§ 2, Іі, п. 7.

V. За характером звучання (за акустичним враженням):

1. Шиплячі (під час їх вимови посередині язика одночасно утворюються дві щілини: перша — між кінчиком язика й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, друга — між задньою частиною спинки язика та переднім краєм м’якого піднебіння; проходячи через дві щілини, струмінь повітря утворює характерний шум, що нагадує шипіння): [ж, ч, ш, д.ж].

2. Свистячі (при вимові цих звуків утворюється зімкнення, а потім щілина між кінчиком язика й ділянкою біля верхніх зубів та альвеол; повітряний струмінь протискується крізь щілину, ударяється об верхні зуби, і внаслідок цього утворюється різкий шум, що нагадує свист): [з, з., с, с., д.з, д.з., ц, ц.].

Шиплячі та свистячі утворюють пари, які можна запам’ятати за виразом «ще їжджу» — тут представлені всі шиплячі: буква щ (ща) позначає звуки [ш] і [ч], а далі йдуть [ж] і [д.ж], якщо ці два слова вимовити так, як мала дитина, то отримаємо парні свистячі «сцеїздзу», але варто врахувати, що шиплячі бувають лише твердими, а свистячі — і твердими, ім’якими. Таким чином, отримуємо протиставлення: [ш – с, с.], [ч – ц, ц.], [ж – з, з.], [д.ж – д.з, д.з.].

ІІІ. Фонетична транскрипція

У мовній практиці нерідко виникає потреба відтворити на письмі усне мовлення. Для цього використовують фонетичну транскрипцію, або спеціальне фонетичне письмо.

Фонетична транскрипція (від лат. transcriptio — переписування) — науково-лінгвістичний точний за писвимови окремих звуків, звукосполучень, слів чи цілого тексту.

Фонетична транскрипція, яка використовується в українському мовознавстві, створена на основі сучасної абетки української мови та особливих знаків для позначення окремих звуків. Оскільки в посібнику не розглядатимуться записи фонетичною транскрипцією текстів, а тільки слів, звукосполучень, окремих звуків, подаємо основні правила та знаки фонетичного запису, що використовуються в шкільній практиці.

1. Велика літера, дефіс у транскрипції не вживаються: Марія [мар.і..йа], по-нашому [понашому]. Фонетичний запис здійснюється у квадратних дужках, обов’язково ставиться наголос (як у попередніх прикладах): аку..т [] — клинчик із нахилом праворуч над голосним звуком — знак основного наголосу; гра.] — клинвіс [ .чик з нахилом ліворуч над голосним — знак побічного наголосу: [мото...робудуван.: а].

2. Ненаголошені [и] та [е], що вимовляються з наближенням, позначаються [ие] та [еи]: весло [веисло],.димар [диемар.].

3. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним звуком [у.] позначається як [оу]: кожух [коужу..х], голубка [гоулубка].

4. [иі] — голосний, проміжний поміж [и] та [і], що вимовляється на місці ненаголошеного [е] після [й] перед іншим м’яким приголосним: окраєць [окра.йиіц.].

5. Буква ї завжди позначає 2 звуки [йі]: поїздка [пойі.здка], їжак [йіжа.к].

6. Буква щ (ща) завжди позначає 2 звуки [шч]: щока [шчока.], пощастити [пошчасти.ти].

7. Букви я, ю, є на початку слова, у середині слова після голосного, апострофа чи м’якого знака позначаються як [йа], [йу], [йе]: явір [йа.. .т], моя [мойа.], мою [мойу.],в’ір], юний [йуний], єнот [йеиномоє [мойе....], альянс [ал.йанс], м’ята [мйата],Ньютон [н.йутон], кон’юнктивіт [конйунктиев’іт.], досьє [дос.йе]..Якщо букви я, ю, є позначають один звук [а], [у], [е], то в транскрипції фіксується відповідно м’яка чи напівм’яка вимова попередніх приголосних: ряд [р.а.....д], люк [л.ук], синє [син.е], бязь [б’аз.], піччю [п’іч’: у], Бєлий [б’е.лий].

8. М’який знак звука не означає, а передає м’якість приголосних, у транскрипції позначається скісною рискою (знак мінути) угорі біля звука [.], цим значком позначається м’якість приголосних [д., т., з., с., ц., л., н., р., д.з.]: лінь [л.і..н.],подільський [под.іл.с.кий], тінню [т.і...н.: у], ґедзь [ґед.з.], велетенський [веилеитен.с.кий].

