§ 4. Орфографія. Принципи української

орфографії

Орфографія (від грецьк. .......... — правильно писати) має 4 значення:

1) історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами, яку приймає і якою користується суспільство;

2) правила, що забезпечують однотипні написання в тих випадках, коли можливі різніваріанти;

3) дотримання всіма прийнятих написань;

4) розділмовознавства, який вивчає та встановлює правила написання.

Орфограма — це написання, що вибирається з кількох можливих варіантів і ґрунтується на сформульованому й закріпленому в системі орфографії правилі.

Типи орфограм: буквені, небуквені.

Види орфограм за графічним вираженням:

1) орфограма-буква;

2) орфограма-дефіс;

3) орфограма-риска (знак переносу);

4) орфограма-пропуск (написання слів окремо);

5) орфограма-контакт (написання слів разом);

6) орфограма-апостроф.

Орфографічне правило — це особлива коротка, чітка рекомендація-інструкція, у якій перераховуються умови вибору тих чи інших єдино прийнятих написань як

зразкових.

Принцип правопису (від лат. principium — основа) — це те, що лежить в основі правопису.

Український правопис визначають 4 принципи:

І. Фонетичний;

ІІ. Морфологічний;

ІІІ. Історичний (або традиційний);

ІV. Смисловий (або семантико-диференційний).

І. Згідно з фонетичним принципом слова записуються відповідно до літературно-нормативного звучання, тобто так, як вимовляються. Раніше вважалося, що в українській мові приблизно 50 % слів пишеться фонетичним принципом. За найновішими даними встановлено, що на 76,7 % правописні форми українських слів збігаються звласною транскрипцією.

До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу належать такі написання:

1) наголошені та ненаголошені [а, у, і, о], крім слів, у яких [о] вживається перед

наголошеним [у.]: ма.ти, ду.мка, мі.сяць, то.рба, карти.на, курі.пка, діво.чий,корогва., карта.ти, кіло.к, кулі.ш, мости...ти, міряти, купувати;

2) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: чорний, черемшина,жоржина, вечеряти, жонатий, черствий, пшоно, четверо;

3) а на місці давнього звука [о] перед складом з наголошеним [а.]: хазя.......їн, гарячий, багатий, качан, гаразд, кажан, калач;

4) е, и, що позначають наголошені звуки: ме.д, ке.др, мольбе.рт, студе.......нт, коректор, вишня, тихо, візник, дим, дихання;

5) позначення приголосних звуків у позиції перед голосними: колихати, перехід,іменини, газета, озеро, молодий, коритися, галичани;

6) усі чергування голосних і приголосних звуків, що фіксуютьсяорфографічно:котити — качати, садити — сідати, нога — нозі — ніжка, мука. — у муці. — мучний, муха — мусі — мушка, летіти — літати, могти — можу, текти — тече, купити — куплений, трусити — трясти, дух — дихати;

7) префікс с-перед кореневими к, п, т, ф, х: скоротити, спустити, струсити, сфотографувати, схуднути;

8) групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення, закріпленого орфографічно: щасливий, під’їзний, тижневий, серце, чесний, жалісний, обласний, блиснути, брязнути, місце, скло, міський;

9) суфікси -ств-, -цтв-, -зтв-в іменниках середнього роду на -о: товариство, новаторство, видавництво, ремісництво, убозтво, боягузтво;

10) перші літери в прикметникових суфіксах -ськ-, -цьк-, -ьк-, -зьк-: чеський, біблейський, латиський, поліський, митецький, старогрецький, наставницький, паломницький, печенізький, варязький, магдебурзький, абхазький та інші.

ІІ. За морфологічним принципом значущі частини слова — морфеми — пишуться однаково незважаючи на те, що в різних частинах того самого слова чи в споріднених словах вимовляються по-різному.

У таких словах спостерігається невідповідність між вимовою та написанням (тому слід бути особливо уважними). Фонетичний та морфологічний — два головні принципи української орфографії.

