Сучасні питання організації функції

Вузьколокалізаційний підхід до сенсорних функцій показує його неспроможність, що підтверджується клінічними й експериментальними даними. Клінічні спостереження, наприклад, засвідчують, що при пухлинах задньої роландичної зони (післяцентральна звивина) повна анестезія трапляється вкрай рідко і порушення чутливості мають парціальний характер, а у значному числі випадків взагалі не виявляються. Дослідження соматосенсорних викликаних потенціалів у нормі показує їх велику поширеність далеко за межами власне соматосенсорної зони в лобових, тім’яних, скроневих і потиличних відділах кори. Це дає змогу вважати, що при ураженні роландичної зони сенсорні функції можуть здійснюватися за рахунок інших відділів мозку (Л. Р. Зенков, П. В. Мельничук, 1985).

Доведено, що дуже тонкі ізольовані рухи кінцівок і тулуба, так само як і складні послідовності тривалих актів, можуть бути відтворені з найрізноманітніших відділів кори великого мозку, й особливо з підкіркових структур (бліда куля, таламус, хвостате ядро, поля Фореля, субталамус, ретикулярна формація). Як показують електрофізіологічні дослідження, для здійснення будь-якого довільного руху включаються системи кори і підкірки в їхній координованій взаємодії. Той самий складний акт може бути виконаний включенням різних мозкових утворів (R. Granit, 1973). Експери­ментами на мавпах установлено, що після видалення всієї моторної кори з розвитком повного паралічу можна за допомогою послідовної стимуляції підкіркових структур за програмою, закладеною в ЕОМ, викликати складні цілеспрямовані рухи в паралізованих кінцівках.

Вищенаведене вказує на те, що у виконанні різних функцій, у тому числі і найелементарніших, беруть участь цілі ансамблі нервових клітин. Системний підхід відкриває нові шляхи в розумінні вищих психічних функцій у людини. З цього погляду уявлення про «домінантність» у мозку втрачає свій зміст і мова йде про спеціалізацію півкуль великого мозку стосовно певних системних функцій.

Функціональна асиметрія мозку

Системна організація функцій нерозривно пов’язана з функціональною асиметрією мозку. Якщо питання вертикальної регуляції функції (кортикоспинальної) досить добре вивчені, то симетричний «горизонтальний» контур регуляції системних функцій вивчений дещо менше. Водночас функціональна асиметрія мозку має істотне значення в регуляції і координації мовної функції, гнозиса, праксиса і психічної діяльності тварин і людини.

Максимальна розбіжність функцій між півкулями пов’язана з ускладненням організації інтегративних процесів у мозку.

Доведено, що ліва (домінантна) півкуля спеціалізована для оперування вербальним матеріалом, символами і знаками, які пов’язані з вербальною комунікацією. Під час її ураження насамперед страждають мовні функції (абстрактні пізнання). Спосіб роботи лівої півкулі при цьому тісно пов’язаний з формальною логікою, дискретністю, серіальним та послідовним типом синтезу. Такий тип вирішення завдань, пов’язаних з вербально-логічною функціональною системою лівої півкулі, добре відповідає «замикальній» теорії навчання і мислення, відповідно до якої для кожного явища об’єктивної реальності навколишнього світу в мозку формується певним чином фіксована лінійна конфігурація нейронів. Процеси мислення в такий спосіб можуть розглядатися як послі­довне встановлення лінійних зв’язків між відповідними нейро­нальними групами. Очевидно, що така система не може ефективно оперувати складними знаками-образами, використовувати одно­часно всі аспекти досліджуваного явища і зіставляти їх із численними аспектами інших явищ, унеможливлює вільні асоціації. Дослідження показують, що дефіцит, який виникає з лінійного характеру мислення лівої півкулі, доповнюється функціональною системою правої півкулі.

Права (субдомінантна) півкуля бере участь в організації мозкової діяльності: здійснює моно- і поліаналізаторний синтез, забезпечує інтеграцію з емоційними і вісцеральними функціями, формує більш логічні форми чуттєвого пізнання за просторово-часовими параметрами. Клінічне ураження правої півкулі характеризується втратою чи зниженням здатності орієнтуватися в просторі, прозопагнозією, порушеннями сприйняття кольору і соматичного простору, з розладами схеми тіла, зниженням здатності розпізнавати музичні тони і звуки невербального походження, порушенням визначення категорій часу. Очевидно, з розладом розпізнавання простору і часу пов’язаний розвиток у таких хворих порушення конструктивного праксиса, візуально-просторового мислення, розпізнавання малюнків, зображень предметів, орієнтації в схемах і картах. Відповідно до цих даних психологічні обстеження здорових людей показують, що права півкуля має перевагу у вирішенні візуально-просторових завдань, орієнтації в просторі і часі, конструктивному праксисі, син­тезі, запам’ятовуванні і дослідженні складних фігур і зображень, у чуттєво-образному сприйнятті світу. Очевидно, що на відміну від лінійного характеру оперування лівої півкулі виконання вищих психічних функцій, властивих правій півкулі, найбільш адекватно може здійснюватися на основі описаної вище голографічної орга­нізації. Цьому відповідають і виявлена при нейропсихологічних дослідженнях менш виражена соматотопіка і велика дифузність функ­ціональної організації правої півкулі (Л. Р. Зенков, 1976; К. Pribram, 1978).

ЛЕКЦІЯ 3. ВИЩІ ПСИХІЧНІ ФУНКЦІЇ ТА ЇХ РОЗЛАДИ

Загальні положення

Розлади від ураження головного мозку виявляються чуттєвими, руховими, вегетативними порушеннями, а також порушенням ін­тегративної діяльності мозку, у тому числі гнозису, праксису, мови та ін.

Здатність людини до мови, цілеспрямованої діяльності та мислення забезпечується, насамперед, корою головного мозку. У зв’язку з цим у літературі широко використовується термін «вищі кіркові функції». Проте діяльність кори мозку реалізується через стовбурово-підкіркові структури, а тому більше підходить термін «вищі мозкові функції». Оскільки в медичній і психологічній літературі широко вживається термін «вищі кіркові функції», то ми теж будемо його дотримуватися.

Вищі кіркові функції надбудовуються над нижчими у філо- та онтогенезі, реалізуються через посередництво нижчих психічних функцій, а також через чуттєві, рухові, вегетативні та інші функції центральної нервової системи. Доведено, що вищі кіркові функції мають умовно-рефлекторний характер. Крім цього, важливу роль у їх розвитку відіграють соціальні фактори. На якість вищих кіркових функцій істотно впливає вік хворих.

Згідно з сучасними уявленнями вищі кіркові функції є функціональною системою зі складною ієрархічною будовою: вони умовно-рефлекторні за своїм механізмом, мають суспільно-історичне походження та розвиваються у кожного індивідуума після народження й тільки в соціальному середовищі під впливом культури певного суспільства. Дослідження вищих кіркових функцій у клініці проводять за допомогою спеціальних нейропсихолінгвістичних методик.