9. Напівм’яка вимова приголосних [б’, п’, в’, м’, ф’, ж’, ч’, ш’, д.ж’, ґ’, к’, х’, г’] позначається значком апострофа [’]: біжіть [б’іж’і...т.], піддашшя [п’ід:аш’:а], півфінал [п’івф’інал], заполоччю [за.полоч’: у].

10. Подовжені звуки позначаються двокрапкою: юннат [йун:а.т], піввіку [п’ів’:і...ку], сміється [с.м’ійец.: а], зшити [ш:ити], віддячити [в’ід.:а.чиети].

11. Букви д (де) і ж (же), д (де) і з (зе) позначають один звук, якщо обидві належать до кореня, у транскрипції це позначається лігою (дужкою) [] угорі над звуком: джміль [д.жм’і.л.], дзвін [д.зв’і.н], ходжу [хоуд.жу.], кукурудза [кукуру.д.за]. Коли буквою д (де) кінчається префікс, а буквою ж (же) чи з (зе) починається корінь, то ці букви позначають два різні звуки: переджнивний пеиреид.жжни..вний], надзвуковий [над.ззвуковий].

12. Буква в (ве) позначає звук [ў] («у нескладотворчий», тобто такий, що вимовляється, як середній між приголосним [в] та голосним [у]), а буква й (йот) —звук [i] («і нескладотворчий», що вимовляється як звук, середній між приголосним [й] та голосним [і]), у таких позиціях:

а) на початку слова перед приголосним: вчора [ўчо.ра], вранці [ўра...н.ц.і]; йти [iти], ймення [iмен.:а];

б) у середині слова після голосного перед приголосним: позавчора [позаўчо...ра], навмання [наўман.:а]; прийти [приеiти], наймення [наiме.н.:а];

в) в абсолютному кінці слова після голосного: казав [каза.ў], пароплав [пароплаў.], урожай [урожаi.], прощай [прошчаi.].

Увага! Як правило, випадки, зазначені в п. 12 в школі не вивчаються, проте в орфоепічних словниках такі звуки подаються. У посібнику слова транскрибуються за вимогами шкільної програми.

ІV. Правила складоподілу

Склад— частина слова, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Склад — явище фонетичне, це один або група звуків, об’єднаних навколо складотворного голосного. У слові стільки складів, скільки голосних звуків. Склади бувають наголошені й ненаголошені, відкриті й закриті, прикриті й неприкриті.

Наголошений — це склад, на який падає основний наголос: [ва./тра]. Склад, на який падає побічний наголос, називається побічнонаголошеним: [ін./до/йеив/ро/пей./с.кий]. Усі інші склади в слові називаються ненаголошеними: [ко/ро/ва.й].

Відкритий — це склад, що закінчується голосним звуком:

[ка/ра/ва.н].

Закритий — це склад, що закінчується приголосним звуком: [вор/ко./тиек]. Серед закритих виділяють напіввідкриті — склади з кінцевим сонорним приголосним звуком: [кар./та], [сой./ка].

Прикритий — це склад, який починається приголосним звуком: [і/ме./н.:а]. Неприкритий — це склад, який починається голосним звуком: [а/е/ро/са./ни].

Складоподіл — це визначення межі між двома сусідніми складами. Межею складу вважається кінець одного й початок наступного складу. Ця межа позначається вертикальними рисками виключно на фонетичному записі слова, тобто здійснюється на фонетичній транскрипції, а не на слові, відтвореному орфографічно. Значна частина українських мовознавців підтримує теоріювисхідної звучності, абоакустичну, яка полягає в тому, що звуки в межах складу розташовуються від найменш звучного (шумного глухого) до найбільш звучного (голосного).

Основоположником теорії сонорності є датський учений О.Єсперсен, у російському мовознавстві — Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздєв та інші.

За теорією гучності склад — це сполучення більш гучного елемента з менш гучним.

Таким чином, для того, щоб правильно ділити слова на склади, необхідно знати класифікацію приголосних звуків за участю шуму та голосу.