За морфологічним принципом здійснюються такі написання, що відрізняються від їх реальної вимови:

1) е, и на позначення ненаголошених голосних: весня.ни.й, де.рево, мести,.теплохід., число,.вес.ело, живопліт.;

2) о на позначення ненаголошеного звука перед складом з наголошеним [у......]: чому, зозуля, голубка, кожух, лопух;

3) слова з наявними асимілятивними змінами (уподібненням за дзвінкістю, глухістю, місцем і способом творення, м’якістю в середині слова та на межі різних фонетичних слів — див.: § 13), які відбуваються лише у вимові й не фіксуються орфографічно: лічба, бейсбол, молотьба, вогкий, зцементувати, безпечний,розчесати, дивишся, відчувати, не морочся, річці, уманський, трудодні, підняти, лінгвістів, долинці, під джипом, перед дзеркалом, без жалю, принц чемний;

4) букви на позначення подовжених звуків, що утворилися на межі морфем чи внаслідок асимілятивних змін: беззубий, ззовні, письменник, віддячити,возз’єднання, страшенний, настінний, малинник, ллється, навмання,розрісся, зневоднення, сіллю, галуззю, суддя, життєвий;

5) слова, у яких спрощення відбувається у вимові, але не фіксується орфографічно: максималістський, шістнадцять, шістсот, шістдесят, у хустці, невістці, журналістський, лейтенантський, декадентство;

6) випадки дисимілятивних змін (розподібнення), що відбуваються лише у вимові й не фіксуються орфографічно: пшеничний, молочний, ячний, смачно, яєчня,сонячний та інші.

ІІІ. Суть історичного (або традиційного) принципу полягає в тому, що написання деяких слів, їх частин, окремих літер не можна пояснити ні вимовою, ні позиційними змінами сучасної української літературної мови. Такі написання здійснюються за традицією, так, як було прийнято в давній мові чи в певний історичний період, і пояснити їх за допомогою законів розвитку мови на сучасному етапі не можна. .

За історичною традицією пишуться:

1) літери ї та щ, які завжди позначають два звуки: короїд, з’їзд, їздовий, солов’ї, твої, щука, хвощ, щоденник, пригорщі, хрящуватий;

2) букви я, ю, є, що позначають по два звуки: ящірка, колія, в’яз, юнак, воювати, тримаються, єнот, кольє, поєднатися;

3) буква ь (м’який знак) у всіх випадках: лялька, киньте, мідь, льон, трьох, калинонька, стільці, прилинь, щирість;

4) букви д і ж, д і з, що позначають один звук: джоуль, джигіт, каджу, джин, джокер, дзюдо, дзенькіт, дзиґлик, дзиґа, дзиґарі;

5) літери на позначення ненаголошених [и] та [е], що не перевіряються наголосом:лима.н, кише.ня, лева.да, лемі.ш, ко.мин, тепе.р, чека.ти;

6) и та і в словах іншомовного походження, що регулюються правилом «дев’ятки»: дивертисмент, пюпітр, корида, візит, артикуляція, ідіома, офіціоз, Ватикан,Сицилія, Флорида, Чилі, Вірджинія, Візантія;

7) подвоєння букв у словах іншомовного походження: тонна, манна, нетто, брутто, пенні, мулла, панна, мірра, мадонна, голландець, ясський, шіллерівський, Калькутта, Діккенс, Торрічеллі, АддисАбеба, Таллінн, Бонн, Дебюссі, Лоллобриджида, Піттсбурґ.

8) уживання значка апострофа (’) для роздільної вимови, тобто для позначення буквами я, ю, є двох звуків після твердих приголосних, чи для позначення деяких скорочених часток перед іншомовними власними іменами, а також з метою відображення на письмі явища аферези (втрати звука [о] на початку деяких слів під впливом попереднього слова, що закінчується голосним) та явища редукції(прикінцевого скорочення у вимові звуків та складів): круп’є, розм’якнути, в’ялий, від’єднаний, кав’ярня, в’юн, Захар’їн, Дем’янськ; Д’Аламбер, Д’Аннунціо, Д’Обіньє, О’Коннелл, О’Коннор-Вілінська, О’Ніл, О’Генрі, О’Кейсі; Це ми за

о’дин день зробимо (Народна творчість). А ми в парі ходить будем, одно ’дного любить будем (Народна творчість). Тільки що ’дцвіли сади, а вже ось і лiтують.Мовчки сосни стоять — вітами похитують (П. Тичина). І взагалі: ко’ б не було рабів, Цікаво, чи з’явилися б тирани? (Л. Костенко). Хіба і мені не хочеться іноді згребти цього жирного павука і випустити з нього смердюче повітря… й затулити свого носа, щоб не вчадіти? Хо’ і дуже хо’, але стерплю… (В. Яворівський). Може, бренькав я на лірі? Мо’ в житті скакав телятком? А народ хай сам розсудить. Бджілку люблять з повним взятком (П. Тичина). Мо’, поміч потрібна? (В. Яворівський).

