6.6. Соціальний захист населення від безробіття

Державні заходи для скорочення безробіття дуже різняться, у залежності від типу безробіття. Оскільки безробіття в сучасній економіці викликане не тільки недосконалістю ринку праці, але і макроекономічними факторами, держава повинна розробляти комплекс заходів, що включають інструменти мікроекономічної і макроекономічної політики.

Макроекономічні заходи дозволяють знизити безробіття, викликане дефіцитом агрегированого попиту (кейнсіанське або циклічне безробіття). Так, цілеспрямована фіскальна політика може збільшити агрегирований попит в економіці за допомогою збільшення державних витрат і зниження ставок податків. У результаті зросте попит на працю і зайнятість. За допомогою монетарної політики, збільшивши пропозицію грошей в економіці, можна знизити банківський відсоток, що приведе до росту схильності до споживання, а значить - і до росту агрегированого попиту і зайнятості.

Мікроекономічні заходи - це ті державні заходи, що стосуються безпосередньо ринку праці. З їхньою допомогою можна знизити рівень як циклічного, так і природного безробіття.

Основою соціального захисту є обов’язкове соціальне страхування в комплексі з державними допомогами. Принцип соціального страхування – перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, роботодавцями та громадянами. Цей перерозподіл є головним джерелом матеріального забезпечення при безробітті, захворюванні, нещасному випадку, а також старості для всіх верств населення. Страхування є система правових, економічних та організаційних заходів щодо компенсації ризику безробіття.

До головних принципів соціального страхування як основи соціального захисту від безробіття можна віднести:

• особисту відповідальність – самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;

• солідарність – роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страхових фондів;

• загальність – страхування у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які потребують його, що відображається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку проведення відповідних виплат і надання послуг;

• обов’язковість (примусовість) – страхування на випадок безробіття незалежно від волі і бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов’язковому характері (за законом) виплати страхових внесків роботодавцями, працівниками і державою;

• державне регулювання – законодавче закріплення гарантій прав громадян на страхування у разі безробіття, контроль за рівнем виплат, якістю послуг і використання фінансових коштів за призначенням.

Державна політика на ринку праці поділяється на активну і пасивну. До активних заходів відносяться:

• інформаційна і організаційна допомога в пошуку роботи. Створення спеціальних державних структур для цих цілей, використання єдиних інформаційних систем, охоплюючи усі регіони і акумулюючи дані про безробітних і про наявні вакансії;

• субсидування освіти. Державні програми, метою яких є зниження плати за навчання, з тим щоб майбутні працівники здобували необхідні знання і навички для роботи в галузях економіки, що розвиваються;

• державне законодавство, що дає всім індивідам рівні права бути найнятими на роботу, незалежно від раси, національності, статі і ін;

• навчання і перенавчання для тих, хто не може знайти роботу через відсутність необхідної кваліфікації;

• зайнятість у суспільному секторі економіки для представників тих груп населення, яким об'єктивно складніше знайти роботу в приватному секторі. Прийняття на роботу і перенавчання безробітних, що знаходяться в цьому стані впродовж довгого часу. Тимчасові суспільні роботи (наприклад, у сфері соціальної допомоги, у благоустрої міст і т.зв.);

• пряме субсидування зарплати чи зниження податків – для фірм, що приймають на роботу представників защемлених груп, що випробують особливо гостре структурне безробіття;

• допомога у відкритті власного бізнесу для безробітних (консультації, безповоротні позички, пільгові кредити, пільгове оподатковування, створення спеціальних "бізнесів-інкубаторів").

Інформаційна й організаційна допомога націлена на зниження рівня фрикційного безробіття, всі інші названі вище міри - насамперед на боротьбу зі структурним безробіттям. Разом з тим субсидії зайнятості і суспільних робіт можуть використовуватися і для зниження циклічного компонента - у цьому випадку вони використовуються не для вузьких цільових груп населення, а для усіх, хто шукає роботу.

Активні заходи спрямовані на підвищення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці.

До пасивних заходів відносяться:

• виплати по безробіттю і додаткові виплати на утримання родини;

• дострокові пенсії, що дозволяють скоротити чисельність економічно активного населення і, за інших рівних умов, безробіття;

• популярний в останні роки захід, названий "work-sharіng", буквально - "поділ робіт".

