10.8. Норми затрат праці

Особливості виробництва, технологічних і трудових процесів обумовили необхідність застосування різноманітних норм. Залежно від мети застосування при нормуванні праці вони класифікуються за різними ознаками (рис.10.4.).

Рис.10.4 Класифікація норм праці

Норма часу – це кількість робочого часу, об’єктивна необхідна для виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, оперативного, штучного, штучно-калькуляційного часу, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів.

Норма виробітку —це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити за одиницю часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Нормовані завдання — це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але і у нормо-годинах.

Норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничої площі тощо), які повинен якісно обслуговувати працівник або бригада за одиницю робочого часу в конкретних організаційно-технічних умовах.

Норма часу обслуговування — це час встановлений на обслуговування одного конкретного об'єкта в конкретних організаційно-технічних умовах. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування існує обернено пропорційна залежність.

Норма чисельності — це розрахована для конкретних організаційно-технічних умов кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу.

Норма підлеглості — це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Існує також класифікація норм витрат і результатів праці, яка поєднує такі норми праці:

• норми витрат фізичної та нервової енергії (енергомісткість праці): норми важності праці, зайнятості робітника протягом зміни, темпу праці, допустимої втоми, психофізіологічних функцій організму тощо;

• норми витрат робочого часу: норми часу (трудомісткість), норми чисельності;

• норми результатів праці: норми виробітку, нормовані завдання, норми використання устаткування і виробничих потужностей.

Ці норми і нормативи одночасно використовуються як складові елементи організації виробництва і праці та оплати праці робітників.

За методом обґрунтування норми витрат робочого часу поділяються на технічно обґрунтовані і дослідно-статистичні.

Технічно обґрунтовані норми праці – це норми, які встановлюють методом технічного нормування з урахування раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці. Вони є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку техніки та виробництва.

Найбільш поширеними серед норм праці є норми часу та норми виробітку. Норма часу є основним показником витрат робочого часу, всі інші норми – похідні від неї.

В технічно обґрунтовану норму часу (Н_ч) входить тільки нормований час. Вона складається з витрат часу на основну (Т_о), допоміжну (Т_д) роботу (витрати оперативного часу – Т_оп), на обслуговування робочого місця (Т_об), на відпочинок і особисті потреби (Т_воп), на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин (Т_пт), на підготовчо завершальні роботи (Т_пз):

Н_ч = Т_оп+Т_об+Т_воп+Т_пт+Т_пз

Цю формулу застосовують тоді, коли одиниця обсягу робіт, одиниця продукції виготовляється протягом цілої зміни. В інших умовах, коли за зміну виготовляють певну кількість одиниць продукції чи роботи, виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосередньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення так званої норми штучного часу.

Норма штучного часу (Н_т.шт) – це норма часу на виготовлення одиниці продукції, виконання одиниці роботи. Вона складається з оперативного часу (основного і допоміжного), обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби; регламентованих перерв з організаційно-технічних причин:

Н_т.шт=Т_оп+Т_об+Т_воп+Т_пт

В умовах масового виробництва витрати часу на підготовчо-завершальний час не враховують при розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії витрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.

Норма часу в умовах дрібно серійного і одиночного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу. До її складу включають підготовчо-завершальний час як частку від ділення загальної суми цих витрат часу за зміну на кількість одиниць продукції, робіт, вироблених за цю ж зміну.

Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних про фактичні витрати праці на певні роботи, такі норми бувають заниженими, приховують недоліки в організації праці і виробництва; не виявляють виробничих можливостей устаткування. Тому дослідно-статистичні норми не мобілізують працівників підприємства на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктивності праці та поліпшення використання виробничих ресурсів.

Вихідними даними для визначення величини і рівня норм затрат праці є нормативні матеріали.

Нормативні матеріали – це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

Нормативи обслуговування – це регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об’єктів, та кількістю цих об’єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших об’єктів, що закріпляються за одним або групою працівників.

Нормативи чисельності – це регламентовані величині, що визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення через інші нормативи утруднене (наприклад, чисельності спеціалістів – конструкторів, технологів, економістів).

Нормативи підлеглості – це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю під порядкових їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок – бригадирів, майстрів, старших майстрів тощо.

Трудові нормативи класифікують за різними ознаками:

а) за видами:

- нормативи режимів роботи устаткування;

- нормативи часу;

- нормативи обслуговування;

- нормативи чисельності та нормативи підлеглості.

б) за призначенн6ям і сферою використання:

- загально-промислові;

- галузеві;

- місцеві.

в) за мірою укріплення:

- диференційовані;

- укрупнені.

Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів.

Норматив – це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами.

Норма – це конкретне значення даної функції при фіксованих значення факторів.

Нормативи режимів роботи устаткування – це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання. Ці нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

Нормативи часу – це науково обґрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Вони призначені для визначення норм затрат праці на машинно-ручних роботах.