ІV.

Смисловий (або семантико-диференційний) принцип полягає в тому, що різні написання слів та їх сполучень, які звучать однаково, залежать від різного лексичного значення. До смислових написань належать:

1) розрізнення великої та малої літер у власних та загальних назвах: горобець — Горобець (прізвище), карась — Карась (прізвище), зелений барвінок — Зелений Барвінок (назва села), земля (ґрунт) — Земля (планета), макінтош (плащ) — Макінтош (прізвище), ампер (фізична одиниця) — Ампер (прізвище), зірка — Зірка

(кличка корови), вулкан — Вулкан (міфічна істота), бостон

тканина) — Бостон (назва міста), арканзас (мінерал) — Арканзас (штат), к’янті (вино) — К’янті (провінція);

2) написання слів разом та окремо (у тому числі розмежування частки не та префікса не-): потри — по три, сонце — сон це, підвіз — під віз, задачею — за дачею, напам’ять — на пам’ять, ненаписаний — не написаний, немає — не має,недобре — не добре, неправда — не здужати, якби — як правда, нездужати —не би, щоб — що б, проте — про те, уп’ятьох — уп’ятьох, уперше — у перше, вкрай— в край, якнайліпше — як найліпше, нижчепідписаний — трохи нижче підписаний;

3) написання слів окремо та через дефіс: по березневому — по-березневому, по сусідському — по-сусідському, по святковому — посвятковому, по театральному — по-театральному, по їхньому — по-їхньому, по нашому — по-нашому;

4) написання деяких закінчень, що залежать від конкретного лексичного значення слів: вала (колінчатого) — валу (земляного), апарата (приладу) — апарату (державного), рака (тварина) — раку (хвороба), томата (рослина) — томату (приправа), лексикона (книжка) — лексикону (запас слів), граната (дерево) — гранату (мінерал), туші (фарба) — тушу (музичне привітання), Ростовом (назва міста) — Ростовим (прізвище), Куйбишевом (назва міста) — Куйбишевим (прізвище);

5) написання окремих літер залежно від смислу слова: компанія — кампанія, богатир — багатир, сердешний — сердечний, повилася — повелася;

6) написання лапок залежно від контексту та лексичного значення слова чи словосполучення: Ятрань (річка) — «Ятрань» (назва кінотеатру), Вітчизна —«Вітчизна» (назва журналу), Дніпро (річка) — «Дніпро» (назва готелю), Волга(річка)— «Волга» (марка машини), Челленджер (найбільша заглибина у світовому океані) — «Челленджер» (американський космічний корабель), Арктика — «Арктика» (атомохід) та інші.

Слід зауважити, що написання в одному слові можуть здійснюватися за різними орфографічними принципами. Наприклад, у слові поновітньому — літери п (пе), о,н (ен), о, в (ве), і, н (ен), о, м (ем), у пишуться за фонетичним принципом; літерат(те), що позначає м’який звук [т.] унаслідок уподібнення за м’якістю до наступного звука [н.], уживається за морфологічним принципом; ь (м’який знак) —за традиційнимпринципом; префікс по-фіксуєтьсявцьомусловічерездефіс за смисловим принципом, тому що дане слово — прислівник.

Послідовність орфографічного розбору слова

1. Подати слово в орфографічному записі.

2. Визначити орфограми для аналізу, підкреслити їх (для зручності орфограми на різні правила краще підкреслювати неоднаково).

3. Сформулювати назву орфограми.

4. Встановити тип та різно.вид орфограми.

5. При потребі вказати морфему, у якій міститься орфограма.

6. За допомогою орфографічного правила пояснити конкретну орфограму.

7. Визначити й охарактеризувати принцип правопису аналізованої орфограми.

