2.2. Відтворення населення і ресурсів для праці

Відтворення населення – це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і без перервного поновлення людських поколінь.

На процес відтворення населення переважно впливають чотири групи чинників:

• рівень життя, визначений сукупністю параметрів умов праці й побуту людей, рівня їх доходів та життєвої забезпеченості, якості житлових умов, організацією сфери обслуговування, забезпеченістю якісними продуктами харчування, одягом, взуттям, організацією відпочинку;

• стан природного довкілля;

• якість охорони здоров'я;

• санітарна культура населення;

У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими відтворення.

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення країні в цілому і в окремих регіонах.

Природний рух населення – це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

Абсолютними показниками природного руху населення вважають чисельність народжених, чисельність померлих, середню тривалість життя, кількість зареєстрованих шлюбів, кількість розлучених у країні за певний період часу.

До відносних показників належать коефіцієнт народжуваності (К_Н), коефіцієнт смертності (К_П), коефіцієнт шлюбності (К_Ш), коефіцієнт розлучень (К_Р), які розраховуються на тисячу населення за формулами:

де: Н – чисельність народжених за рік;

П – чисельність померлих за рік;

Ш – кількість зареєстрованих шлюбів;

Р – кількість зареєстрованих розлучень;

Ч_с.р – середньорічна чисельність населення країни, яка розрахо-вується на середину року яка середньоарифметична за даними чисельності населення на початок та кінець року.

Співвідношення між кількістю народжених та померлих є коефіцієнтом життєвості К_Ж (Покровського), що показує, яка кількість народжених припадає на 100 випадків смертей. Коефіцієнт життєвості визначається за формулою:

Дані табл. 2.2 і 2.3 свідчать про те, що в Україні спостерігається процес депопуляції населення з одночасним погіршенням його якісних характеристик.

Міграційний рух населення характеризується показниками зміни чисельності і складу населення в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо).

Розрізняють міграцію зовнішню, пов’язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією – прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у містах (або навпаки) у пошуках підходящої роботи.

Значний вплив на рівень трудових ресурсів і демографічну ситуацію в Україні здійснюють механічний рух населення та його різновид – трудова міграція, яка була і залишається одним з наймасовіших серед усіх видів територіального переміщення населення. Види трудової міграції населення представлені на рис. 2.1 [57].

Міграційні процеси кількісно характеризується обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків. Абсолютними показниками механічного руху (міграції) населення є:

• чисельність прибулих на дану територію за рік;

• чисельність вибулих із даної території протягом року;

• міграційний оборот, або валова міграція, що визначається як сума прибулих і вибулих на дану територію протягом року;

• сальдо міграції, що характеризує приріст (зменшення) чисельності населення країни за рахунок механічного руху, визначається як різниця між чисельністю прибули і чисельністю вибулих.

В статистичних щорічниках здійснюються групування прибулих та вибулих за регіонами прибуття (вибуття), за їхньою освітою, національністю, за причиною в’їзду (виїзду). За віком будується структурне групування (з п’ятирічним інтервалом) та типологічне, в якому виокремлюються групи осіб, молодших, старших працездатного віку, а також група молоди (15-29 років). Це дозволяє надати дані статево-вікової структури сальдо міграції.

Рис. 2.1 Трудові міграції населення

Відносними показниками механічного руху (міграції) населення вважають: коефіцієнт прибуття (К_пр), коефіцієнт вибуття (К_в), коефіцієнт механічного приросту (К_мпр), коефіцієнт механічного обороту (К_об), які розраховуються на тисячу населення:

де: П_р – чисельність прибулих на дану територія протягом року;

В – чисельність вибулих із даної території протягом року.

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти, культури, професійно-кваліфікаційною структурою, статево-віковим складом, структурою зайнятості і багатьма іншими характеристиками.

Економічний рух населення характеризується зміною його трудової активності. Результати економічного руху обумовлені передусім економічними чинниками (“ефект заміни”,“ефект граничних витрат праці”,“ефект доходу”), які визначають рівень економічної активності населення (“працювати – не працювати”), що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

Природний, міграційний, соціальний та економічний рух населення взаємозалежні та взаємопов’язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.

У природному русі населення розрізняються таки типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний) [7].

Традиційний тип відтворення населення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю, що обумовлено нерозвиненістю медицини, низьким рівнем життя, війнами, епідеміями. В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Традиційний (екстенсивний) тип відтворення населення характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Сучасний (інтенсивний) тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті який різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилась середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

Показники природного руху населення (К_Н та К_П) певною мірою відбивають процес відтворення населення. Абсолютний розмір природного приросту (П_пр) визначається:

П_пр=К_н-К_п

На основі абсолютного розміру природного приросту визначаються режими відтворення населення.

Розрізняють таки режими відтворення населення:

• розширення відтворення характеризується перевищенням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення (П_пр>0);

• просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності (П_пр=0);

• звуження відтворення, або депопуляції, характерно для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення (П_пр0);

З 1993 р. для України характерне звужене населення, що спостерігається і зараз.

Основою управління формуванням і розвитком населення є державна демографічна політика.

Демографічна політика – це система політичних, економічних і соціальних цілей, завдань та заходів, направлених на формування бажаного в довгостроковій перспективі типу відтворення населенням з урахуванням регіональних відмінностей в його розвитку. Демографічна політика є складовою частиною загальної соціально-економічної політики держави. Цілеспрямоване управління демографічними процесами є для будь-якої держави об'єктивно необхідним. Врахування особливостей демографічної ситуації, основних тенденцій відтворення населення є обов'язковою умовою соціально-економічного розвитку держави. Так, зміна кількості, статево-вікової структури населення, його професійного та освітнього рівня визначають кількість трудових ресурсів, напрями побудови інфраструктури. Тому в демографічній політиці акцентують увагу на соціально-економічних, правових, виховних та психологічних методах.

Основними напрямками демографічної політики в Україні є:

• реалізація комплексу заходів з питань охорони здоров'я населення, створення умов для нормалізації його структури;

• призупинення негативних тенденцій в демографічній ситуації;

• підвищення рівня тривалості життя;

• створення передумов оптимізації народжуваності;

• формування сімей та сімейних відносин;

• регулювання і підтримка певних пропорцій міграційних потоків;

• вивчення та аналіз причин смертності населення в регіонах, відпрацювання напрямків щодо їх існування;

• встановлення контролю за дотриманням основних вимог до стану навколишнього середовища, умов праці, якості продуктів харчування, питної води;

• підтримка багатодітних сімей, надання пільг та видача компенсацій молодим сім’ям.