9.3.Фактори продуктивності праці і їх класифікація

Фактори — це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективного використання трудового потенціалу підприємств потребує класифікації факторів її динаміки.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи: зовнішні (які не контролюються) і внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори – це такі, що об’єктивно перебувають поза контролем з боку окремого підприємства. Зовнішні фактори включають політичні, соціальні і економічні аспекти розвитку суспільства та інституційні механізми: законодавство, політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроекономічні структурні зрушення в суспільстві; природні ресурси.

Внутрішні фактори – це такі, що перебувають у зоні контролю окремого підприємства. Вони умовно поділяються на „тверді” (стійкі, сталі) та „м’які”.

„Тверді” фактори включають:

• характер продукції, її якість;

• технологію, устаткування – впровадження нових технологій, нової техніки, модернізація устаткування, ефективність використання виробничих потужностей;

• сировину – підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів, застосовування нових матеріалів, джерел енергії.

„М’які” фактори включають:

• якість робочої сили, підвищення ефективності її використання;

• організація виробництва, праці – удосконалення структури підприємств, впровадження наукової організації праці, прогресивних форм організації виробництва;

• менеджмент організацій – удосконалення системи управління персоналом, виробництвом, підвищення її ефективності.

Зовнішні фактори впливають на стратегію розвитку підприємства, ефективність його діяльності і продуктивність праці.

Фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов'язані з працею, ресурсами, середовищем. Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можливо поділити на 3 групи:

• матеріально-технічні фактори які характеризують рівень розвитку і ступень використання та якість засобів виробництва;

• організаційно-економічні фактори, які характеризують ступень розвитку форм організації та управління суспільного виробництва;

• соціально-економічні фактори, пов`язані з роллю людини у суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технологій виробництва, а саме:

• рівень розвитку науково-технічного прогресу;

• упровадження передової технології, нової техніки;

• механізація, автоматизація виробництва;

• модернізація діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів;

• підвищення якості продукції;

• упровадження нових, ефективних видів сировини матеріалів та енергоресурсів;

• поліпшення використання засобів виробництва всіх видів ресурсів;

• природні умови.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічних прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

В умовах ринкової економіки дедалі набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів виробництва здійснюється за двома напрямами:

- екстенсивним – збільшення часу їх роботи за рахунок скорочення простоїв, введення в дію невикористаного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, скорочення строків ремонту тощо;

- інтенсивним – підвищення продуктивності роботи машин та устаткування шляхом упровадження прогресивних технологічних процесів.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати системою показника.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробними основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників, або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції в грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Між рівнем і динамікою технічною озброєності та продуктивністю праці існує пряма залежність:

ПП = Ф_о Ф_в ,

де ПП – продуктивність праці;

Ф_о – фондоозброєність;

Ф_в – фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації характеризують коефіцієнти механізації робіт, виробництва (К_{мех. р в}) і праці (К_{мех. пр}), які визначаються

; ,

де Q_мех – обсяг робіт, виконаний механізованим способом,

Q – загальний обсяг робіт;

Ч_мех – чисельність робітників зайнятих механізованою працею;

Ч – загальна чисельність робітників, які беруть участь у виконанні робіт.

Для визначення комплексної механізації застосовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управлінні, а саме:

а) удосконалення форм організації суспільного виробництва і його подальшої спеціалізації та концентрації:

- розвиток та поглиблення спеціалізації, концентрації, комбінування та кооперування виробництва;

- удосконалення організації виробничих та допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо).

б) удосконалення організації праці:

- поглиблення поділу і кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, застосування гнучких форм організації праці;

- упровадження передових методів та прийомів праці;

- удосконалення організації та обслуговування робочих місць;

- упровадження прогресивних норм і нормативів праці;

- удосконалення систем матеріального стимулювання;

- поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

- поліпшення умов праці та відпочинку.

в) удосконалення організації управління виробництвом:

- удосконалення системи управління виробництвом;

- поліпшення оперативного управління виробничим процесом;

- розвиток та упровадження інтегрованих автоматизованих систем, комплексів управління виробництвом,

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва і управління можуть бути:

- розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, конверсія оборонної промисловості та створення за рахунок цього нових виробництв;

- приватизація державної власності;

- розвиток підприємництва – приватного, середнього та малого;

- диверсифікація виробництва;

- залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності тощо.

До групи соціально-психологічних факторів належить:

- поліпшення якості робочої сили і характеристик соціально-економічного складу трудових колективів;

- підвищення кваліфікаційного і загальноосвітнього рівня працівників;

- поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах;

- підвищення дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, інноваційність;

- удосконалення методів мотивації і психологічного впливу.