4.2. Форми і принципи соціального партнерства

Ефективність функціонування системи соціального партнерства в значної мірі від форм і методів, якими воно здійснюється. Зміст соціального партнерства обумовлюється його сутністю, а саме:

• спільний розгляд і узгодження працівниками і роботодавцями соціально-трудової політики на всіх рівнях суспільного виробництва на основі підвищення ефективної праці;

• визначення критеріїв соціальної справедливості і встановлення гарантій захисту ефективності праці суб’єктами соціального партнерства;

• переважно переговорно-договірний характер взаємовідносин між представниками працівників і роботодавців при підготовці відповідних угод, а також при подоланні розбіжностей.

На різних рівнях управління соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб’єктами та органами здійснюється різних формах (рис. 4.1.). Основні форми соціального партнерства такі:

• спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

• колективні переговори на всіх рівнях;

• укладання договорів та угод на всіх рівнях;

• погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;

• спільне розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;

• організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

• участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

• спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

• участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;

• розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

• обмін необхідною інформацією;

• контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Цивілізовані відносини, що складаються між суб’єктами соціального партнерства, повинні підтримуватися відповідно до принципів, які були розроблені Міжнародною організацією праці. Вони можуть і мають складати основи концепції соціального партнерства на будь-якому рівні. Серед них найважливішими є [106]:

• загальний та міцний мир бути досягнутий на основі соціальної справедливості;

• ненадання в будь-якій країні працівниками нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які прагнуть покращити становище трудящих;

• свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу;

• злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту;

• всі люди незалежно від раси, віри і статі мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можливостей;

• повна зайнятість і зростання життєвого рівня;

• у соціально-моральному розумінні праця не є товаром.

Поряд із загальними принципами МОП, яка по суті є вищим органом загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб’єкти партнерства в Україні на всіх рівнях повинні також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними. Такими основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:

• законність;

• повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

• сприяння держави розвиткові соціально-трудового партнерства на демократичних засадах;

• свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально-трудового партнерства;

• добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони;

• обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;

• відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань;

• контроль за виконання досягнутих домовленостей.

Крім загальних принципів, на яких має будуватися система соціального партнерства, можна виділити специфічні принципи організації роботи партнерів, зокрема при веденні колективних договорів, укладанні договорів і угод, взаємних консультаціях і контролі, вирішенні колективних спорів тощо.

Так, при веденні колективних переговорів соціальне партнерство має здійснюватися на тих принципах:

• трипатизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;

• рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;

• знання і поважання прав і обов‘язків один одного, недопущення конфронтації;

• повага, відкритість і довіра у стосунках;

• відкритість і доступність рівноправних переговорів;

• вміння вислухати партнера;

• дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;

• обов’язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.

Ефективність регулювання соціально-трудових відносин методами соціального партнерства забезпечується рівноправність і рівноцінністю сторін. Рівноправність забезпечується нормативними акти. Рівноцінність залежить від загальної ситуації, а також від особистих якостей учасників переговорів: рівня культури, знань, умінь, толерантності. Тому важливим завданням є формування професійно-компетентних органів і всіх інших інститутів соціально-трудового партнерства.

Укладання колективних договорів і угод в ході соціального партнерства має здійснюватися на таких принципах:

• дотримання норм законодавства;

• повноважність представників сторін;

• рівноправність сторін;

• свобода вибору та обговорення питань, які складають зміст колективних договорів і угод;

• добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони;

• відповідальність за виконання взаємних зобов’язань;

• умови кожного наступного рівня колективних угод (договорів) не можуть бути гіршими порівняно з умовами більш високого рівня, і, як правило, мають відрізнятися від вищих рівнів більшою вигідністю для працівників.

При взаємних консультаціях та контролі потрібно дотримуватись таких принципів:

• регулярність проведення консультацій в ході співробітництва;

• систематичність контролю і неминучість відповідності;

• відповідальність за ненадання інформації;

• гласність в ході здійснення контролю за дотриманням договорів і угод.

При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) партнери повинні дотримуватися таких принципів:

• пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями і трудовим арбітражем;

• застосування страйку лише як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);

• прагнення сторін до найшвидшого врегулювання колективних трудових спорів і підписання угод.