8. Дібрати слова з аналогічною орфограмою.

Примітка 1. Якщо орфограмуслові дві чибільше, токраще пояснення кожної позначати буквами алфавіту. Арабськими цифрами позначаються слова з орфограмами під час орфографічного аналізу речення або тексту.

Примітка 2. Під час стислого орфографічного розбору слова чи орфографічного аналізу речення (тексту) використовують підпункти: 1, 2, 6. До того ж у процесі орфографічного аналізу речення або тексту враховуються правила милозвучності.

Зразок: Перехре. —снийа) буквена орфограма; букви е в префіксі пере-; префікс пере-в українській мові завжди пишеться з двома літерами е; написання двох літер е здійснюється за морфологічним принципом, бо вимовляються два звуки [еи] в ненаголошеній позиції; перемі...гнений, переклащений, перешитий, переодядений., перебудо.ваний;

б) буквена орфограма; спрощення в групі приголосних [стн]; у групі [стн] середній проривний звук [т] випадає (спрощується) у вимові, цей прикметник утворений від іменника перехрестя; написання -сн-здійснюється за фонетичним принципом, тому що явище спрощення відбувається у вимові й фіксується орфографічно;злісний,обласний, пристрасний, доблесний, ненависний.

Зібратися з думками так і не пощастило: не було кворуму.

Орфографічний аналіз речення (тексту)

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубили зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).

Орфограми:

1) Мій — перше слово в реченні пишеться з великої букви;

2) напи.саний в окопі — а) дієприкметник пишеться з однією буквою н (ен); б) за правилами милозвучності між приголосним та голосним уживається прийменник в;

3) сипкі.й — у корені вимовляється ненаголошений звук [ие], а пишеться буква и, бо перевірне слово — си.пати;

4) стіні — перед м’яким звуком [т.] унаслідок уподібнення за м’якістю звук [с.] пом’якшується у вимові, але ь (м’який знак) після букви с (ес) не пишеться перед наступним м’яким звуком;

5) зорі в гороскопі — за правилами милозвучності між голосним і приголосним уживається прийменник в;

6) дити.нство, вбите — а) у корені вимовляється ненаголошений звук [ие], але пишеться буква и, тому що це слово потрібно запам’ятати чи перевіряти за орфографічним словником, у цьому корені звук [и] чергується із звуком [і] (ді.ти);

б) після паузи, що на письмі позначається комою, за правилами милозвучності на початку слова повинна вживатися буква у, в авторському варіанті не дотримано законів милозвучності, очевидно, через те, що це віршований текст і таке використання не порушує ритму, віршованого розміру поезії.

Вправа 6

Визначте, за якими принципами української орфографії здійснються виділені написання в словах.

Шелесткий, ґелґіт, розжувати, розчесати, дошці, леміш, людство,

вагаються, датчанин, глядачці, приїжджати, вчення, молодості,

книжка, сорочці, лев — Лев, гончар — Гончар, панна, мотто, ніццький,

Коліївщина, жалісливий, контрастний, тріснути, декадентство,

ткацький, ткацтво, волоський, Куйбишевом — Куйбишевим, киргизький,

торішній, сердечний, сердешний, вищий, віджимання, юннат,

піджарити, надзелень, передзвін, стерегти, союз, конурка, Наталці,

возз’єднання, осінній, манна, Чикаго, по

українському — по–українському, до купи — докупи, раджу, ньюфаундленд (порода собак) — Ньюфаундленд (острів).

Вправа 7

Зробіть орфографічний аналіз поданих слів.

Ганчір’я, Андріївська церква, безпечність, будь-що-будь, Ватт, ват, вибирати, превелебний, презентація, видовженотупоконічний, суспільно корисний, галуззю, гіллячка, Гордєєв, гордіїв вузол, дев’ятеро, велетенський, страшенний, здешевлення, з-посеред, ненавидячи, ще не підписаний, Іллюшин, карабаський, кістлявий, навиворіт, отож-то, неначебто, що-небудь, яффський, Хмельниччина.

Вправа 8

Зробіть орфографічний аналіз речень.

