3.2.Сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин
Найважливішими складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкт. В сучасній економіці і сторонами, і суб’єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. Однак ці поняття близькі, але не ідентичні. Відмінність між ними полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб'єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.
Наприклад, найманий працівник як сторона і носій первинного права у соціально-трудових відносинах може реалізовувати свої права та інтереси безпосередньо, укладаючи трудовий контракт з роботодавцем. Разом з тим, наймані працівники можуть утворювати організації і делегувати їм свої права і повноваження, які будуть реалізовувати делеговані найманими працівниками права на різних рівнях управління (виробничому, галузевому, регіональному чи інших рівнях) як суб'єкти – представники сторони найманих працівників у соціально-трудових відносинах. Отже, кількість сторін соціально-трудових відносин не може бути більшою трьох (наймані працівники, роботодавці й держава), тоді як число суб'єктів цих відносин може бути великим за рахунок носіїв делегованих прав (об'єднань найманих працівників і роботодавців, їхніх представницьких органів, різних державних органів і т. ін.).
Рис. 3.1. Класифікація соціально-трудових відносин у сфері праці
Рис 3.2. Система соціально-трудові відносини
Вчені в галузі соціально-трудових відносин виділяють принаймні чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин:
перша – це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування);
друга – це представницькі організації та їхні органи. Вони є носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління);
третя – органи, через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах (організаціях);
четверта – це органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджувати загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.
Суб'єкти соціально-трудових відносин, що належать до перших двох груп, реалізуючі первинні або делеговані їм повноваження, виступають сторонами переговорів, сторонами угоди (договору), сторонами колективного чи індивідуального трудового спору.
Суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути індивіди або їх групи, об'єднані за певною ознакою.
Залежно від сторін, суб’єктів, кількості учасників соціально-трудові відносини можуть бути:
індивідуальними (окремий працівник взаємодіє з окремим роботодавцем);
колективними, груповими (взаємодіють об’єднання, групи роботодавців та працівників);
змішаними (між працівником і державою, між роботодавцем і державою);
дво-, три- і багатосторонніми.
Суб’єктом соціально-трудових відносин властиві певні характерні риси, які дозволяють ідентифікувати їх як сторони соціально-трудових відносин.
Найманий працівник – це громадянин, що уклав індивідуальну трудову угоду з роботодавцем, і відповідно до цієї угоди набув відповідних прав і обов'язків у трудовій сфері. Це максимально узагальнене поняття. Реально суб'єктом соціально-трудових відносин можуть виступати й окремі індивіди, і групи працівників, організаційно об'єднані за певними ознаками: професійна, посадова, галузева належність, регіон працеприкладання, вік, стать, рівень освіти, стан здоров'я та ін. Ці ознаки визначають специфіку інтересів групи працівників, їхнього становища в соціально-професійній структурі, їхньої конкурентоспроможності на ринку праці тощо.
В той же час є певні спільні характеристики, наявність і міра розвинутості яких у найманих працівників може дати реальне уявлення про сутність і зрілість соціально-трудових відносин. Насамперед, найманий працівник повинен мати готовність і здатність до особистої участі у соціально-трудових відносинах, мати певну думку щодо способів особистої участі в цих відносинах.
Розвинуті соціально-трудові відносини передбачають наявність інститутів, що представляють інтереси найманих працівників і захищають їхні інтереси. Традиційно такими інститутами є професійні спілки.
Професіональні спілки – це громадські організації, які об’єднують найманих працівників, пов'язаних спільними соціально-економічними інтересами для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя.
Професійні спілки виконують таки функції:
збереження та підвищення заробітної плати;
поліпшення умов праці (техніка безпеки та охорони праці);
забезпечення продуктивної зайнятості;
збереження робочих місць для членів профспілки;
забезпечення участі трудящих в управлінні виробництвом та розподілів виробного продукту.
Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин відповідно до міжнародної класифікації - це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну або багато осіб. Роботодавець як правило є власником засобів виробництва. У господарській практиці роботодавцем вважається також керівник підприємства в державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим працівником у держави і не володіє засобами виробництва.
Роль держави в соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (Р. Фрімен, М. Саламон та ін.). Систематизація їхніх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально-трудових відносин показує, що найчастіше вона виконує такі ролі: законодавця, захисника прав, регулювальника, роботодавця.
Значення держави в соціально-трудових відносинах проявляється у тих функціях, які вона традиційно виконує:
законотворення, встановлення норм і правил;
гарантія і захист прав;
створення робочих місць (держава як роботодавець);
арбітраж і регулювання;
примирення сторін, забезпечення злагоди.
Міра реалізації кожної з цих функцій, характер поєднання їх в кожен конкретний момент часу визначається історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави. Тому роль держави у соціально-трудових відносинах може докорінно змінюватися.
Однак, саме держава як суб'єкт соціально-трудових відносин зацікавлена в ефективній само ідентифікації найманих працівників і роботодавців, оскільки лише соціально активні й відповідальні працівники і роботодавці можуть бути рівноправними партнерами, досягти соціальної злагоди, уникнути екстремізму в трудових відносинах.