Соціальний захист населення від безробіття здійснюється на основі Закону України “Про зайнятість населення” через систему заходів, а саме:

• захист від необґрунтованої відмови працевлаштування;

• безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи та працевлаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

• виплата вихідної допомоги та збереження середньої зарплати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах і організаціях;

• безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка у системі державної служби зайнятості;

• виплата безробітним допомоги по безробіттю.

• Держава сприяє незайнятим громадянам у їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсації:

• надання особистих гарантій працівникам, звільненим з підприємств, установ та організацій;

• виплата стипендій у період перепідготовки та включення її в безробітний стаж;

• надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину та членам його сім`ї, з урахуванням наявності осіб похилого віку та неповнолітніх дітей. Працівникам, які втратили роботу, у зв`язку із зміною місця роботи, надаються гарантії, якщо вони зареєструвались у службі зайнятості протягом 7 днів після звільнення;

• збереження за останнім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше 3-х місяців, середньої заробітної плати з урахуванням вихідної допомоги, та безперервного стажу;

• право на одержання допомоги по безробіттю в розмірі 75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 3 місяців та 50% протягом наступних 6 місяців, але не більше середньої зарплати в державі;

• збереження на новому місці роботи на період профнавчання, з відривом від виробництва, середньої оплати за останнім місцем роботи;

• право на довгостроковий вихід на пенсію осіб передпенсійного віку, які за 1,5 року до встановленого законодавством строку мають необхідний трудовий стаж.

З економічного погляду, міри соціального захисту неефективні. Вони не спонукають людей більше працювати - навпаки, частина з них виходять зі складу робочої сили, стають утриманцями працюючих членів суспільства.

На практиці різні держави використовують ті чи інші заходи у залежності від цілей і пріоритетів, обраної політики, бюджетних можливостей, а також ідеології, традицій і т.п.

Розрізняють два принципово різних підходи – амери-канський і шведський, які відповідають ліберальним і протекціоністським типам економіки. Перший - надзвичайно "жорсткий", виплати по безробіттю виплачуються усього півроку, і активні заходи допомоги безробітним непопулярні. При такому підході люди самі цілеспрямовано шукають собі роботу, і дійсно, рівень безробіття в США значно нижче середньоєвропейського. Однак ті безробітні, котрі не зуміли знайти собі місце протягом перших місяців, як правило, не знаходять роботу зовсім і переходять у категорію довгостроково безробітних.

У Швеції у політиці регулювання зайнятості переважають активні форми: виплати по безробіттю не виплачуються "просто так", а тільки з умовою, що людина неодмінно проходить перенавчання, а потім її пропонуються варіанти працевлаштування. Якщо ж усе це не допомагає знайти підходящу роботу, то по закінченні терміну виплати виплат по безробіттю безробітного обов'язково працевлаштовують на спеціально створене робоче місце в рамках державної програми сприяння зайнятості. Таким способом переборюється психологічна залежність від безробіття, людина продовжує почувати себе корисним суспільству. Звичайно, подібні методи вимагають відповідного фінансового забезпечення, але витрати на виплату виплат по безробіттю значно скорочуються.

В інших європейських країнах як приклад звичайно звертаються саме до шведського досвіду, вважаючи американський підхід "негуманним".

У цілому ж можна зробити висновок, що просте збільшення розміру виплат по безробіттю і продовження термінів їхньої виплати не стимулює людей до пошуку роботи (з погляду економічної теорії це чистий ефект доходу, що завжди знижує пропозицію праці). Тому, з метою запобігання цього явища, при виплаті допомоги безробітним треба дотримуватись таких двох принципів:

• у міру можливості допомога має бути пов’язана з пошуками роботи;

• не припускати можливості постійного проживання за рахунок допомоги.

Вигоди від зменшення безробіття мають бути зіставлені з витратами, пов’язаними із доходами щодо досягнення цієї мети у кожному конкретному випадку.

Держава створює стимули до роботи в режимі неповної зайнятості (півдня замість повного чи 2-3 дня в тиждень). Таким чином, те саме число робочих місць дозволяє зайняти більше людей.