1. Разомвдивляємось в марево — Ібачимоскальпованого Гонту, Бачимо Богуна, Наливайка, Мазепу, Бачимо тих, кого гнали в Сибіри, Бачимовтоптанихвземлю, Відволівповільніших— Зярмаминашиях, із хомутами, В наритниках, шорах, уздечках Емських, Петрівських, Лазарівських указів (М. Петренко).

2. Людське в людині те, що в ній є від Бога, на кожному кроці заперечує смерть і веде людину до вічного

(В. Маринчак).

3. Вусірокинас вражало дивовижне співзвуччя Шевченкової поезії із сучасністю (М.Горинь).

4. Промінням ясним, хвилями буйними, прудкими іскрами, летючими зірками, палкими блискавицями, мечамихотілабявасвиховать, слова! (ЛесяУкраїнка).

5. Дзвінкийжайворонокто вгору, до сонця, Зів’ється, де сяєйомулюбий рай, То пісню співа й до людського віконця… — Лети ж, рідне слово, летивріднийкрай! (ОленаПчілка).

6. Стверджуймо: вірш, пісня, слово Можуть самодостатніми бути, Оновлюватися самі І оновлювати душу, Від першої колискової До колядок різдвяних, До весільних обрядів, Веснянок, купальських пісень — Аж до печальних обрядів, Запечатаних останньою свічкою (М. Петренко). 7. Серце сукроватою ’бкипіло [обкипіло] І в болістях своїх зотліло й заніміло (П. Куліш).

8. А тітка Настя торби збирає, струснула крихти для горобців. — Попродавала, нічо’ й немає, візьми, Митюшко, хоч гарбузців (Д. Білоус).

9. Зчиняє лемент птаство у своїй країні, що зветься Надроссям (С. Колесник).

Вправа 9 Зробіть орфографічний аналіз пропонованих текстів.

І. Гордо височить над околишніми травами китицею жовтих або синіх з металевим відливом шоломоподібних квіток аконіт, цар-трава — одна з найотрутніших рослин світу. Про аконіт відомо ще з сивої давнини. Римський поет Овідій оспівав чарівницю Медею, яка отруїла соком аконіту легендарного афінського царя Тесея.

Цікава міфологічна версіяпоходження аконіту. Коли Геркулес витяг на світло триголового пса Цербера, який сторожував вхід допекла, з усіхйогопащточиласяназемлюотруйнаслина. Нацьому місці вперше і виріс аконіт. Лише згодом він поширився скрізь (І. Шуліпенко).

ІІ. Мова для будь-якого народу стає ніби другою природою, що органічно оточує його, живе з ним всюди й завжди, без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина

не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, неповага

до неї, відмова від її пошанування — так і катастрофічно боляче б’є по народові, нації зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. І якщо ми нарешті зрозуміли, що треба берегти природу, то давно треба зрозуміти, що екологія мови — це екологія наших душ, нас як розумних істот, а не просто як живих мешканців Землі. Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари — духовного каліцтва (Г. Нудьга).

ІІІ. При Данилові Галицькому вперше з’явилося поняття України як державного об’єднання. Слово «україна», окраїна, було відоме й раніше, ще з часів «Слова о полку Ігоревім», але

саме «Україна» — це від Галицького. До того ж часу належать перші офіційні документи, написані мовою, що її вважаємо українською… І ще цікавий момент: Данило Галицький запросив на руські землі євреїв з Німеччини, щоб оживити ремесла й торгівлю. А було це за часів священної Римської імперії, за часів жорстокого переслідування євреїв на Заході. І от прибули до нас люди в дивних

строях, з чудернацькими манерами, з не схожою ні на що мовою. І на віки стали часткою нашого буття (В. Степаненко).

ІV. Змалку я любив село, де дядьки на всьому знаються. І цікаво нам було, як вони

перемовляються. Хто яких вживає слів, як у речення їх зв’язує. Ось розмову двох дядьків третій дядько переказує: «Хто тобі, — ка’, — молотив?» Ка’: «Семен

Пацула з Миною…» «Скільки ти, — ка’, — заплатив?» Ка’: «Три пуди з половиною…» Замість ,колоритна—явинка’мовназ а.курманівськ ’ »: ка«прост» —каже«слобідська, як у Квітки–Основ’яненка! (Д. Білоус).

Освіта — це те, що залишається, коли забувається все, чому Вас навчили.