Основні правила складоподілу

Належать до

1) приголосний між двома голосними [ро/зо/ра./ти], [о./с.ін.], [бо/га/ти.р], [беи/зо./кий]

2) два глухих чи два дзвінких [з.і/псу/ва./ти], [ма./ска], [йі/зда.], [о/бго/ро/ди./ти] наступного складу

3) глухий чи дзвінкий перед сонорним [за/хие/сни.к], [д.н.і/про.], [в’і/зни.к], [п’і/дйі./ха/ти]

4) подовжений звук [ста/т.:а.], [по/л.:у./ц.: а], [ко/ри./ц: е], [п’і/д:а./ш’: а]

Належать

1) сонорний перед сонорним [зе.р/н.а], [неи/мов/л.а.], [ми.р/ний],[бай/ра.к] до попереднього

2) сонорний перед глухим або дзвінким [ма.р/ка], [ма.в/па], [гой/да./ти], [ман/же.т] складу

3) дзвінкий перед глухим [га/лу.з/ка], [ни.з./ко], [гр.а.д/ка], [йі.ж/те]

Примітки:

1. Якщо префікс закінчується на д (де), а корінь починається на з (зе) або ж (же),то межа складу проходить між двома дзвінкими звуками, які позначаються вказаними буквами, щоб не вимовляти один звук замість двох чи більше: відзнака [в’ід.з/зна./ка], підживити [п’ід.ж/жие/ви./ти], надзвуковий [над.з/зву/ко/ви.й], віджати [в’ідж/жа./ти].

2. У складних словах межа складу не порушує межі частин самого складного слова:[мо/ло./чно/мйа/сни.й],[ву./зло/вйа/за.л./ний],[ви/.шчеи/зга/.да/ний],[сно/.по/вйа/зал./ка].

3. У три-або чотири звукових сполуках до попереднього складу відходять більш звучні приголосні (сонорні чи дзвінкі), інші ж, розташовуючись у складі за законом висхідної звучності (відповідно до вищезазначених правил), відходять до наступного складу: [в’і./дблиеск], [на/п’ів/пра.в/да], [е/леи/ктро.н], [п’ів/сфе./ра], [в’ід.з/скреиб/ти.].

Таким чином, два перші правила складоподілу впримітці залежать від морфемної будови слова. Протев переважній більшості випадків не можна змішувати перенос слова з рядка в рядок, який регламентується орфографічними правилами,морфемну будову слова (визначення його значущих одиниць — основи, закінчення, префікса, кореня, суфікса, інтерфікса, постфікса тощо) та поділ на склади. Для кожного із цих явищ існують окремі рекомендації, які тільки іноді можуть збігатися.

Вправа 1

І. Слова, подані у фонетичній транскрипції, запишіть орфографічно, прочитайте їх відповідно до орфоепічних норм української мови, поясніть різницю у вимові та написанні.

ІІ. Поділіть слова на склади (вертикальними рисками на фонетичному записі).

[роузу.мний] [шчеибеита.ти]

[зосеире.д.жеин.: а][веичор.і.йе]

[шчотиежне.виек][доне.ч: иена]

[р.іздв’а.ний]

[роспл.у.шчеин.і]

[тр.і.шчиенка]

[беизстра.ш’: а]

[скри.вд.жеиний]

[л.:е.ц.: а]

[росхо.д.жеин.: а][моугу.т.н.і]

[л.у.д.ан.іс.т.] [рош:и.реиний]

[наро.д.жеин.: а] [кан.йо.н]

[п’ід.н.і.ж’: а] [веирхов’і.т.: а]

[збеиреиже.с.: а] [п’ід.ззе.мний]

[йахтклу.б] [феийеирве.рк]

[іудайі.зм] [вйачеисла.в] [рутв’а.ний] [ната.л.ц.і]

Вправа 2

І. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією, прочитайте їх відповідно до правил української вимови.

ІІ. Поділіть слова на склади (вертикальними рисками на фонетичному записі).

Ґирлиґа, пісня, схожість, причаїтися, дзюркотить, бур’ян, зозуля,

сьогодні, пізній, роздоріжжя, попідтинню, заздрощі, авіація, приєднання,

Грінченко, вояччина, по-товариському, пліч-о-пліч, Кіровоградщина,

відділення, їздовий, крутяться, підживлення, щука, джинси, ящірка, ґудзик,

підземелля, розквіт, перев’язаний, пристроєний, тямущий, павільйон, кон’

юнктура, вілла, інновація, ескадрилья, обличчя, поводження, заєць.

Вправа 3

До кожного правила поділу слів на склади доберіть по 5 прикладів. Запишіть їх фонетичною транскрипцією, вертикальними рисками розмежуйте склади.

Розмовляють два студенти після контрольної.

— Ти що-небудь написав?

— Ні, здав чистий аркуш.

— Що ж ти наробив! Я теж здав чистий аркуш. Тепер усі подумають, що ми один в одного списуємо.