повідомлень, які надходять водночас. Ці розлади були пов’язані з процесами уваги, які різні у різних людей (М. В. Макаренко, 1996; І. Ф. Аршава, 2001).

Для вивчення стану уваги в операторів і в авіадиспетчерів було впроваджено метод дослідження з дихотичним прослуховуванням, запропонований у 1953 р. К. Черрі. Ця методика полягає в тому, що різні потоки повідомлень подаються паралельно на праве і на ліве вухо. Завдання зводиться до того, що випробуваний повинен прислухатися тільки до одного повідомлення (релевантного), що надходить тільки через певний навушник і має всі ознаки, описані в інструкції. До числа релевантних сигналів могли належати списки слів, перелік цифр, окремі звукові сигнали тощо. Оцінювання селективності уваги проводили за числом правильно виявлених цільових сигналів або за останнім відтворенням їх напам’ять. В окремих випадках випробуваний повинен був відповідати на запитання, що стосувалися змісту повідомлень.

Число наукових праць, присвячених проблемі уваги, зросло в останні два десятиліття у зв’язку з тим, що увага відіграє важливу роль у процесах навчання, активності свідомості, регуляції рівня пильнування й ін.

Незважаючи на такий підвищений інтерес до уваги, дотепер немає чіткого її визначення. Проаналізувавши дані літератури і наші власні спостереження, ми пропонуємо таке визначення уваги: увага — це спрямованість і зосередженість свідомості суб’єкта в певний період часу на будь-якому об’єкті чи явищі.