10. Організація і нормування праці

10.1 Поняття організації праці. Основні напрямки організації праці.

10.2. Поділ та кооперування праці на підприємстві.

10.3. Організація та обслуговування робочих місць.

10.4. Умови праці та фактори їх формування.

10.5. Соціально-економічна ефективність заходів з організації праці.

10.6. Сутність нормування праці та його значення.

10.7. Робочий час. Режим праці і відпочинку.

10.8. Норми затрат праці.

10.9. Методи встановлення норм.

1. Поняття організації праці. Основні напрямки організації праці

В умовах становлення та розвитку ринкових відносин, перебудови та удосконалення господарського механізму важливе значення має організація праці.

Організація праці базується на взаємозв’язку технології і людини в єдиному виробничому процесі, на забезпеченні найбільш ефективному використанні матеріальних і трудових ресурсів, сприяє збереженню здоров’я працівників, розвитку та реалізації їх творчого потенціалу

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами та технологією виробництва. з метою забезпечення раціонального використання всіх видів ресурсів і досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини.

На всіх рівнях управління к основним задачам організації праці можна віднести економічні, психофізіологічні та соціальні завдання.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Психофізіологічні завдання передбачають створення на виробництві оптимальних умов для нормального відтворення робочої сили та збереження здоров’я працівників шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних та психологічних навантажень.

Соціальні завдання передбачають формування умов для всебічного і гармонічного розвитку особистості.

Наукова теорія почала формуватися у другій половині ХІХ століття і знайшла відображення в тейлоризмі. Подальший її розвиток полягав у переході до концепцій “збагачення праці”, “автономних груп”, “гуманізації праці”, які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій “демократії промисловості”, “соціальної інтеграції” та ін.

Основні напрямки організації праці:

1. Поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи;

2. Організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

3. Раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;

4. Нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

5. Організація підбору персоналу та його розвиток, що передбачає планування персоналу, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо;

6. Забезпечення сприятливих умов праці, розробка та впровадження науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

7. Зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

8. Удосконалення форм та систем мотивації та стимулювання праці