- •Конвергентно-дивергентна організація нервової системи
- •Самоорганізація потоків нервових імпульсів
- •Деякі питання кодування інформації в нервовій системі
- •Сучасні питання організації функції
- •Функціональна асиметрія мозку
- •Локалізація функцій у корі головного мозку
- •Агнозії
- •Апраксії
- •Основні симптоми афатичних (мовних) розладів
- •Будова аналізатора і його функції
- •Відчуття — джерело знань про навколишній світ
- •Класифікація відчуттів
- •Відчуття, що не увійшли в класифікацію
- •Будова ока і можливості людського зору
- •Хроматичні й ахроматичні кольори
- •Будова вуха і слухова чутливість
- •Кількісні характеристики відчуттів
- •Чутливість до розрізнення відчуттів
- •Адаптація і сенсибілізація чутливості
- •Взаємодія відчуттів
- •Предметність сприйняття
- •Цілісність сприйняття
- •Структурність сприйняття
- •Константність сприймання
- •Усвідомленість сприймання
- •Історичність сприймання
- •Сприймання й особистість. Апперцепція
- •Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять
- •Класифікація сприйнять
- •Сприймання як дія
- •Сприймання простору
- •Сприймання часу
- •Сприйняття руху
- •Види уваги
- •Нейрональні механізми уваги
- •Розлади уваги
- •Класифікація і форми прояву емоцій
- •Емоції і потреби людини
- •Функції емоцій
- •Структури мозку, що беруть участь у формуванні емоцій
- •Вплив правої і лівої півкуль мозку на емоції
- •Емоції і темперамент
- •Емоційна стійкість
- •Адаптивна компенсаторна функція емоцій і методи контролю емоційних станів
- •Концепція тимчасової організації пам’яті
- •Параметри станів енграми
- •Концепція активної пам’яті
- •Поширеність енграми в структурах мозку
- •Голографічна модель пам’яті
- •Участь префронтальної кори в процесах пам’яті
- •Участь мозочка в процесах пам’яті
- •Участь мигдалини у процесах пам’яті
- •Участь гіпокампа в процесах пам’яті
- •Системи пам’яті і молекулярні механізми пам’яті
- •Пам’ять і емоції
Участь мигдалини у процесах пам’яті
Мигдалина розміщена в глибині скроневої частки і має численні зв’язки з різними структурними утворами головного мозку. Більшість дослідників виділяють у ній дорсомедіальну і базолатеральну частини. При подразненні дорсомедіальної частини (наприклад, електричним струмом) у тварин виникає емоція страху й оборонні поведінкові реакції, різні вегетативні і рухові прояви страху. Мигдалина зв’язана з центральною сірою речовиною і гіпоталамусом, що є інтегративним центром вегетативних, соматичних і гуморальних механізмів. Крім того встановлено, що гіпоталамус має відношення до реакцій страху, агресії, втечі, задоволення, харчових, статевих, теплорегуляційних й інших реакцій. Латеральний гіпоталамус має еферентні зв’язки з вегетативними ядрами і ядрами соматичної нервової системи стовбура мозку, а також спинного мозку. При цьому латеральний гіпоталамус регулює гуморальні процеси через медіальний гіпоталамус, що містить високодиференційовані вегетативні ядерні структури. Латеральний і медіальний гіпоталамуси мають між собою двосторонні зв’язки. Уся вегетативно-ендокринна регуляція в організмі людини і вищих тварин відбувається за рахунок ядерних структур медіального гіпоталамуса.
Встановлено, що мигдалина бере участь у формуванні не тільки умовної, а й безумовно-рефлекторної реакції страху. Ця структура головного мозку має зв’язок з усіма аферентними системами мозку, сигнали від яких надходять у латеральне ядро. Потім ці сигнали передаються в центральне (дорсомедіальне) ядро, що і запускає вегетативні і моторні механізми реакції страху.
Мигдалина бере участь у формуванні процедурної і декларативної пам’яті. Дослідження на нейрональному рівні показали, що в мигдалині, так само як у нижньоскроневій корі, є нейрони, які реагують на певні обличчя і на лицьові прояви емоцій. Численні зв’язки зі скроневими частками головного мозку, що сприймають сенсорні сигнали, а також з гіпоталамусом сприяють формуванню декларативної емоційної пам’яті. При цьому такі сліди є стабільними і довго зберігаються.
Участь гіпокампа в процесах пам’яті
Численними дослідженнями встановлено, що гіпокамп, будучи підкірковим вегетативним центром, тісно пов’язаний зі скроневими частками мозку, які значно більше впливають на регуляцію вегетативних функцій в організмі, ніж інші ділянки мозку. Крім того, гіпокамп має двосторонні зв’язки з прозорою перегородкою. У гіпокамп йдуть шляхи від вентральної кори, що сприймає сигнали від нейронів-детекторів і гностичних одиниць. При цьому енторіальна кора гальмівно впливає на гіпокамп. На нейронах гіпокампа закінчується також багато шляхів від поясної звивини, що є однією із структур лімбіко-ретикулярного комплексу.
Установлено, що гіпокамп бере участь у процесах пам’яті, зокрема у розрізненні комплексних подразників. Експерименти на тваринах (видалення гіпокампа) і клінічні спостереження над хворими з ураженням гіпокампа показали, що цей структурний утвір мозку ускладнює розрізнення самих комплексів і не дає змоги відокремити складові таких комплексів. Гіпокамп сприяє пожвавленню всіх слідів довгострокової пам’яті та ініціації орієнтовальних рефлексів, у зв’язку з чим пам’ять стає гнучкішою. При видаленні гіпокампа у тварин їхні реакції стають однотипними.
Участь гіпокампа в орієнтовальних реакціях підтверджується наявністю в ньому так званих «нейронів новизни», одні з яких зумовлюють збудження, а інші — гальмування. Нові подразники сприяють формуванню гіпокампального тета-ритму. Ці реакції здійснюються через прозору перегородку. Через латеральну частину прозорої перегородки гіпокамп сприяє активації ретикулярної формації мозку, яка стимулює медіальну частину прозорої перегородки, що бере участь у формуванні тета-ритму за рахунок активації нейронів новизни. Повторні подразнення приводять до звикання внаслідок залучення в процес гальмівних стимулів зубчастої фасції. Питання активації енграми довгострокової пам’яті, наприклад, під впливом зовнішніх подразників пов’язують з виникненням орієнтовального рефлексу, завдяки якому гіпокамп актуалізує сліди пам’яті і використовує їх у поведінці.